«Не так тії вороги, як добрії люди»

Home | УКРАЇНА | Україна і світ | «Не так тії вороги, як добрії люди»
image

Кому ще заважає євроінтеграція.
Початок дії безвізового режиму та остаточне набуття чинності Угодою про асоціацію між Україною і ЄС стали найбільшими євроінтеграційними здобутками України не лише в минулому році, а й за всю нашу незалежну історію.
Проте більш важливим для процесу євроінтеграції, здається, буде рік 2018-й. Адже він стане своєрідним тестом на міцність євроінтеграційних прагнень — як для владної еліти, так і для громадянського суспільства.
Пройшовши найбільш яскраві й відразу відчутні для широкого загалу віхи євроінтеграційного шляху, ми повинні зосередитися на кропіткій, рутинній роботі з утілення принципів і стандартів ЄС у повсякденну практику. Подолавши системну інерцію, передвиборний популізм і навіть опір євроінтеграційним процесам — відвертий чи прихований.
ЧИ МАЄ ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ СЕНС?
За останні чотири роки розуміння євроінтеграції та її значення у розвитку України зазнало драматичної і, я би сказала, фундаментальної зміни. На жаль, далеко не всі, навіть у владі, змогли це усвідомити і скоригувати свої дії відповідно до цієї трансформації.
Тривалий час євроінтеграція була для української еліти частиною досить цікавої, але безперспективної геополітичної гри. Політика багатовекторності дозволяла нашій еліті балансувати між інтересами Заходу і Росії, постійно "перемикаючи" вектор геополітичного співробітництва. І при цьому не брати на себе зобов'язань і не нести політичної відповідальності.
Країна за це сплатила повну ціну: консервацією пострадянської економічної моделі, збереженням напівфеодальної владної та правоохоронної систем, злочинним занедбанням збройних сил і систем національної безпеки, наявністю кволого й небезпечного "позаблокового статусу", роздуванням соціальних обов'язків держави, щоб прикривати вади олігархічної економіки.
Після Революції Гідності ситуація змінилася принципово. Ціною сотень життів на Майдані і тисяч — під час спротиву російській агресії ми подолали гріх багатовекторності, в який впала еліта незалежної України. Вимога людей, які встояли і вистояли, пройшовши чистилище Майдану, була чіткою і недвозначною — остаточно визначитися з вибором, і цей вибір — шлях до Європи, орієнтація на Захід. Таким чином євроінтеграція стала суспільним імперативом, якого не можна уникнути.
Принципова зміна полягає ще й у тому, що, на відміну від попередніх часів, євроінтеграція стала процесом, який передбачає чіткі зобов'язання України щодо втілення в життя європейських стандартів і норм, синхронізації законодавства, впровадження верховенства права, справжньої ринкової економіки, захисту прав і свобод людини. І саме виконання цих вимог є нашими перевагами і можливостями. Адже побудова системи європейського зразка — це на сьогодні єдиний і безальтернативний шлях "відкладеної" модернізації України. У цьому і є справжній сенс нашої євроінтеграції. В Україні, зважаючи на нашу близькість до Європи — географічну, історичну, ментальну, модернізація не може відбуватися без утілення європейських принципів.
ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ МІФИ ТА ЇХ ВИКРИТТЯ
Потужний імпульс, який надала євроінтеграції Революція Гідності, дозволив нам пройти великий шлях за історично короткий час. За двома подіями, які відомі всім українцям, — наданням безвізу та Угодою про асоціацію — стоять сотні рішень, що були ухвалені всіма гілками і на різних її рівнях. Гриф "потрібно для євроінтеграції" справді був тим знаком, який примушував міністрів і народних депутатів звертати особливу увагу на невідкладність і важливість законопроектів.
Торік нам вдалося серйозно просунутися в не дуже помітних для широкого загалу, але важливих сферах. Ухвалено низку законопроектів з питань енергетики і енергоефективності, які є суттєвою частиною вимог ЄС. Ми зробили перший крок до наближення до цифрових стандартів ЄС та реформування електронного цифрового підпису в Україні (Закон про електронні довірчі послуги). Є значний прогрес у законодавчій частині реформи системи безпечності харчової продукції (два закони: про державний контроль у цій сфері та про безпечність кормів), ухвалено базовий закон у сфері управління довкіллям та інтеграції екологічної політики у всі галузі (Закон про оцінку впливу на довкілля), забезпечено законодавчу базу для впровадження міжнародних стандартів у сфері бухобліку та фінансової звітності, а також аудиторської діяльності (ухвалено два відповідні закони).
Ми розпочали офіційні переговори щодо укладання Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів
(АСАА) — це важливий крок до зменшення технічних бар'єрів для нашого промислового експорту. Для розширення експортних можливостей у 2017 році ухвалено закони про ратифікацію Конвенції про правила походження товарів "ПанЄвроМед" та Угоди про участь України в програмі ЄС "Конкурентоспроможність підприємств малого і середнього бізнесу (COSME)". Схвалено стратегічні документи, які запроваджують європейські принципи у різних сферах: Національну стратегію поводження з відходами, Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок, Енергетичну стратегію України на період до 2035 року. Україну включено до індикативних карт Європейської транспортної мережі TEN-T — це розвиток транзитного потенціалу країни. Уряд затвердив План заходів з виконання Угоди про асоціацію,
Ці та багато інших перемог дозволили нам здобути репутацію партнера, який здатен виконувати взяті на себе зобов'язання.
Разом із тим євроінтеграція лише за останні роки вже встигла обрости міфами, які створюють перешкоди на шляху просування України до європейських цінностей і стандартів. У році, що почався, вплив цих міфів, на жаль, лише зростатиме.
Перший з них — "євроінтеграція дає все". Він був досить поширений іще до Революції Гідності — навіть в українському політичному дискурсі. Низка політичних сил прямо пропагувала досягнення європейського рівня зарплат і пенсій в обмін на голоси виборців. Достатньо вийти на вулицю і поговорити з людьми, щоб переконатися, що цей міф і досі живучий серед широкого загалу. Проте розміри зарплат і пенсій залежать від економічного розвитку, а він у свою чергу — від євроінтеграційних реформ, але має відкладений ефект. Те, що ми робимо нині, дасть ефект через три, п'ять чи десять років. Але міфологія вимагає ефекту "тут і зараз", а теза "євроінтеграція дає все" — найпростіша й ідеальна для використання у популістській риториці. Політичні сили реваншу, що рватимуться до влади протягом наступного виборчого циклу, використовуватимуть його на повну. Заламуючи руки, питатимуть, чому ж євроінтеграція не дала всього й одразу і порівнюватимуть сучасний стан речей із міфічним образом європейського добробуту, який, напевне, має впасти на нас із неба.
Другий міф — протилежний, але парадоксально додатковий до першого: "євроінтеграція не дає нічого". Доводилося чути і про те, що збіднілі українці не користуватимуться безвізом; про те, що без російського ринку ми втратимо весь наш експортний потенціал; безглузді конспірологічні висновки, що Європа хоче перетворити Україну на сировинний придаток Заходу. З початком виборчих кампаній швидкість і масштаб поширення цих меседжів лише посиляться.
Натомість реальність доводить протилежне. За минулий рік міграційна служба видала близько 4 млн біометричних паспортів, власники майже 400 тис. з них уже скористалися безвізовим режимом з ЄС.
Згідно з даними Мінекономрозвитку, експорт української продукції за 11 місяців минулого року зріс на 20,6%, причому експорт до ЄС — на 30,4. Лише за неповний останній рік ми експортували до Європи, нашого найбільшого торговельного партнера, товарів на 15,9 млрд дол. — це на 3,7 млрд більше, ніж у 2016-му. Підприємства майже всіх регіонів України, крім Луганської області, торік наростили відвантаження до ЄС. Можна без перебільшення сказати, що економіка України — а передусім це малий та середній бізнес — подолала шок від закриття експортних позицій на російському ринку. На 40% збільшилася кількість українських підприємств-експортерів порівняно з початком дії зони вільної торгівлі з ЄС. Значною мірою завдяки дії Угоди про асоціацію ми змогли переорієнтуватися на нові ринки і стати на шлях відновлення нашої експортоорієнтованої економіки. Це ще не перемога, але це початок зростання.
Але євроінтеграція дає позитивні результати не лише в економіці. Наше просування і послідовне виконання зобов'язань у рамках євроінтеграційних процесів є одним з потужних чинників опору російській агресії. Не відкрию великої таємниці, якщо скажу, що в європейській політиці є багато кіл, зацікавлених у знятті з Росії санкцій, які негативно позначаються на прибутках європейського бізнесу. І протистояти лобістським зусиллям цих кіл вдається саме через наше просування шляхом євроінтеграції, через виконання зобов'язань у рамках Угоди та інших двосторонніх документів, що дає нам можливість говорити з європейськими партнерами відверто і з сильних позицій.
Нарешті, міф третій. Як на мене, найнебезпечніший. Міф про те, що "євроінтеграція може бути частковою і навіть удаваною". На жаль, цей міф доволі міцно засів у головах багатьох представників владної еліти. За великим рахунком він є наслідком доби багатовекторності. Коли євроінтеграція сприймалася як геополітична гра, а відтак як щось несправжнє, ілюзорне. Як щось, що можна імітувати.
Це парадоксально, але багато хто у владі й сьогодні думає, що євроінтеграція може логічно завершитися зі здобуттям безвізу та набуттям чинності Угодою про асоціацію — як подіями найбільш яскравими і зрозумілими. Багато хто переконаний, що євроінтеграція не повинна зачіпати внутрішніх процесів, які відбуваються в органах влади, в суспільстві; що впровадження нових принципів — прозорість влади, нульова толерантність до корупції, верховенство права — не є обов'язковим. Нарешті, що євроінтеграція може здійснюватися вибірково, що з неї можна висмикувати ті рішення, які сьогодні є "вигідними" і "забувати" про решту вимог.
Цей міф — не вигадка. Ми щодня стикаємося з ворогами євроінтеграції. Якщо узагальнити, то їх п'ять.
Перший ворог — це бюрократична інерція, яка не дозволяє ефективно впроваджувати євроінтеграційні реформи.
Другий — лобізм, який відверто опирається євроінтеграційним реформам.
Третій — це популізм, тобто "прості рішення" для складних проблем. Рішення, яких в євроінтеграції не існує, як і в політиці взагалі.
Ще один ворог євроінтеграції — це корупція. Вона перейшла нам у спадок від колоніальних часів, і досі не знищено її ключових підґрунть: зарегульованості економіки, непрозорості політики. Байдуже, якого обсягу збиток від корупції — мільярд чи сто гривень. Будь-яке корупційне діяння — це перешкода на шляху до Європи.
Але одним з найпідступніших ворогів євроінтеграції є нехтування верховенством права. У тому числі у процесі боротьби з тією ж таки корупцією. Якщо ми, перемагаючи корупціонерів, у прагненні більшого суспільного резонансу не зважатимемо на вимоги законності, дотримання процедур і принципу поваги до права людини — це аж ніяк не сприятиме просуванню до європейських цінностей. Адже верховенство права — це саме той стрижень, який зробив Європу Європою набагато більшою мірою, ніж навіть ринкова економіка. Бо верховенство права в Європі було задовго до створення ринку.
Якщо б ці "вороги" євроінтеграції існували лише у вигляді міфів, то були би для нас не такою великою проблемою. Але вони стають чинниками блокування і гальмування євроінтеграційних ініціатив — що далі, то більш потужними. Аби побороти їх, маємо змінити свідомість усіх відповідальних за ухвалення рішень на всіх рівнях. І визнати, що не можна бути трішечки євроінтегрованим — так само, як не можна бути трішечки вагітною. Євроінтеграція — то велика кропітка робота. Це часто ухвалення рішень, що є непопулярними сьогодні, але дадуть ефект завтра. Це прагнення перебудувати систему влади і суспільних відносин за певним зразком і з урахуванням національної специфіки. Прагнення, яке не може пригаснути лише через те, що безвіз уже надано, а Угода ратифікована і працює.
ПОРЯДОК ДЕННИЙ-2018
Я вважаю рік, що настав, найважливішим для європейської інтеграції України. Безпосередньо відчутних перемог уже досягнуто. Навряд чи можна очікувати від ЄС якогось кроку, що був би подібним до безвізу, — він просто не передбачений європейською політикою. Євроінтеграція 2018 року стане "тихою", вона буде малопомітною і малозрозумілою широкому загалу, але не менш важливою для майбутнього країни.
Нам потрібно затвердити урядово-парламентську Дорожню карту з виконання Угоди про асоціацію, за якою маємо рухатися. Крім того, цього року відповідні двосторонні органи Асоціації мають затвердити дорожні карти з адаптації законодавства у таких сферах як державні закупівлі, санітарні та фітосанітарні заходи, фінансові, поштові та кур'єрські послуги, морські міжнародні перевезення. Маємо всі шанси активно просуватися в інтеграції України до цифрового ринку ЄС.
Необхідно ухвалити низку законодавчих актів з питань внутрішнього водного, залізничного й автомобільного транспорту та безпеки пасажирських перевезень, а також перевезень небезпечних вантажів. Маємо виконати домашню законодавчу роботу, щоб приєднатися до Конвенції ЄС про єдиний режим транзиту та Конвенції про спрощення формальностей у торгівлі товарами. Для цього, зокрема, маємо внести зміни до Митного кодексу України щодо уповноваженого економічного оператора, єдиної митної декларації та започаткувати роботу системи NCTS. Важливими завданнями на цей рік є запуск оновленої системи державного контролю безпечності харчових продуктів, ухвалення законопроектів щодо маркування та інформації для споживачів і встановлення вимог до упаковки для харчових продуктів.
Щоб розвивати вітчизняний високотехнологічний експорт та підготуватися до підписання Угоди АСАА, слід ухвалити зміни до законів про технічні регламенти й оцінку відповідності та про здійснення державного ринкового нагляду. У сфері екології — прискорити ухвалення законопроекту про стратегічну екологічну оцінку, запобігання забрудненню підземних і поверхневих вод, проведення моніторингу та оцінку забруднення повітря.
У сфері громадського здоров'я життєво важливо ухвалити законодавство, що встановлює європейські стандарти безпечності донорської крові та її компонентів і роботи служби крові. У сфері енергоефективності — встановити вимоги європейського рівня до енергоспоживаючих продуктів з екодизайном (наприклад, посудомийні чи пральні машини, холодильники, водогрійні котли тощо).
Завданням цього року є також ухвалення органами Асоціації рішень про оновлення додатків до Угоди про асоціацію та графіків імплементації окремих актів ЄС.
Цей перелік аж ніяк не є вичерпним, але всі ці процеси мають бути прозорими для громадськості, яка зможе через портал моніторингу "Пульс угоди" відстежувати прогрес у її виконанні.
Проте "вороги євроінтеграції" нікуди не дінуться. Ба більше, їхній вплив, на жаль, зростатиме. Особливо це стосується "дитячої хвороби популізму", яка охопила нині майже весь західний світ, і Україна не є винятком. Ми входимо у великий виборчий цикл і маємо всі шанси отримати загострення хвороби. Дуже просто передбачити намагання блокувати євроінтеграційні ініціативи в парламенті; спроби "приписати" ухвалення чи неухвалення певних законопроектів на свій політичний рахунок; деструктивну боротьбу з найменшого приводу. Євроінтеграція знову — може, востаннє в історії, але неминуче — стане картою, яку розігруватимуть політичні сили. Як завжди напередодні виборів, зростатимуть бюрократична інерція та лобізм.
Тобто Україна в 2018 році змушена буде пройти тест на міцність власних євроінтеграційних прагнень. Ідеальним був би варіант вивести євроінтеграцію за дужки політичної боротьби як таку, що є остаточним вибором українського народу, і дискутувати лише про шляхи й рішення, які ми маємо ухвалити для виконання євроінтеграційних завдань, як це робили центральноєвропейські країни.
І тут у мене є надія на громадянське суспільство України. Хоч як це парадоксально, але воно теж проходитиме цього року тест на міцність євроінтеграційних намірів. Зрозуміло, що громадянське суспільство (особливо його організована частина) має бути за визначенням опозицією до будь-якої влади. Але хочу застерегти громадських діячів від сприйняття влади як моноліту, який має одну думку на всіх і діє за командою. Насправді, лінія розмежування нині проходить не між владою і суспільством, а між тими, хто відданий європейському вибору, і тими, хто прагне удаваної євроінтеграції. Так от, перші потребують підтримки громадянського суспільства. Не для себе як для чиновників чи політиків. А для європейської інтеграції як ідеї, плану і практики. І лише якщо підтримка і допомога громадянського суспільства буде потужною і дієвою, якщо ця підтримка стосуватиметься конкретних законопроектів і реформ, ми зможемо подолати складний передвиборний період і успішно пройти тест на міцність. Якщо в євроінтеграції України є вороги, то точно є й друзі. І я переконана: друзів щирих і відданих у неї набагато більше.
Іванна КЛИМПУШ-ЦИНЦАДЗЕ,
віце-прем’єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: