ДЕ ПЕРЕБУВАЮТЬ ОСТАНКИ ЯРОСЛАВА МУДРОГО?

Home | УКРАЇНА | Україна Incognita | ДЕ ПЕРЕБУВАЮТЬ ОСТАНКИ ЯРОСЛАВА МУДРОГО?
image

НАУКОВЦІ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАПОВІДНИКА «СОФІЯ КИЇВСЬКА» ПІСЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ВМІСТУ САРКОФАГА РОЗШУКАЛИ СЛІДИ ЗНИКЛОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТКИ У НЬЮ-ЙОРКУ

Скоро мине рік, як востаннє після досліджень закрили саркофаг князя Ярослава Мудрого у Національному заповіднику «Софія Київська», а пристрасті навколо зниклого скелета великого князя не вщухають. Перипетії зі зміною та поновленням керівництва заповідника тільки додали емоцій, але ніяк не сприяли наближенню до відновлення правди про долю історичної пам’ятки. Більш того — подальші її пошуки, якими останнім часом активно займалися науковці, залишилися під питанням.
Про майже детективну історію з дослідженнями та розшуком вмісту саркофага розповідає заступник генерального директора з наукової частини Національного заповідника «Софія Київська», кандидат історичних наук Ірина Марголіна.

ЩЕ ДО ВІЙНИ  У САРКОФАЗІ ЗНАЙШЛИ  ДВА СКЕЛЕТИ

— У 30-ті роки минулого століття з’явилася «мода» на відкривання гробниць — вчені вивчали єгипетські піраміди та склепи відомих особистостей. У 1936 році дійшла черга до київського саркофага Ярослава Мудрого, в якому знайшли купу кісток. При повторному відкритті саркофага у 1939 році їх вилучили, а в акті було зафіксовано незмінний стан та кількість кісток. Там само записано, що комісія передала їх для наукового дослідження у Ленінградський інститут етнографії та антропології Академії наук СРСР, особисто професору Вольфу Гінзбургу.
У лабораторіях інституту з вилучених кісток склали два скелети — чоловічий і жіночий, причому череп жіночого скелета ідентифікували як схожий на чоловічий. У результаті анатомічної, антропологічної та рентгенологічної експертиз встановили, що чоловічий кістяк належав людині віком приблизно 70 років на зріст 172-175 см, яка мала вроджену кульгавість та патологічні зміни у правому тазостегновому суглобі, що настали у зрілому віці. З літописів відомо, що Ярослав Мудрий накульгував з дитинства і отримав поранення ноги під час битви з печенігами. Помер Ярослав, за різними даними, у віці 65—75 років. На підставі цього дійшли висновку, що в саркофазі справді похований князь. Ідентифікувати жіночий кістяк не вдалося, але припустили, що він міг належати дружині Ярослава, княгині Ірині (Інгігерді). В результаті тих досліджень з’явилося відоме усім зі шкільних підручників реконструйоване антропологом і скульптором Михайлом Герасимовим зображення князя Ярослава.
Кістки планувалося виставити у спеціальній вітрині поряд із саркофагом у Софії. У грудні 1940 року їх повернули з Ленінграда, про що є відповідний акт за підписом Вольфа Гінзбурга та співробітників заповідника.  Акт засвідчив прийом обох скелетів до фондів  заповідника.
Оригінали (!) актів за 1936, 1939, 1940 та 1964 роки, коли у 2009 р.  відкривали саркофаг, знайшли у скляній трубці в гробниці разом з газетами того часу. З акта відомо, що у 1964 році до саркофага повернули дубовий ящик з кістками, який зберігався у фондах. Вважали, що саме в ньому кістки великого князя. У квітні 1964 року кришку саркофага закрили, щілину замастили розчином. Таким чином

ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ ВИЯВИВСЯ…  ЖІНКОЮ

— У вересні 2009 року члени Вченої ради заповідника, представники Мінрегіонбуду України, до якого тоді належав заповідник, заступник директора Інституту археології НАН України Г. Івакін прийняли рішення про відкриття саркофага і проведення досліджень його вмісту відповідно до новітніх методик. Адже з’явилися можливості зробити аналіз ДНК,  реконструкцію зовнішності князя за комп’ютерними технологіями тощо. А це надавало можливість більш досконало дослідити останки великого князя і реконструювати його зовнішній вигляд. Спілкування зі спеціалістами та підтримка керівництва країни дали змогу знайти фінансування цього проекту та фахових виконавців робіт. Передбачалося зробити гістологічний аналіз кісток, молекулярно-генетичний аналіз складу ДНК тощо. Ці дані дали  б змогу визначити рік поховання, стать, вік людини, спробувати ідентифікувати кістки похованої жінки, з’ясувати  родинні зв’язки, адже рештки дочок князя Ярослава зберігаються у Франції, Німеччині та Угорщині. Перспективи можливих відкриттів нас захопили.
Відкрили саркофаг і дістали ящик з останками. З найдених кісток фахівці Національного медичного інституту ім. О.Богомольця склали один скелет, та й той виявився… жіночий. Постало складне та неочікуване запитання — куди подівся кістяк князя Ярослава?

СЛІДИ ЗАВЕЛИ  ДО АМЕРИКИ

— А далі почалася майже детективна історія.  Науковці знайшли у журналі «Віра та культура» за травень 1954 року, виданому у канадському Вінніпезі, замітку Митрополита Іларіона (І.Огієнка) такого змісту: «Року 1944-го німці, виходячи з Києва, дозволили забрати — на прохання декого з українців — останки Великого Князя Ярослава. Ці останки  разом з Чудотворним Образом Св. Миколая, т. зв. «Мокрого» (пам’ятка ХІ ст.), що також переховувалася в Св. Софії на хорах, опинилися в руках одної особи. Коли цю особу запитали у 1952 році, де поділися останки Ярослава і образ Св. Миколая, вона відказала: «Сховані на еміграції в добрих руках». Особа ця живе тепер в Нью-Йорку і зовсім не зрозуміло, чому вона ховає великі і святі пам’ятки всеукраїнського значення».
Подібні свідчення були знайдені й у статті П. Одарченка в «Українському православному церковно-релігійному журналі» за 1967 рік. Автор пише, що кістки Ярослава перед війною не повернули у саркофаг, а зберігали. Під час німецької окупації до Києва прибув Архієпископ Никанор, якому сторож і передав останки князя. Той зберігав їх, але вивезти не зміг, і в 1943 році під час звільнення Радянською Армією Києва майор німецького війська Пауль фон Денбах (у свій час — сотник української армії Павло Дмитренко) в якості «військової здобичі» вивіз їх у Варшаву, де передав Архієпископу Палладію. Той  вже доправив ящик до Америки.
Ми почали листування з різними представниками української діаспори у Вашингтоні, Нью-Йорку та Чикаго. Люди перейнялися нашими клопотами, почали згадувати і переповідати найдрібніші відомості та чутки про останки Ярослава Мудрого. У 1941—1943 роках директором Софійського заповідника був   О. Повстенко. Ми знайшли у 2010 році у Міннеаполісі  його секретарку Ніну Булавицьку, яка згадала, що під час окупації Києва священики жили в одному будинку з директором Софії на подвір’ї заповідника. Згадала, що у 50-х роках теж читала в американській газеті, що кістяк Ярослава перебуває в Америці у когось із священиків.
Підтвердила це і Галина Петренко, яка згадала, що одразу після війни у німецькому Аугсбурзі опинився гурт української інтелігенції, який влаштовував цікаві зустрічі. На одну з них запросили Повстенка, аби той розповів про Софію. Виникло запитання і про останки Ярослава Мудрого. Пані Галина добре запам’ятала, як він сказав, що «мощі Ярослава з нами», що їх вивезли, але він не може сказати, де вони перебувають.
Так, по краплинам ми назбирали чимало свідчень про те, що останки князя Ярослава Мудрого були вивезені.

СПЕРШУ —  МАНГЕТТЕН, ПОТІМ — БРУКЛІН

— Багато свідчень про історію національної української пам’ятки надав нам Михайло Герець. Він вчився в одному коледжі з донькою отця Івана Ткачука, який, емігрувавши у США, долучився до церкви, яку очолював єпископ Палладій. В миру очільник церкви мав ім’я  Петро Руденко, свого часу займав посаду міністра фінансів УНР, згодом став священиком Православної церкви у Польщі, а в США створив окрему УАПЦ.
Під час німецької окупації керував церквою у Києві та східній Україні архієпископ Никанор, секретарем якого після відступу німців став волинський священик Володимир Вишневський. Вони емігрували разом. Його син Славко приятелював з Михайлом Герецем, який і переповів нам відому йому інформацію про останки Ярослава. Ось що він нам повідомив.
«З наближенням фронту більшість громадських та церковних діячів, побоюючись переслідувань, залишили Київ. Місто було в руках військових частин, тож вхід біженцям туди був заборонений. Але це не стосувалося полковника ні?мецької жандармерії, прізвище якого закінчувалося на «-енко» (напевно, мається на увазі, згадуваний у статті Одарченка майор Пауль фон Денбах або Павло Дмитренко, Герець припускає, що той міг працювати на радянську службу безпеки — Авт.), який повернувся у місто і вивіз на прохання єпископа Никанора його особисті речі, в тому числі ікону Миколи «Мокрого» та останки Ярослава Мудрого. Ешелон з біженцями вже від’їхав, але він реліквії не викинув, а довіз до Польщі і, не вдаючись у тонкощі церковної ієрархії, передав архієпископу Палладію, який очолював іншу православну церкву.
Палладій вивіз ікону та князівські кістки до Німеччини, а згодом до США. Ікона спершу була виставлена у церкві на Брум-стрит у Мангеттені, а згодом перенесена до Катедри Святої Трійці у Брукліні, де вона перебуває і дотепер.
Якщо ікона православному єпископу завжди пригодиться, а тим більш ХІ століття, то останки людини, яка не була проголошена святою, навіть якщо вона була київським князем, великої церковної цінності не представляли. Не знаючи, що з ними робити, він передав їх на збереження найбільш надійному священику — отцю Івану Ткачуку, який і зберігав їх у своєму помешканні на Мангеттені під ліжком». Слід додати, що помер він у 1990 році.
Але цікаво, що стало з останками великого князя після смерті Івана Ткачука?  В останньому листі Михайло Герець написав, що питав у настоятеля храму отця Андрія Кулика, попередником якого був Іван Ткачук, чи не залишав той у храмі перед смертю чогось надзвичайно важливого, якісь мощі, які дісталися йому від Палладія. Але той заперечував і повідомив про конфлікт між архієпископом Палладієм і Ткачуком через його перехід в УПЦ в США. Герець припускає, що Ткачук міг повернути кістки Палладію, а той помістити їх у своїй Катедрі у Брукліні біля ікони Миколи «Мокрого». Розповідає, що він мав розмову з нинішнім настоятелем, зачіпав тему зникнення останків київського князя, але без успіху. Зустрічалася з настоятелем храму, розмовляла про пам’ятну реліквію і директор заповідника Неля Куковальська під час перебування у Нью-Йорку, але теж без результату. Єдине, що дало надію на отримання інформації, на її думку, це скарги священика на поганий стан храму і необхідний ремонт. Можливо, за певну матеріальну допомогу, ми могли б дізнатися якісь відомості про подальшу долю останків Ярослава.

ПОШУКИ  ТРИВАТИМУТЬ?

— Спираючись на зібрану інформацію, адміністрація заповідника одразу ж повідомила про результати пошуків Міністерство регіонального розвитку та будівництва, якому підпорядковувалася тоді. Воно, в свою чергу, звернулося до Кабінету Міністрів України з пропозицією на державному рівні продовжити розшук зниклих останків Ярослава Мудрого. Кабмін видав доручення, за яким на базі Інституту національної пам’яті відбулася нарада, яка постановила продовжити пошуки князівського кістяка за кордоном.
Чи можливо повернути національну пам’ятку в Україну? Вочевидь, треба продовжувати пошуки, бо повернення історичної пам’ятки такого рівня варто і великих зусиль, і певних коштів, якщо це буде необхідно. Багато людей, хто долучився до отриманої  інформації, впевнені, що останки Ярослава Мудрого не можуть належати чи зберігатися приватною особою, вони мають повернутися до України і упокоїтися в саркофазі в Софії Київській.
Лариса КОНАРЕВА

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: