ЇХ МЕТОЮ БУЛА ДУХОВНА ПУСТЕЛЯ

Home | УКРАЇНА | Україна Incognita | ЇХ МЕТОЮ БУЛА ДУХОВНА ПУСТЕЛЯ
image

Нині Київ, де мешканців неофіційно вже мало не 4 мільйони, містить лише кілька десятків православних храмів. В них завжди дуже тісно, інколи неможливо зайти і поставити свічку.
Однією з причин цього стану речей є і розкол у православ’ї, і наявність великої кількості сект,  падіння освітнього рівня наших ЗМІ і ТБ зокрема (засилля на українських телеканалах гламуру, сексу,  культу насильства та наживи). Ці ж сили штучно підтримують розкол у православ’ї, який вигідний політикам. Колись більшовики  знищили наші православні храми, а їх послідовники вчиняють більш тонко і хитро — нищать духовну сферу через новітні засоби інформаційного впливу. Офіційно, до православ’я відношення нібито позитивне, проте нових православних церков будується порівняно мало.   
Не було колись такого міста чи села в Україні, де б храми золотими куполами своїми не тягнулися високо в небеса. Багатьох пам’яток уже немає. Ми так і не можемо конкретно відповісти: коли всі наші православні храми піднімуться з руїн? І чи взагалі піднімуться?
Тільки до жовтня 1930 р. в Україні було закрито 533 церкви. Якщо в 1917 р. в Україні було 1710 діючих церков, то в 1940 р. — лише дві, відповідно, монастирів було 23, не залишилося жодного. А з 1435 священиків у 1940 р. залишилося лише три. Переважна частина зруйнованих та закритих церков були унікальними пам’ятками історії та культури українського народу. Постає питання, а хто ж був головною «руйнівною силою» у цій вакханалії боротьби із православною вірою, а значить, із духовністю і культурою? Відповідь проста — радянська влада і партія більшовиків, яку очолювали Ленін, Троцький (Бронштейн), Янкель Свердлов, Зінов’єв (Апфельбаум), Каменєв (Розенфельд) та інші.
Ленін, зокрема, пропонував встановити нагороду в 100 000 крб. за кожного розстріляного православного священика.
Найхарактернішим прикладом такого ставлення більшовизму, як і всієї партії, до релігії, духовності є організація ними вбивства царської сім’ї в 1918 р. Оскільки цар та його родина були не тільки уособленням держави, а й, у першу чергу, уособленням міцності православної віри. У цьому зв’язку слід повернутися до подій, які передували революції й які почалися з убивства Столипіна агентом жандармського відділення Мордком Богровим.
Хід нашої історії, починаючи з Першої світової війни, прорахував ще преподобний Серафим Саровський. Свого часу цар наказав розшукати пророцтво цього пустельника стосовно долі династії. Коли його знайшли в департаменті поліції, то прочитали: «Реки крови прольются. До рождения антихриста произойдет великая продолжительная война и страшная революция в России, превышающая всякое воображение человеческое, ибо кровопролитие будет ужаснейшее: бунты разинский, пугачевский, Французская революция — ничто в сравнении с тем, что будет в России. Произойдет гибель множества верных отечеству людей: разграбление церковного имущества и монастырей, осквернение церквей Господних, уничтожение и разграбление богатств добрых людей; реки крови русской прольются». Так пророчив Серафим Саровський, у миру Прохор Мошнін — святий Російської Православної Церкви. Поза сумнівом, його пророцтво мало безпосереднє відношення й до України. Були передбачені Перша світова війна, революція 1917 р. й подальші події, включаючи Чорнобильську катастрофу. Ці пророцтва, особливо руйнація і знищення православних храмів, здебільшого унікальних пам’яток історії та культури, почали збуватися невдовзі. Чого почали із Столипіна? Масонські сили були не зацікавлені в реформах останньо¬го. Метою цих сил була світова війна, революція та перетворення слов’ян на рабів.
Єкатеринбурзький розстріл царської родинипевною мірою був  ритуальним убивством, обдуманним та здійсненим Свердловим, Голощокіним и Юровським. В  кабалістичному надпису (його залишила у підвалі невідома особа в чорному), який складався із 4-х знаків, проводилась паралель Росії і Вавилону, Миколи ІІ і вавилонського царя Валтасара. Після вбивства останнього впало Вавилонське царство, після вбивства Миколи ІІ впала Російська імперія...
Вбивством царя були зруйновані основи державності і духовності Росії. Руйнація православних храмів була лише продовженням цієї політики. Одночасно, особливо після декрету РНК від 23 січня 1918 р. «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви», почалася кампанія з вилучення предметів старовини, пам’яток культури під прикриттям орга¬нізації допомоги голодуючим. Попри те, що церква, яку очолював патріарх Тихон, надала суттєву допомогу голодуючим, радянська влада вирішила скористатися голодом як приводом для ліквідації православ’я. З таких міркувань з’явився декрет від 23 лютого 1922 р. «Про вилучення церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим». А ще 5 січня 1918 р. було ухвалено декрет раднаркому «Про реєстрацію, прийом на облік, збереження пам’яток мистецтва і давнини, що перебувають у власності приватних осіб, товариств і установ», який вмотивовував такі дії. Звичайно, більше всього цінностей державні структури фактично грабували в тих церквах, які зносилися. Наприклад, при Петроградському відділі Наркомату зовнішньої торгівлі діяла Експертна комісія для «виявлення, збору і селекції націоналізованих творів мистецтва», до яких належали цінності храмів. Було створено також комісію з охорони і реставрації пам’яток мистецтва і старовини (майбутній Музейний відділ Раднаркому). Аналогічні структури були створені і в Україні. Частину церковних цінностей передавали у Держмузейфонд, частину — в Експортний товарний фонд, який здійснював оплату іноземних товарів золотом, іконами, картинами та ін. Автором цієї ідеї і головою був М.Горький, секретарем — його дружина — М.Андреєва. Отже, іноземні продукти, одяг і т.д. — все оплачували стародавніми іконами та іншими церковними цінностями. Та ще й при цьому щось патякали про допомогу голодуючим. У квітні 1922 р. Київська губернська комісія з вилучення церковних цінностей оглянула Музей культів і побуту, на який перетворили Києво-Печерську Лавру, вирішила реквізувати найбільш цінні експонати. Серед них були перламутрова митра загальною вагою до 9 фунтів, оздоблена діамантами, смарагдами, рубінами та сапфірами; були вилучені дві митри XVII—XVIII ст., панагія Рум’янцева-Задунайського, «Євангеліє» роботи З.Брезгулова, подарований лаврі Б.Хмельницьким  хрест і підніжжя до нього, піднесене І.Мазепою, та інші цінності.
У такій ситуації більшість учених, представників інтелігенції мовчали. Тоді робили спробу захистити речі старовини Ф.Ернст та Д.Щербаківський. 27 квітня 1922 р. війська НКВС оточили лавру і вилучили з її церков унікальні цінності, зокрема золоту, всипану дорогоцінним камінням ризу з чудотворної ікони Успіння Божої Матері. У травні та червні 1922 р. вилучили цінні історичні речі з Лаври, Михайлівського Золотоверхого монастиря (образ архистратига Михаїла, лампаду, образ усікновення глави великомучениці Варвари).
Загалом, протягом 1918—1923 рр. було насильницьки вилучено понад 10 млн. пам’яток історії та культури, предметів побуту на суму 10 млрд. крб. в царських грошах. Згідно з декретом Раднаркому від 19 листопада 1921 р., у Києві було взято на облік 150 приватних зібрань, вилучено з церков, музеїв та в приватних осіб до 200 тис. предметів старовини і мистецтва на суму 1 млрд. крб. (у цінах 1915 р.).
Уже в листопаді 1928 р. у Берліні та Відні були організовані перші аукціони з продажу цінностей. Добре відомі брати Хаммери зв’язалися з директором Антикваріату М.Ільїним та його агентом з експорту творів мистецтва Шапіро. У 1929 р. через синдикат американських торгівців мистецтвом було запропоновано купити 40 шедеврів Ермітажу всього за 5 млн. дол. Міністр фінансів США Меллон через посередників із Лондона — Колганіса, Ноудлера, К.Мессмо — в січні 1930 р. купив низку шедеврів Ермітажу. Серед них — «Благовіщення» Ван Дейка вартістю 500 тис. дол., «Святий Георгій» Рафаеля вартістю 745,5 тис. дол., «Польський гетьман» Рембрандта та деякі інші.
У 1929 р. відомий ділок К.Гульбекян зустрівся з Г.П’ятаковим, що свого часу керував разом з деякими іншими більшовиками розстрілом десятків тисяч колишніх офіцерів армії Врангеля, а в той пері¬од обіймав посаду Голови Держбанку СРСР, який здійснював валютні операції за кордоном. У результаті цих переговорів у 1930 р. Гульбекян придбав за 140 тис. фунтів стерлінгів 8 картин Рембрандта та ін.
З 1922 по 1940 рр. відбулося 30 аукціонів, на яких продавали за кордон шедеври старовини. У 1929 р. СРСР продав 1192 т. культурних цінностей, у 1931 р. — 1681 т.; за шість років (1928—1933) — понад 6 тис. тон старовинних предметів культу з православних церков, творів живопису, ікон, виробів з дорогоцінних металів культового призначення.
У 1929 р. Радянська держава відкрито переходить у наступ проти релігії, ініціюючи закриття більшості церков. За неповними даними, в Україні у 1929 р. було закрито 136, у 1930 р. — 234, а на кінець 1932 р. — понад 1000, в основному, православних церков. Партійні й державні органи зобов’язали місцеву владу якомога скоріше передавати закриті церкви під клуби, антирелігійні музеї, як, наприклад, Володимирський собор у Києві; м’ясопереробні цехи, як церкву св. Бориса (Х ст.) на Чернігівщині тощо. У 1932 р. міськкомунвідділ Києва дав вказівку комунгоспу ліквідувати Ірининську церкву — пам’ятку ХІ ст., що було розпочато вночі з 26 на 27 березня 1932 року.
Але то був лише початок. Тотальний наступ на них розпочався у 1933 р., коли було прийнято постанову ЦВК і РНК СРСР «Про складання та затвердження проектів планування і соціалістичної реконструкції міст та інших населених пунктів СРСР» та відповідну постанову ВУЦВК і РНК УРСР від 20 травня 1934 р. Уже 10 липня 1935 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) затвердили «Генеральний план реконструкції Москви», результатом якого було знищення таких пам’яток культури, як храм Христа Спасителя, збудований на народні кошти. Л.Каганович, відомий русофоб і українофоб (саме він привіз з Москви наказ про вилучення насіннєвого фонду в Україні під час голодомору 1932-1933 рр.), який тоді очолював керівництво Москви, заявив, що на даху храму може заховатися терорист з гвинтівкою і створити загрозу для життя вождя. Були ліквідовані також Чудов монастир, Сухарєва башта, Казанська церква та інші унікальні архітектурні пам’ят¬ки. Дивом зберігся храм Василія Блаженного на Красній площі. У московських храмах, в тому числі на території Кремля, були й святині з Києва. Зокрема, мова йде про чудотворну ікону Володимирської Божої Матері. Там же була і Новгородська ікона «Всемилостивого Спаса» та ін.
Не менш страшною була діяльність безбожників і в Україні. Один із тогочасних так званих київських архі¬текторів А.Молокін писав на сторінках журналу «Архі¬тектура СРСР» (1935. — № 9): «Забудова Києва за спе¬ціально розробленим планом генеральної реконструкції дає змогу перетворити колишнє місто церков і монастирів на архітектурно довершений, дійсно соціалістичний центр Радянської України». Закриттям церков зайнявся особисто керівник Наркомпросу В.Затонський.
По всій Україні почалася кампанія закриття храмів. Наприклад, церкву в Суботові, де було поховано Б.Хмельницького, пристосували під склад міжрайбази. В Успенській церкві Канева зберігали гас, сіль, тару; у Дніпропетровську під склад цукору було використано Троїцьку церкву; у Харкові висадили в повітря Миколаївську церкву; в Сумах знищили Покровську церкву XVII ст.; в Охтирці — Юріївську церкву ХІІІ ст. На північному Лівобережжі ліквідували 9 із 10 монастирів; 6 церков XVII ст., 16 — XVIII ст., 14 — ХІХ ст. А Чернігівський Преображенський собор XV ст., у якому було поховано князя Ігоря, й церкву св. Бориса (Х ст.) перетворили на м’ясопереробний цех. Тільки до жовтня 1930 р. в Україні було закрито 533 церкви. Майже 70% церков, які діяли до 1939 р., взагалі зникли.
Ініціаторами гонінь на православ’я були В.Затонський, Л.Каганович, С.Косіор, В,Чубар, Г.Петровський, Й.Якір, М.Хатаєвич (розпорядився кидати в криниці померлих від голоду 1932—33 рр. і засипати їх), Г.Ягода та ін. Цікаво, що всі ці гонителі на церкву (окрім Кагановича і Петровського) самі загинули в сталінських катівнях.
Особливо постраждав Київ, який за часів Ярослава Мудрого нараховував сотні церков. Почався цей процес після прийняття урядового рішення про перенесення столиці України з Харкова до Києва.
Почався найсправжнісінький геноцид православ’я. Особливо «старались» у боротьбі з церквами названі вище «герої». Вони думали, що їх боротьбу з церквою буде «оцінено» і тодішньою владою, і історією.
Згідно з планами перебудови Києва, розробленими тодішніми архітекторами П.Юрченком, П.Хаустовим, М.Гречиною та іншими, планувалося, наприклад, на місці Михайлівського Золотоверхого монастиря збудувати центр міста з будівлями ЦК КП(б)У та РНК УРСР і величезним майданом для парадів. Той же Гречина зазначав, що силует Києва, який визначається рядом церков, — «це силует минулого: він відмирає». Як відомо, переміг проект ленінградського ар¬хі¬тектора І.Лангбарда, який нагадував помпезні проекти перебудови Берліна, автором яких був друг Гітлера А.Шпеєр. Між іншим, одним з таких будинків-монстрів, що вцілів до наших днів, є будівля сучасного Міністерства закордонних справ.
Проект урядового центру на території Старого міста увійшов до генерального плану Києва, який було розроблено у квітні—грудні 1935 р. Коли цей план ухвалили, на Липках тривало будівництво помпезного будинку для НКВС за проектом московського архі¬тектора А.Фоміна. Трохи пізніше, у 1936—39 рр., вище цього будинку, на протилежному боці, спорудили будівлю Верховної Ради за проектом архітектора В.Заболотного. А тим часом роботи з планування урядового центру тривали. Це свідчить, що у влади не було єдиної думки щодо місці для урядового центру, однак Трьохсвятительська церква, Михайлівський Золотоверхий собор та інші унікальні культові споруди, як, наприклад, церква Різдва Христового на Подолі (сучасна Поштова площа), пов’язана з іменем Т. Шевченка, були безжально зруйновані. Тоді влада Києва вирішили і долю каплиці «Нечаянная радость», де знаходилася чудотворна ікона з аналогічною назвою. У середині 1930-х років при прямому сприянні влади знесли Петропавловську церкву на Куренівці (остаточно її зруйнували у роки горбачовської перебудови, і нині там порожніми вікнами лякає людей монстр, який називається заводом кіноапаратури (КІНАП), а відновлена церква височить неподалік  в центрі парку), Військово-Микільський собор, церкву Олександра Невського (1889—1890), Щекавицьку Всіхсвятську церкву (1782), церкву Костянтина і Єлени (1730) та інші.
Генеральний план реконструкції Києва розробляли всього шість місяців стараннями Архітектурно-планувального управління Київської міськради. Керував цими роботами П.Хаустов, в минулому інженер, якому в 1933 р. дали науковий ступінь з архітектури. Його задум, що живився ідеями Лангбарда, полягав у зміні вигляду міста за всяку ціну, звичайно, в дусі вказівок партійних органів і обов’язково у поєднанні з тотальними наступом на православ’я. Наступ цей реалізовувався насамперед шляхом знесення церков. Однак, крім згаданого будинку-монстра, де нині Міністерство закордонних справ, будинків уряду і Верховної Ради, будинку ЦК КПУ по вул. Орджонікідзе, 11 (1936—1939), нічого особливого зведено не було. Ці ж нові будівлі були чужорідними архітектурній естетиці Києва, який втратив багато унікальних споруд, що формували його неповторний архітектурний ансамбль і свідчили про давні духовні традиції народу України.
В цьому зв’язку просто напрошується аналогія з сучасністю. Багато мерів Києва залишили по собі далеко не кращу пам’ять. Питається, де вони були і як допустили, що святі печерські пагорби, на яких особливо прославилася Києво-Печерська Лавра, були осквернені монументом, який в народі назвали «заліз¬ною бабою». Всі наші представники творчої інтелігенції догоджали Щербицькому, який ту «бабу» і запро¬понував зробити. Скільки унікальних церков, будинків Києва і всієї України ці керівники столиці та інших міст постаралися або знищити, або перебудувати чи пристосувати під щось. Ця вакханалія продовжується і понині.
Наприклад, скільки шкоди нанесла історичному Києву команда Л.Черновецького! Вони пройшли по Києву гірше хана Батия. Наліво і направо продавалися безцінні київські землі, руйнувалися стародавні будинки або їх доводили до стану руйнації, як, наприклад, унікальний будинок В.Крістера (вул. Осиповського, 3) архітектора Шілле.
Про розмір хабара для вилучення об’єкту зі списків культурної спадщини знають мало не всі очільники будівельних компаній міста. 
Багато можна перераховувати унікальних пам’яток історії та культури, церков, які або пропали, або скоро щезнуть. Зате у нас є так звані «києвознавці», на зразок Ковалинського, які, не маючи грунтовних наукових досліджень з історії Києва у вигляді хоча б дисертацій чи монографій, коментують події уже після знесення тієї чи іншої історичної пам’ятки. Ще в часи тодішнього представника Президента в Києві І.Салія був зруйнований будинок Київської малювальної школи по вул. Володимирській, 47 (в ній навчалися Мурашко, Врубель, Рєпін, Леся Українка; викладали Сєров, Пимоненко, Красицький, Світлицький), знищено будинок першого біографа Т.Шевченка, у якого поет бував 1859 року». Писав автор про все це і набагато раніше. Але при повному мовчанні творчої інтелігенції руйнівний процес продовжувався і триває він і понині. Були зруйновані Братський монастир і Богоявленська церква. Головною святинею монастиря була чудотворна ікона Братської Божої Матері, яку витягли з води біля зруйнованого татарами Вишгорода. Сам Братський монастир, на основі якого була створена Києво-Могилянська академія, теж в основному був зруйнований, зокрема згадана Богоявленська церква. І чогось мовчать «києвознавці», той же Ковалинський, що могила ігуменії монастиря, матері гетьмана І.Мазепи Марії-Магдалини і понині під брудним асфальтом, там, де нині Компресорний цех протезного заводу. Автор неодноразово з цього приводу звертався і до Президента України, і писав про це — безрезультатно.
От і виходить, що з одного боку, неподалік від сучасної Києво-Могилянської академії височить пам’ятник гетьману Конашевичу-Сагайдачному, а з другого — сучасними науковцями нічого не зроблено, щоб встановити місце поховання гетьмана на території самої академії, а навколо руйнуються історичні пам’ятки (наприклад, руйнації на Андріївському узвозі), пов’язані з православ’ям, яке Сагайдачний все життя захищав.
 Чекають свого історичного відновлення багато знищених, сплюндрованих пам’яток церковної архітектури. Це, наприклад, унікальний храм Федора Освященного, на розі нинішніх вулиць Овруцької та Багговутовської, будівництво якого було завершено у 1874 р. Федорівський храм був унікальною архітектурною будівлею Лук’янівки в Києві. Розробкою проекту керував академік архітектури Парланд, а натуральні обміри печерних святинь виконав Т.Кибальчич. Будівництвом керував архітектор О.Кривошеєв. Найуні¬кальнішми святинями церкви були точні копії печери Гроба Господнього в Ієрусалимі. (Її ще називають Кувуклією. Так низивають монументальну часовню (каплицю) всередині внутрішнього простору, храму Воскресіння (Гробу Господнього) в Ієрусалимі.) Була ще в цьому храмі точна копія печерного храму св. Священномученика Климента Римського в Інкермані. Відбудова храму поки що не відбувається. Не вистачає коштів та меценатів, таких, наприклад, як М.Дегтярьов, який колись облагородив ці місця, Лук’янівку і майже весь Київ.
Чекають свого відродження й історичні місця Межигір’я — історичний і духовний центр козацтва. Ось як описує А.М.Муравйов цей монастир. «Запорожская сеча, защищавшая край от ярости крымцев и насилия поляков, в течение двух столетий, приняла обитель Межигорскую под свое особенное покровительство… Кошевой Атаман, Кальношевский, соорудил в ней церковь, во имя верховных Апостол, Петра и Павла; другая же церковь, более древняя, празднует Преображение Господне, как храмовый день прежней обители Белого Спаса; она воздвигнута усердием Патриарха Иоакима…» Коли безбожна радянська влада знесла монастир в 1930-х роках ХХ ст., тут зробили собі резиденцію для відпочинку тогочасні можновладці: Петровський, Постишев, Косіор, пізніше Хрущов, а потім в 70-х — 80-х рр. — Щербицький. Свого часу заввідділом рукописів і рідкісних книг ЦНБ АН УРСР М.П.Візир, який багато років займався розгадуванням таємниці бібліотеки Ярослава Мудрого, листувався з людьми, які працювали в Межигір’ї. Вони йому розповіли дивовижні речі. Під час риття траншеї для газопроводу будівельники натрапили на підземне приміщення, в яких стояли дерев’яні стелажі з почорнілими книгами. Тайник наглухо замурували. У 80-х роках знову при виконанні земляних робіт було випадково відкрито тайник з книгами і знову замуровано. Щербицький був в курсі всієї цієї історії, однак ніяких дослідників у свою резиденцію не допускав. До речі, й урядова комісія по організації пошуку бібліотеки Ярослава була утворена наступного дня після смерті Щербицького.
Коли ж я спитав кандидата архітектури В.О.Харламова, котрий очолював розкопки в Межигір’ї, коли б змогли розпочати розкопки в цій місцевості, він відповів: «Ми ще до початку роботи звернулися до членів урядової комісії, митрополита Філарета з проханням скласти записку про церковну діяльність монастиря, до колишнього голови Держбуду УРСР Г.К.Злобіна — з проханням надати експедиції план монастиря, якщо він є, дати містобудівний опис. На жаль, наші звернення лишилися без відповіді».
Зробити повноцінні розкопки науковій експедиції можливості не дали. «Показали якусь галявинку: “Отут ви можете копати”. Вчені тільки виявили «...підземні споруди..., засипані щебенем..., з’ясували, що пам’ят¬ник багатошаровий..., виявили якусь ротондональну будівлю, абсолютно круглу, дуже багато слідів виробництва Межигірської фаянсової фабрики ХІХ—ХХ століть». Оце і все. Розкопки науковців там не ведуться і понині. А ця справа стосується не лише України, а й всього світу. Ще живі колишня голова урядової комісії по дослідженню Межигір’я М.А.Орлик, Голова Президії Верховної Ради УРСР В.С.Шевченко, які багато що знають на цю тему. Від себе особисто та від громадськості автор звертається до Президента України В.Ф.Яну¬ковича, який мешкає в цих історичних місцях, особисто до Президента АН України Б.Є.Патона і міністра культури п.Кулиняка, всіх, кому не байдуже наше героїчне і духовне та культурне минуле, а також з повагою до Патріарха Української Православної Церкви — Київський Патріархат владики Філарета, до якого зверталися свого часу з цього приводу, і до митрополита УПЦ КП Димитрія (Рудюка), здібного історика — з великим проханням довести згадану справу  до логічного завершення.
Дуже і дуже багато пам’яток історії і культури в Україні перебувають у занедбаному стані. На обліку перебуває, по неповним і дещо застарілим даним, 7155 архітектурних споруд, це є одним з найнижчих показників у Європі. У Польщі пам’яток архітектури, за данними початку ХХІ ст., — 44 000, в Чехії і Словаччині — 36 000, а в одній із земель ФРН Баварії їх понад 80 000. За неповними підрахунками фахівців Київського науково-дослідного інституту архітектури і містобудівництва, нині в Україні не враховано до 75% архітектурних пам’яток, які потребують охорони. Адже тільки з 1917 по 1939 рр. в Україні було знищено приблизно 8 000 культових споруд, що становило 65% всіх храмів республіки. Нинішня система охорони пам’яток неефективна і не відповідає міжнародним вимогам. Наприклад, у Львівській області не взято на облік понад 700 пам’яток. На території України збереглося 106 монастирів, 53 з яких  — католицькі. Більшість із них потребують реставраційних робіт, бо руйнуються.
Нині у нас, за неповними даними, близько 125 000 пам’яток історії та культури, узятих на державний облік. З них 53 501 — пам’ятники історії й культури, у тому числі 42 900 — пам’ятники Великої Вітчизняної війни; 8 248 — пам’ятники монументального мистецтва, у тому числі 5015 пам’ятників Леніну (значну їх частину вже демонтовано); 55 800 — пам’яток археології; решта — пам’ятки архітектури та містобудівництва (понад 8 000) . Деякі пам’ятки свідомо нищаться. Так, в Україні чомусь регулярно згорають уні¬кальні дерев’яні церкви минулих століть, чомусь пропадають оригінали цінних картин з музеїв і навіть з Кабміну, наприклад, картини Г.Глущенка, які підмінені копіями; можливо, можновладці можуть прояснити ситуацію. Спотворена скульптурна група над могилою І.Федорова, спалено Шевченківську хату, а його меморіальний комплекс у Каневі (завдяки Л.Скорик) оформлено далеко не кращим чином.
Віктор КОРОЛЬ,
доктор історичних наук

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (8 posted):

Mircea on 10/01/2015 16:34:40
avatar
<a href="http://ddtjevwi.com">Thta's</a> the best answer of all time! JMHO
Thumbs Up Thumbs Down
0
Adebayo on 10/01/2015 10:33:45
avatar
Could you write about <a href="http://hnqvttywie.com">Phicyss</a> so I can pass Science class?
Thumbs Up Thumbs Down
0
Cannon on 08/01/2015 01:12:52
avatar
Now we know who the selsnbie one is here. Great post! http://oaokauiies.com ceaulsami [link=http://ucsiada.com]ucsiada[/link]
Thumbs Up Thumbs Down
0
Lynsey on 07/01/2015 22:20:51
avatar
Taking the ovwreiev, this post is first class http://afxsdlil.com hhvpyqk [link=http://wihjfbfqedf.com]wihjfbfqedf[/link]
Thumbs Up Thumbs Down
0
Fantine on 01/01/2015 14:34:40
avatar
This has made my day. I wish all <a href="http://asfwjsnhds.com">posignts</a> were this good.
Thumbs Up Thumbs Down
0
Bonner on 01/01/2015 11:56:07
avatar
Haha, shouldn't you be charging for that kind of <a href="http://khjvwpjhih.com">knedoewgl?!</a>
Thumbs Up Thumbs Down
0
Nodin on 01/01/2015 01:47:48
avatar
You really saved my skin with this infimratoon. Thanks!
Thumbs Up Thumbs Down
0
Yuro on 31/12/2014 04:24:34
avatar
There is a critical shortage of inoavmftire articles like this.
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 8 | displaying: 1 - 8

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: