Сильніше за всі армії: як світові подолати імперсько-шовіністичну Росію

Home | УКРАЇНСТВО | Точка зору | Сильніше за всі армії: як світові подолати імперсько-шовіністичну Росію
image

Дискурс синергії щораз частіше вживається в науковому обігу для підкреслення ефекту підвищення результатів спільної дії чинників порівняно з тими, які діють окремо.
Власне, синергію трактуємо як політику держави всередині країни чи держав між собою з позицій підсилення міжнародної співдружності шляхом сумісної діяльності цих держав та їхнiх громадян в одному напрямі задля якнайшвидшого розв’язання насущних глобальних проблем. Для цього потрібні надзусилля всіх.
За імітації спільних дій, недовіри, обману — синергійного ефекту не досягнути.
А без нього жити в час зростання ваги синергії як фактору прискорення прогресу людства, прийняття рішень самітів провідних демократичних держав для боротьби з глобалізацією, гібридизацією, загрозами тероризму, неофюрерами зі схибленою психікою, ідеологами нових імперсько-шовіністичних «міров» — злочин.
В ім’я синергії його припинення поміркуємо над низкою реалій, рефлексій і тез.
НАХАБСТВО НАБУВАЄ РОЗМАХУ
Нині такі поняття, як синергія, цивілізований світ, інформаційний простір, «Велика сімка» провідних держав, саміт G7, гібридна війна, держава-терорист дедалі виразніше уточнюють одне одного.
Питання синергії, інтелекту і креативної співпраці лідерів цивілізованого світу загострилося після саміту G7, що пройшов на Сицилії.
Адже з багатьох глобальних проблем, особливо екологічних, торговельних, безпекових, учасники не наблизилися до суттєвих результатів та перспектив їх отримання.
Замість консенсусу в сімці були шестеро проти одного.
Отже, даремно очікувати на успіхи саміту G20 без низки фундаментальних заходів.
По-перше, без того, аби Росію, якщо вона не припинить ескалацію гібридних війн, не виключити з форуму держав «двадцятки», як це вчинила «Велика сімка».
Час інтенсифікувати не лише методи пошуку захисту свободи шляхом поширення моніторингу «демократичності» виборів неодиктаторів, а й посилити невідворотність їх покарань за втручання у виборчі процеси інших країн, за анексію Криму, організацію терактів, дезінформацію світової громадськості та іншу девіальну поведінку.
По-друге, без адекватної постверсальської оцінки небилиць кремлівських диктаторів про «русскую Анну», що справді окультурила Францію.
Однак, приїхавши до Франції з Києва, померла до фіксації літописцями географічної назви Москви як поселення племені московитів.
Світ має не тільки належно реагувати на не перші хибні згадки про княжну Анну Ярославну — дочку київського князя Ярослава Мудрого як нібито далеку попередницю гостей, що прибувають з Москви, особливо рекрутованих iз лав КДБ.
Час припинити не лише Путіна імперсько-шовіністичну брехню в контексті з попередніми «відвертими» його зізнаннями президенту США Бушу-молодшому, що Україна, мовляв, ні історії, ні клаптя своєї землі, ні власної державницької ідеї, ні мови не має.
Нахабство набуває розмаху. Брехня, зазіхання на історію Руси-України, стають робочим інструментом російських автократів, ознаками не лише їхньої нецивілізованості, компенсаторами марнославства, прояву комплексу ідентичної неповноцінності на ґрунті заздрості високій культурі древнього Києва та ненависті до життя-буття сучасних українців, до їх захисних євроатлантичних намірів.
Україна зараз не має важливішої проблеми, ніж досягнення миру і припинення кровопролиття, повернення окупованих територій, контролю над власними кордонами, що їх мілітаризувала Москва.
Четвертий рік на українському сході йде смертоносна війна.
І наблизити її закінчення можуть тільки світ і українці разом, чи в дипломатичний, чи у військовий спосіб.
А поки що звикаємо до найгіршого — щоденної гібридної війни, де проти найманців Росії воюють самі українці.
 
На українському фронті гинуть і зазнають поранень не лише воїни АТО, а й діти, мирні літні люди, горять школи та лікарні, руйнуються заводи та шахти.
На мінах терористів підриваються учасники міжнародних спостережних організацій, волонтери.
Росія постачає танки, гармати, іншу сучасну зброю терористам, а її міністр закордонних справ безсоромно втулює довірливому світу чергову брехню: мовляв, усе це вони добувають і видають «на-гора» з шахт Донбасу.
Підтверджуючи рентабельність «підземного» видобутку важкої зброї, її застосування всупереч Мінським домовленостям, Москва 9 травня навіть перед своїми воєнними парадами телетранслювала досягнення «шахтарів».
Це свідчить, що АТО вичерпала себе як формат ефективного захисту в гібридній війні Росії на сході України, але альтернативи їй немає.
Росія як постійний член Ради Безпеки ООН нахабно блокує будь-яке її рішення, яке проливає істину на реальний стан речей, демонструє зневагу до міжнародного права.
З її вини світова система безпеки — в колапсі, адже, граючись у смерть людей і націй, зухвало замилює всім очі своїм «миролюбством», легендами про «змушування» до миру непокірних грузинiв, молдаван, українців, сирійців, інші народи, на землю яких ступає чобіт її солдата.
ООН ефективно не може ні вплинути на воєнні дії сьогоднішнього агресора, ні очистити інформаційний простір світу від надуманого ним оманливого контенту.
Хоча кожній небайдужій людині зрозуміло, що війна на сході України не внутрішня і не громадянська, як її представляє агресор.
А гібридна, що стала новою реальністю ще до анексії Росією українського Криму.
Війна Росії проти України — це не лише кровопускання за неслухняність нескорених.
Від того, хто переможе, залежатимуть міжнародні відносини, права людини і націй, цивілізований розвиток людства і світовий правопорядок.
ВИРОСТИ З ШИНЕЛІ «ТОТАЛІТАРНОГО СОЦІУМУ»
Отже, світ нині має серйозно, глобально і по-новому замислитися про сенси боротьби українців, насамперед у синергійному контексті, та справжньої інтернаціональності їх звитяг.
Адже воюють вони проти Росії «за нашу і вашу свободу».
Захід має твердо уяснити: російські імперські апетити ніколи не вгамуються поневоленням тільки Києва.
Тому будь-яке ослаблення та насолодження диваном — вкрай небезпечне і близькозоре.
Ще Вiнстон Черчилль у своїй історичній фултонській промові попереджав людство, яке щойно покінчило з Першою світовою війною, про загарбницьку схибленість та відкрив повоєнним західним обивателям очі на агресивність росіян, бо вони нічого не цінять більше, ніж силу.
І ніщо не поважають менше, ніж слабкість, особливо — військову.
Гібридна війна на сході України — це наслідок кризи світової системи безпеки, безпам’ятства.
Людство своєчасно не врахувало традиційну агресивність Росії і було не готове до її дій, не адекватних будь-яким міжнародним правилам поведінки.
Упродовж віків Росія до України особливо криваво застосовувала основний принцип імперського поневолення: народ без національної еліти, а еліта — без мови народу, його освіти, без української ідеї та історичної пам’яті.
Нині українці по краплі, з великими муками вичавлюють із себе раба.
Їм нелегко, бо ще недавно були в «шинелі тоталітарного соціуму», і сьогоднішнє завдання — не дати перетворити цей нав’язаний комуністами штучний тип «радянської людини» на соціальну спадщину.
Синдром цієї людини — феномен, на щастя, невідомий Заходу.
Однак його лікування в Україні далеке від завершення. Може, ще на півдорозі, на якій вмираюче імперське минуле завзято бореться з національним відро¬дженням.
 
До споконвічних традиційних прийомів нищення еліт, їхнiх ідей, тотальної денаціоналізації, позбавлення шкіл рідної мови, історичної пам’яті, що робили всі російські імперії незалежно від кольору прапора та ідеологічного дизайну, — нині додається зло гібридизації в інформаційній обгортці.
Захід не відчуває наслідків розмитості моделі пострадянської ідентичності та її впливу на незахищеність мізків від гібридних бомбувань.
Через нерозуміння психології витвореної т. з. нової людини Європа і світ легко піддаються дезінформації, яку далі генерує пропагандистська імперська машина, нівелюючи національні інформаційні простори геббельсівськими методами брехні та соціально-психологічного тиску.
ПРИПИНИТИ ПАНУВАННЯ ІМПЕРСЬКИХ НАЦІЙ ЗА РАХУНОК ПОНЕВОЛЕНИХ
Очевидно, пора зрозуміти сенс слів Івана Франка, що все, сказане «поза рамами нації» — або фарисейство, або намагання відокремитися від нагальних потреб української нації.
Час наблизитися до розуміння соціогуманістичного пакета захисту духовного відродження всіх уярмлених та потолочених народів.
Загроз їх подальшого національного знеособлення і знедержавлення імпершовіністами, зокрема й українців, нищення їхнього рідного слова як логосу корінного (титульного) народу, що дав назву державі в центрі Європи.
Однак, йому не дозволено ні стати соборною нацією, ні реалізувати максиму: не може бути вільною людина, допоки підневільна її нація.
Зрозуміло: українцям ніхто не допоможе в їхній ідентифікації чи, скажімо, поглибленні вимог у цьому контексті до майбутніх обранців.
Однак настав час розглядати українця передусім як соборну особистість з її всеукраїнськими почуваннями, болями та сподіваннями.
У свою чергу, це вимагає розглядати соборність України не лише в географічно-територіальній площині, а й з позицій світоглядних, морально-правових, соціально-психологічних критеріїв соборної здатності тих, хто живе на українській землі, творить національне середовище.
Тобто соборність розглядаймо в контексті синергійності дій людини, нації та людства — їхнiх знань, свідомості та низки інших духовно-інтелектуальних, культурних цінностей, а не лише реформи влади, бюджетної децентралізації, самоврядування тощо.
Не одним «безвізом» живе людина. Нині Росія анексувала та окупувала частину земель України, але вона не змогла зменшити великі почуття соборності та єдності українського народу.
На перший план вийшла — українська ціла (за І. Франком) людина — волонтер, надавач притулку тимчасово переміщеним, капелан.
Сьогодні, як ніколи, актуальне звернення Франка з відкритим листом до галицької української молоді, що «мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних (регіональних — С.В.) кордонів».
Франкова соборність людини — це не «жолудкові інтереси», а «дух, що душу рве до бою» за волю; це — всеукраїнське відчуття болю за вбитих і поранених в АТО, полеглих за українську ідею.
«ТАНКАМ ВІЗИ НЕ ПОТРІБНІ»
Нині синергія — в межах досяжності України і цивілізованого світу, якщо вони зрозуміють, що інтелектуальний потенціал, нові ідеї і знання мають вільно творити всі нації і в такий ж спосіб ними користуватися.
Кожній людині, громаді, нації треба забезпечити свободу творчості для розвитку її мови, інтелекту, реалізації ідей; створити креативне національне середовище для генерування нового, прогресивного.
Загальнолюдською вимогою є утвердження соціогуманістичного виміру світу, де людина, нація і людство домінуватимуть як нова триєдина творча реальність.
Імперія може оголосити завойовані землі «нашенськими», але не в змозi припинити творчість інакодумання без фізичного знищення нескорених.
 
Це відбуватиметься й далі, якщо агресора як державу-терориста не позбавити права вето на рішення ООН. Пора зрозуміти, що геніальне, людяне регіональним не буває.
Сучасні темпи прискорення прогресу вимагають об’єднання задля синергії не лише людей, громад, націй, а й глобальних, транснаціональних співтовариств, зв’язків геніїв світової думки.
Шкода, але в Україні немає жодної ідеологічно панукраїнської партії, яку очолював би відомий подвижник української національної ідеї.
Тим паче — інтелектуал iз державотворення національної держави, лідер реалізації її інтересів і відновлення соборності.
Гібридна війна, нав’язана Росією, турбулентний стан України ригористично вимагають належної роботи депутатів ВР, зокрема шляхом врахування досвіду країн старих світових демократій в удосконаленні Конституції України, що злочинно затягнулося.
І не одним примітивним піаром потреб дочасних виборів. Адже досі не прийнято новий, справедливий закон; не змінено старий склад ЦВК, далі тривають бійки в парламенті, а буцімто достойники нації — досі недоторканні.
Злочинно нехтують потребами воюючої народної армії, не поспішають навіть конфіскувати накрадені Януковичем капітали.
Винна й спільнота, що вибирає і обрала світо¬глядно далеких від розуміння насущних потреб нації, використання для цього інтелектуального капіталу нації та цивілізованого світу.
Далі піариться депутат, який, будучи прем’єр-міністром і підхихикуючи з Путіним над Президентом України В. Ющенком, уклав, за визначенням Стокгольмського арбітражного суду, невигідний газовий договір, що підірвав економіку, а відтак посприяв війні.
Тимошенко, як пізніше Янукович, Путіним спутали Україну, принесли зло війни не лише сучасникам, а й їхнім, ще не народженим нащадкам.
Нині пропонуються різні візії закінчення гібридної війни на Донбасі, але не чути планів ні уряду, ні «апазиції», які б виходили із засад національної ідеї.
Досі не оприлюднені ні стратегія розбудови національної держави, ні деокупації та відбудови тимчасово загарбаних територій.
Очевидно, що, насамперед, не обійтися без стратегії розвитку України, яка б спиралася на пріоритети національної ідеї, її безпеку, серйозне духовне очищення та сумлінну якісну працю кожного.
Ми прагнемо в Європу, однак, як би не заколисатися «безвізом» і не забути цинічні слова російського високого посадовця: «танкам визы не нужны».
Ми досі не опрацювали стратегеми соціально-економічного розвитку.
Яку Україну, власне, ми хочемо побудувати, чим зшити націю, де духовно-ідеологічні засади державотворення?
Чи досягнемо ефекту синергійності в розбудові національної держави, децентралізуючи відродження культури або соборності України без врахування споконвічних складових її національної ідеї?
ЗНЯТИ ІДЕЙНИЙ КАМУФЛЯЖ
Поряд з євроінтеграційним рухом, підготовкою до вступу в НАТО, дедалі більше на часі культурологічна модель нової соціогуманістичної парадигми бінарного захисту і людини, і нації, яка соціалізує людиноцентричні європейські цінності й охоплює націоцентричні їх орієнтації з урахуванням сьогоднішніх воєнних, інформаційних, духовно-інтелектуальних, енергетичних, економічних та інших викликів корінному народу, що живе на своїй землі, у власному мовно-культурному, історичному просторі.
Але не всі наші ініціативи відро¬дження знаходять схвальну підтримку в сусідів. Не все в їхніх діях людське, а тим більше — людяне.
Йдеться про права і бінарний захист людини в «рамах нації», її держави, про їх гармонізацію в інформаційному, правовому і громадянському суспільстві; про духовно-інтелектуальні цінності, аксіологію вільного вибору вектора інтеграції у світове вільне співтовариство.
З цієї позиції соціогуманістичність (соціо — суспільний, людський; гуманістичний — людяний) — майбутній напрям сьогоднішньої гуманітарної політики, курс нових ідеологічних засад творення держави Україна, що захистить і людину, і націю, їх право безперешкодно передавати з покоління в покоління духовно-інтелектуальні трансфери як соціальний геном тяглості розвитку народу, збереження його національної ідентичності, історичної пам’яті, традицій, свободи інтеграції.
Тоді нація наділить особистість певними архетипними, світоглядно-ментальними характеристиками, озброїть відповідною вірою і довірою, волею, фахово-знаннєвим і духовно-інтелектуальним потенціалом, уможливить їй соціальні ліфти.
Нинішній світовий тренд державного управління такий, що систему чи то глобальних, чи локальних процесів щораз уважніше пропускають через якісні фільтри.
Потужний винахід минулого сторіччя в гуманітарних (соціальних) науках — системний підхід — дав економічній науці, окрім структурно-функціонального підходу до досліджень суспільних процесів, іще важливий імператив, який не завжди в Україні адекватно і своєчасно використовуємо.
Йдеться про потребу звернути більшу увагу на якісне удосконалення третьої складової будь-якої системи — її емерджентності — як відповідності структур покладеним на них функціям.
Ми маємо залучити емерджентність як канал якісного поліпшення соціальних систем та імператив їх приведення до належного рівня ефективного виконання своїх функцій.
Нинішній механізм його реалізації вимагає якісного зсуву функцій Української держави до потреб нації не через бажане Москві розмиття її ідентичності, денаціоналізації, зросійщення, нищення структур Української національної ідеї, для якої Кремль — вічний ворог №1.
А шляхом якісного, духовно-інтелектуального удосконалення національних еліт, їхніх ідей, знань, рівень якого невід’ємний від світового контексту.
І життя жорстко і жорстоко підтверджує потребу соціогуманістичного імперативу, починаючи від безпекової діяльності ООН, коли РБ не може гарантувати світовий порядок.
Адже парадоксально, що Росія як постійний її член стала агресором проти іншого члена — засновника ООН.
Без нового підходу до РБ важко не допустити подальшу бездіяльність ООН, що може спричинити глобальну гібридизацію як незвідано-своєрідну нову реальність Третьої світової війни, апокаліптично-трагічні наслідки якої передбачити неважко, а пробачити — неможливо, бо нікому буде це робити.
Такого вдосконалення потребують і внутрішні дії поліції в Україні, система якої, приміром, не може захистити людину, чи система судів, структури яких чомусь виправдовують злочинців. І так далі, аж до управління промисловими об’єктами, коли інтелект особи-управлінця працює не на розвиток діяльності підприємств нафтогазового комплексу чи вугільної промисловості. Адже в його голові — офшори, а не інтереси країни.
Світ має знати, що деякі українські міста російськомовні не тому, що в них не живуть українці, їх нація не єдина, а тому, що їх імперія встигла криваво денаціоналізувати, порушивши код нації.
Аби далі не спекулювати на наслідках шовіністичних злочинів, їх треба припинити, найперше, вивівши з України загарбницькі війська.
І для того так званої проукраїнської урядової політика — замало. Потрібні українська політика уряду: партійні прапори — набік, а рівняння всіх, як закликали сто років тому діячі ЗУНР І УНР, на єдиний Державний прапор України.
Потрібні санкції проти Росії і ефективна допомога Україні, її належне духовне і національне відро¬дження.
Лише усунувши ідейний камуфляж і пропагандистські російські «дези», виймемо ніж з тіла не тільки України, а й інших країн, де двоголовий мутант і в ІІІ-му тисячолітті щодень точить кров, аби омертвити свідомість, духовність, ідентичність націй, а їхнi землі оголосити «новороссiйськими, нашенськими».
ДО БЕЗВІЗУ ЩЕ Б ПАРАСОЛЬКУ НАТО...
В Україні консолідувати соціум мають не нещасні випадки, а стале всенародне усвідомлення того, що в унітарній Українській державі функціонує духовно-інтелектуальна, культурологічна основа національної Ідеї, відповідний її інформаційно-правовий супровід, артикулюється строго українська політика.
 
Для живих і ненароджених аксіомами є державні символи (Герб, Прапор, Гімн) України як древні знаки соборного народу; Україна — єдина, неподільна; її питома мова — українська і державна.
Її національна Церква — одна, не залежна ні від політичних внутрішніх чвар, ні від провокацій агресивних сусідів.
Лише тоді зрозуміємо: якщо церковні лаври належать служителям, які не встають при вшануванні у ВР полеглих захисників нації, то з емерджентністю суспільства як системою — недопрацьовуємо.
Тоді, нарешті, гідно ідеологічно укріпимо позитивні моменти тяжкої долі українського державотворення, зросійщення і зрозуміємо потреби дерусифікації нації, декомунізації країни і рекультрегіоналізації Донбасу, опрацювати загальнонаціональну стратегію гуманітарної політики, духовно-ідеолого-інтелектуальний дизайн інформпростору, а не хвалитися «квотами» в ньому для українського радіо-телемовлення.
Національні еліти та уряд України для себе, Росії і решти світу мають очистити заяложене слово «гуманний», допомігши зрозуміти парадигмальний масштаб поняття «соціогуманістичний» як наш новотвір, що має не лише український вимір і сенс.
Називаймо речі своїми іменами: агресор — це агресор, окупант, а не гуманіст «русского міра» на українському фронті гібридної війни Росії.
Війна вимагає розвести смисли секондхендівської допомоги, тобто т. зв. «гуманітарки» для бідних, гуманітарної політики для окупованих територій та держави взагалі (освіта, наука, медицина, культура тощо); піар гуманітарних конвоїв агресора, його нібито гуманітарних коридорів для терористів-найманців.
Урешті, нових соціогуманістичних засад парадигми бінарного (двовалентного) захисту та розвитку і людини, і нації (націй), їхнього буття на своїй, але загарбаній землі; відтак вільного майбуття у вільному розмаїтому колі народів, у якому шекспірівське «бути» нині для України — не награне, а архіважливе і доленосне, яке вдень і вночі випробовується кров’ю.
Щоб це зрозуміти, наші дипломати мають донести світові месиджі, які допоможуть посилити санкції за анексію Криму, за гібридну війну Росії на сході України, за збитий нею малайзійський літак і наш — військовий.
Допоможуть уяснити: не ми розпочали цю війну, але нині йде апробація агресором стратегії більш глобальної гібридизації: Росія на Донбасі удосконалює її тактики.
Отже, на часі є комплексні дослідження теоретико-методологічних засад формування в Україні нової політики, яка б ґрунтувалася на соціогуманістичній парадигмі паритетного захисту прав людини і нації; на колективній євроатлантичній оборонній системі вільного світу.
Водночас не виносила б на маргінес ні історію, ні подвижників української Ідеї як споконвічної мрії корінного народу, що дав назву національній державі.
У центрі Європи українцям не так потрібен євровіз, як натовська захисна система і сильний ЄС. За чверть століття депутати ВР нарешті це зрозуміли.
Допоки ми в полум’ї гібридної війни, нас цураються, але ніхто не може заборонити нам зміцнювати армію відповідно до стандартів НАТО.
Без нас колективна система оборони також ризикує.
Без нас жити — означає сусідство з осатанілим агресором.
З огляду на це НАТО вочевидь легковажить оборонним потенціалом країн Балто-Чорноморської дуги, а ЄС — східноєвропейським сегментом своєї політики.
Лише консолідовано, при відповідній політичній волі уряду, залучивши громадський сегмент спільноти, зможемо донести світові насущну потребу спільної боротьби та наше бачення стратегії й тактики її переможного закінчення.
Задля синергії боротьби, аби не наступити на граблі глобального самознищення, дослухаймося до попереджувальних сигналів українців про загрози анексій та ідеологем «русского міра» — новітніх імпершовіністичних кайданів рашизму ХХІ сторіччя.
НІКОМУ НЕ «ВМИТИ РУК» ВІД НАСЛІДКІВ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ
Світ, його лідери в ХХІ столiттi не мають жодних підстав забувати агресивність і глобальну терористичну метропольність останньої імперії зла, котра, будучи невидимою віссю держав-терористів, іще в період холодної війни заклала міни сповільненої дії, що нині варварськими актами трагічно вибухають по світу чорними понеділками і п’ятницями.
Не України вина, що згадана повоєнна фултонська промова Черчилля продиктована усвідомленням, що рішення ні в Ялті, ні в Нюрнберзі остаточно не викрили «імперію зла», яка розповсю¬джувала і розповсюджує гібридне зло по світу.
Геніальний політик не міг передбачити, що Ялта і Крим стануть першими її жертвами.
Нині Росія «миротворить» на сході України тому, що ніхто не згадував тоді, на жаль, Україну в правдивому світлі соціогуманізму, для якої Друга світова не почалася «вєроломним» (хто і кому вірив?) нападом Гітлера на СРСР і не закінчилася в 1945 році.
Під час цієї війни дві різні армії, але з однією грізною метою — загарбати Україну, — двічі плюндрували її землю. Чому досі усвідомлено і покарано тільки зло нацизму?
Чи не має світ допомогти Україні пере¬йти до Женевського формату переговорів, долучити ООН, а держави-гаранти безпеки без’ядерної України — виконати взяті в Будапешті зобов’язання?
Перемогти терор можна за допомогою згуртованих всесвітніх сил добра і правди, за допомогою синергії України і цивілізованого світу.
Свобода, Єдність і Соціогуманізм (СЄС) за належної безпеки потрібні всім — Україні, Європі й світові! Відомий вислів Віктора Гюго, що є щось набагато сильніше всіх армій світу, разом узятих. І це ідея, час якої настав.
Чи ідея СЄС запрацює як вселенська лише тоді, коли людство усвідомить глобальну небезпеку гібридної світової війни і увімкне сигнал SOS, — важко спрогнозувати.
З надією можна лише сподіватися, що світ знайде профілактично-лікувальне зілля на божевільне вторгнення Кремля.
Тоді разом iз цивілізованим світом та при духовній єдності, високому патріотизмі, власному інтелектуальному потенціалі справді збудуємо «хоч синам, як не собі» національну державу й, найголовніше, її захистимо від оскаженілих.
Степан ВОВКАНИЧ
доктор економічних наук, професор

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (1 posted):

otosiqzgoliou on 06/07/2017 01:37:52
avatar
http://100mg-viagracanada.com/ - 100mg-viagracanada.com.ankor <a href="http://sertralinezoloftonline.com/">sertralinezoloftonline.com.ankor</a> http://20mg-tadalafil-lowest-price.com/
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 1 | displaying: 1 - 1

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: