Стратегія гібридного миру

Home | УКРАЇНСТВО | Точка зору | Стратегія гібридного миру
image

 

 

 «Війна - всього лише боягузлива втеча від проблем мирного часу»   

 (Томас Манн)

 

2017 рік. Україна. Гібридна війна.

 

Постмайданний синдром, військова агресія, викликана нею важка економічна ситуація в країні...

Сьогоднішню українську ситуацію і зовнішню і внутрішню варто оцінювати саме термінами гібридної війни. І, цілком очевидно, що за своєю внутрішньою суттю фактор «гібридної війни» має зовнішній вимір.

Ця ситуація втілюється у нас в більш ніж непростий феномен «гібридного суспільства». Суспільства, для якого значущою повсякденною компонентою є гібридна війна. Свідомо чи несвідомо, прямо чи опосередковано, але це так!

Гібридна війна втілюється не тільки в реальні бойові дії, загиблих і поранених. Гібридна війна входить в наше життя постійною токсичною присутністю в політико-інформаційному, соціально-економічному і психо-емоційному сферах нашої дійсності.

Усі, звичайно, спостерігали за найяскравішими останнім часом проявами гібридних дій. Минулорічний «хресний хід», «безсмертний полк» цього року і десятки схожих ситуацій, що залишилися поза увагою широкої публіки. Прикордонне маніпулятивне телемовлення, блокади, псевдопатріоти, фейкові «народні» політичні сили, керовані ззовні, і потужний потік фейкових новин... Усе це має свою глибинну мету – внести «жорстку» (силову) складову фактора «гібридної війни» в українське суспільство і політикум.

На щастя, у наших правоохоронних органів і спецслужб виявилося достатньо волі і професіоналізму, щоб не допустити реалізацію ініційованих такими зовні «богоугодними дійствами» складних провокаційних «багатоходівок» з досить важкими для України наслідками. Але втрати все одно є. Наша сила творення серйозно ослаблена гібридними діями, що ведуться проти нас.

Однак, у цілому успішна протидія як гібридним піковим спробам дестабілізації ситуації, так і регулярним фоновим атакам, ставить всіх нас перед очевидною необхідністю «грати на випередження». A la guerre comme a la guerre. Ми просто зобов'язані навчитися не тільки оперативно реагувати, не тільки превентивно продумано діяти, але й, що набагато важливіше, готуватися до сприйняття наступного за гібридною війною гібридного миру.

Гібридна війна рано чи пізно закінчиться. Однак уже породжені і все ще породжувані нею проблеми соціального характеру нікуди не зникнуть. Швидше навпаки вони увійдуть в якості значущих складових в специфічний феномен «гібридного миру», з яким жити українському суспільству доведеться ще дуже довго.

Соціально-адміністративну підготовку до зворотнього боку «гібридного миру» потрібно навіть не починати, а повноцінно вести вже зараз!

Насамперед, потрібно звернути увагу на породжуваний гібридною війною ФЕНОМЕН ДЕСТРУКЦІЇ як на індивідуальному/психологічному рівні, так і на рівні колективному/соціальному.

Цей суспільний феномен проявляється, перш за все, в ризиках тяжіння до простих рішень, заснованих на спрощених діхотоміях «хороше-погане», «правильне-неправильне», «вигідне-невигідне».

Але чи можемо ми в поточній ситуації дозволити собі таку безкомпромісну розкіш чорно-білого сприйняття?

Соціологи вже фіксують в масовій свідомості нашого суспільства прагнення вирішувати проблеми максимально простими та силовими способами. Ці оманливо «прості» і швидкі способи, що часто пропонують ліві і праві популісти, ні в якій мірі не можуть дати бажаний результат. Більш того, майбутнє за такими помилковими діями  людське розчарування і фрустрація по спадаючій спіралі можуть зруйнувати наше суспільство і нашу країну.

Прагнення, схильність суспільства до такого роду «простих» рішень завжди виникає на тлі недовіри до діючої влади, до її кроків і рішень, що визначають повсякденний ритм життя країни. І тут багатоствольною канонадою на свідомість і без того шокованої і травмованої війною та непростою економічною ситуацією людини обрушується град негативу. «Зрада», «все пропало», «навколо немає нічого позитивного і доброго» ось ключова зброя ворога, що руйнує віру і терпіння українця на дуже непростому шляху змін...

Із цією руйнівною атакою негативу, деструкцією солідаризується своїми вчинками і діями чималий загін політичних негідників. Некомпетентність і користолюбство цих суб'єктів, які часто влаштовуються в ядрі влади, додає пального і снарядів для деструктивних ворожих машин руйнування віри в гармонійне майбутнє людини в Україні...

Як боротися із цією ключовою гібридною загрозою? Жахливою загрозою, заснованою на тяжінні до спрощення і руйнування через втрату віри в творення, у можливість та існування позитивного руху до кращого?!

Це ключовий виклик сучасності для кожного з тих, хто думає про майбутнє України.

Я вже говорив, і повторюю ще раз.

Популізм провідних політичних сил сприяє фрустрації населення: завищені очікування і розчарування через їх недостатню реалізацію в реальності отрута, що методично отруює всіх нас. Цьому сприяють як політики, що знаходяться при владі, так і опозиційні сили.

Фрустрація - джерело агресії. Особливо в тому випадку, коли населенню розповідають, як все погано, але не пропонують дієвих варіантів вирішення проблем. Таких доморощених і заїжджих месій у нас хоч греблю гати. До того ж усьому, що сприяє руйнівному самоїдству і фрустрації, активно допомагає реальний наш ворог, який веде проти нас війну.

У цій ситуації життєво важливими є торжество здорового глузду і диктатура реальних постулатів виживання і розвитку. Постулатів важких, не популярних, не красивих, які не ведуть тих, хто їх проголошує, до вершин влади або багатства. Постулатів правильних. Таких, при реалізації яких ми охнемо від тяжкості подальшого шляху, але будемо точно знати, що ЦЕ нас виведе до стану процвітаючого суспільства і ми будемо жити в щасливій та успішній країні...

Нам, кожному окремо і всім разом, потрібно це пройти, трансформувати свідомість і дії.

Потрібно визначити свою позицію та орієнтуватися на тих, хто творить, на конкретні результати і чіткі реальні плани.

***

Окремо хочу зупинитися на одному, можливо особистому, але надзвичайно важливому і, на жаль, масштабному факторі загальної деструкції свідомості в результаті гібридної війни ПОСТВОЄНОМУ ВЕТЕРАНСЬКОМУ СИНДРОМІ.

З кожним днем війни все більше з'являється людей, обпечених бойовими діями, зі зміщеними ціннісними категоріями, людей, яким легко перейти грань етичних норм і застосувати силу, а то і зброю.

До феномена деструкції, присутнього в суспільстві, впритул примикає і фактично переплітаючись з ним, як раніше сказали б «в'єтнамський/афганський синдром», а тепер український поствоєнний ветеранський синдром.

Нам, українцям, більше знайомий «афганський синдром», але не як медична або точніше медико-соціальна проблема суспільства, а у вигляді трагічних історій життя рідних, друзів, знайомих... Радянські «афганці» часто не могли знайти собі гідне місце, повернувшись з війни, на яку їх «ніхто не посилав»... Наркоманія, суїцид, агресивна поведінка, конфліктність, зруйновані сім'ї, зруйновані долі...

За доступною, явно неточною радянською статистикою, через військовий конфлікт в Афганістані пройшло 546 255 осіб приблизно 0,2% населення СРСР. Ніяких програм по реабілітації та соціальній адаптації тоді не проводилося. «Афганський синдром» залишився особистою трагедією кожної окремої «радянської афганської сім'ї».

Для нас важливо звернутися до досвіду подолання «в'єтнамського синдрому» в США, який був визнаний на державному рівні.

«В'єтнамський синдром» в США є медичним терміном, що об'єднує різні нервові і психічні захворювання, жертвами яких стали американські солдати та офіцери, які пройшли війну у В'єтнамі. За спостереженнями американських учених, більшість солдатів, що повернулися з В'єтнаму, не могли знайти своє місце в житті. Причому, причини були в переважній більшості не матеріального плану, а соціально-психологічного. У солдат, які повернулися, було відчуття, що суспільство відштовхує від себе «в'єтнамців», які повернулися до нього «іншими», несхожими на решту.

Протягом десяти років після закінчення В'єтнамської війни 62 тисячі колишніх американських солдатів покінчили життя самогубством (у мирний час), а до 1988 року ця цифра перевищила 100 тисяч. (Для порівняння, за даними Пентагону, під час В'єтнамської війни загальні бойові втрати США становили 47.378 осіб, небойові втрати – 10.799 осіб, 153.303 людини отримали поранення і каліцтва, а 2.300 осіб вважаються зниклими без вісти). Таким чином, число самогубств (учинених!) майже дорівнює половині сумарної чисельності ВСІХ втрат під час бойових дій.

«В'єтнамський синдром» є характерним і, мабуть, найбільш вивченим і осмисленим прикладом характерного «посттравматичного стресового розладу» (ПТСР), що проявився в масовому масштабі (ті чи інші прояви посттравматичного синдрому спостерігалися у 30% ветеранів В'єтнамської війни у В'єтнамі) і став для США повноцінною соціальною проблемою загальнодержавного значення.

Проблема «В'єтнамського синдрому» була визнана в США на державному рівні. Для її вирішення розроблялися широкі і добре фінансовані програми реабілітації. Згідно з відкритими джерелами, загальний бюджет програм реабілітації людей, які постраждали від «в'єтнамського синдрому», становить $ 4 млрд. Однак до цього часу кожен військовий конфлікт, у якому беруть участь військовослужбовці США, приносить в суспільство проблему посттравматичного стресового розладу.

За офіційною статистикою, у 2005 році покінчили з собою 6256 ветеранів, у 2012 – близько 6,5 тис. ветеранів, ще 349 випадків суїциду було зафіксовано серед діючих військових. (Для порівняння, бойові втрати склали 295 осіб). Станом на 2008 рік на обліку в Департаменті у справах ветеранів США перебували 12 тисяч колишніх солдатів, які намагалися накласти на себе руки. У липні 2007 року у Департаменті створено гарячу лінію для допомоги тим американським ветеранам, які задумуються про самогубство. Бюджет проекту склав 2,9 млн. дол. Щодня в телефонну службу надходить близько 250 дзвінків. Тільки за перший рік функціонування цієї «гарячої лінії» психологи запобігли 1221 самогубству ветеранів. Згідно з соціологічними дослідженнями, проведеними американським інститутом RAND у 2008 році, кожен п'ятий солдат, який відслужив в Іраку або Афганістані, страждає від посттравматичного синдрому і схильний до самогубства. Дослідники з державного університету Портленда встановили, що ветерани іракської і афганської кампаній США здійснюють самогубства у два рази частіше за інших американців.

Яка ситуація в Україні через три роки після початку війни?

Станом на середину червня 2017 року 280,5 тисяч осіб мають статус учасників бойових дій. Це тільки ті, хто оформив документи офіційно, тобто далеко не всі. Якщо навіть і так, то це вже майже 0,7% населення країни, у тому числі немовлят й літніх людей.

Загальновизнаний    міжнародний стандарт по військовим конфліктам 90-95% учасників бойових дій згодом мають медичні (пов'язані з нервовою системою) і соціальні проблеми, майже в третини діагностується посттравматичний синдром, результатом якого нерідко бувають самогубства.

За даними військової прокуратури, на початок червня 2017 року зареєстровано близько 500 випадків самогубств учасників антитерористичної операції після повернення із зони бойових дій.

За інформацією Міжнародного правозахисного центру «Ла страда Україна», вже у 2015 році кількість звернень членів сімей учасників АТО зі скаргами на побутове насильство збільшилася у вісім разів.

С точки зору наявності поствоєнного синдрому, необхідно враховувати сотні тисяч вимушено переміщених осіб і тих, хто залишається на окупованих територіях в зоні бойових дій. Тобто, в групі ризику знаходиться в кілька разів більше людей!

Наприклад, на думку психологів, після теракту 11.09.01 посттравматичний стресовий синдром з більшою або меншою інтенсивністю був відзначений майже у 70% жителів Нью-Йорка. Через півроку це число зменшилося до 30% (не рахуючи, звичайно, членів сімей загиблих). До цих пір чимало людей, як і раніше, відчувають тривогу, пригніченість, мають поганий сон і повністю втратили радість безтурботного існування. У них зберігся цей стан і навіть закріпився.

Симптоми постстресового синдрому (підвищена тривожність, втрата концентрації, втрата радості життя, депресія аж до суїциду) у тих, хто пережив Спітакський землетрус, у 2013 році повернулися і посилилися у 30% випадків через 3-5 років. Сам землетрус тривав лише 30 секунд.

В Україні три роки триває гібридна війна і коли вона закінчиться, визнання та подолання наслідків військового посттравматичного синдрому як серед ветеранів, так і серед мирних жителів, стане одним із ключових викликів гібридного миру.

Для подолання українського еквівалента «в'єтнамського синдрому», ускладненого національною специфікою, розроблені і діють програми соціально-психологічної та соціально-економічної допомоги. Однак, поки що це в основному відомчі програми, що вирішують проблеми переважно на індивідуальному чи внутрішньовідомчому рівні, але «виносять за дужки» проблему в цілому.

Потрібна комплексна, цілісна програма на державному рівні, спрямована на мінімізацію негативних наслідків «поствоєнного синдрому» як соціального явища. Необхідне розуміння і визнання того, що ця проблема є глобальною проблемою Українського суспільства.

Існує забута максима, що «війна закінчується тільки тоді, коли похований її останній солдат». Ця більше ніж справедлива в гуманітарно-історичному плані максима, мабуть, має своє продовження в плані суспільства: війна закінчується лише тоді, коли соціально адаптується її останній солдат.

***

 Гібридна війна є фактом нашого життя і повинна бути усвідомлена, прийнята і врахована усіма: кожним громадянином і державними інститутами, з усіма своїми особливостями, ризиками і загрозами. Усвідомлення цього факту, протидія факторам гібридної війни вимагає мужності, відваги і пильності кожного дня і від кожного з нас.

Дуже важливо вже зараз готуватися до майбутнього гібридному миру, який у свою чергу принесе з собою нові небачені досі виклики і ризики.

Україні і кожному з нас доведеться першими навчитися жити в цьому новому світі, зрозуміти його і знайти в ньому своє місце.

Але ще до цього нам доведеться пережити складний перехідний період, вистояти на важкому етапі відновлення країни і душі, усім разом подолати постстресовий синдром цієї війни.

Я відзначив два головних деструктивних фактори, які, на мою думку, треба подолати суспільству і кожному з нас: деструкція, що породжує фрустрацію, і військовий посттравматичний синдром.

Однак, напевно, можна сказати і так: це один і той же деструктивний посттравматичний синдром, тільки проявляється він по різному. 

Якщо ми думаємо про майбутнє, якщо відповідальні перед прийдешнім поколінням українців, нам сьогоднішнім, що знаходяться в стані гібридної війни, потрібно думати про СТРАТЕГІЮ ГІБРИДНОГО МИРУ.

Вона ширша від того, що згадано в цьому тексті, і нам вже зараз належить її сформулювати, виписати і прийняти (якщо хочете суспільним договором), враховуючи весь інтелект країни.

Майбутнє має бути закладене в нинішньому!

 

Арсен Аваков

 

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: