Драйвер української економіки

Home | УКРАЇНСТВО | Точка зору | Драйвер української економіки
image

На початку 90-х експерти твердили, що майбутнє нашої країни лише за високотехнологічними виробництвами, інакше Україна буде економічним аутсайдером. Та й за радянських часів акцент робився на індустріалізації.
Але парадокс вітчизняного АПК у тому, що, декларуючи європейські елементи аграрної політики, наша країна європейських інструментів не має.
У нас немає великих бюджетних ресурсів на субсидії аграріям, тарифний захист ринків невисокий, система якості безпеки у більшості випадків не дає можливості вибудовувати технологічні бар’єри для імпорту, платоспроможність українців залишається низькою.
У новому сторіччі держави Латинської Америки повністю змінили бачення аграрної країни. Бразилія й Аргентина відвоювали своє місце у «світовій двадцятці». За останні десять років валовий обсяг продукції сільського господарства у Бразилії зріс утричі.
Незважаючи на безліч скандалів, включаючи реприватизаційні, кількість охочих співпрацювати з Аргентиною не зменшується. Ця країна залишається інвестиційно привабливою. Причому не тільки її аграрний сектор.
За теорією зовнішньоторговельного мультиплікатора експортне домінування на одному з ринків дає серйозний поштовх для розвитку інших. Це й переробна промисловість, і навіть високі технології.
Аграрний потенціал України є досить успішним бізнесом. Цікавить ця сфера як вітчизняні фінансово-промислові групи, так і транснаціональні корпорації.
Сьогодні український АПК — головна галузь, яка дозволяє отримувати суттєву експортну виручку. Кожна четверта гривня від експорту надходить саме від продажу за кордон сільгосппродукції. Частка сільського господарства у загальній величині валової доданої вартості стабільна (хоча й з перервами), падала з 1991-го по 2007 рік (з 25,6% до 7,1%).
Ця ситуація пояснювалася шоком від переходу від колективного до приватного ведення господарства. А у 2000-х — відносно повільнішим зростанням цін на сільгосппродукцію та обсягів виробництва порівняно з іншими галузями економіки.
Після 2007-го роль сільського господарства в економіці почала зростати — продуктивність виробництва піднімалась, як і ціни на світовому ринку. Тоді як динаміка промисловості та сектора послуг була від’ємною чи нижчою порівняно зі зростанням сільського господарства.
Нині у вітчизняному АПК зосереджено 25% усіх виробничих фондів, створюється 9,2% ВВП, частка у загальній величині валової доданої вартості сягнула 11,8%.
ПОТЕНЦІАЛ
Аналітики стверджують, що ми можемо виробляти 100 млн т зерна, більше 30 млн т молока і близько 10 млн т м’яса. Тобто на 30–50% більше, аніж нині. Але для досягнення таких показників необхідно змінити технічний стан галузі. Реалізації цього потенціалу заважає традиційна для вітчизняного сільського господарства роль суспільного донора.
Це відлякує інвесторів. В основний капітал сільського господарства Бразилії щороку інвестується понад 20 млрд дол., в Україні — менше 40 млн дол.
Правда, наша країна з багатьох показників поступається країнам Латинської Америки. Приміром, у нас менша врожайність. Але рентабельність вітчизняного рослинництва досягає 50–55%. Це вище, ніж у США та Європі, й зіставно із сільгосппідприємствами Латинської Америки.
Секрет високої ефективності нашого агрокомплексу — у низьких витратах. Та чи є довготривалою конкурентоздатність, заснована на низьких зарплатах і орендних платежах?
У середньостроковій перспективі, зауважують експерти, аграрна галузь перебуватиме у більш вигідному положенні, ніж інші галузі економіки. Адже еластичність попиту на продукти харчування значно нижча, ніж на більшість інших товарів і послуг.
До того ж очікується приріст попиту з боку країн Азії, які активно розвиваються. Нарешті, можливості підвищення ефективності аграрного виробництва в Україні далеко не вичерпані.
Проте у довгостроковій перспективі без інвестицій не обійтись. Європейські фермери інвестують в один гектар ріллі 1000 дол., українські — 250 дол. Аби закріпити аграрні позиції на світовому ринку, нам треба вкладати не менше.
Причому робити це необхідно зараз. Адже через 10–12 років ключовою проблемою світу стане дефіцит продовольства. І тоді у нашої країни з’явиться шанс посилити свій вплив на світовій арені.
Торік Україна експортувала аграрної та харчової продукції на понад 17,9 млрд дол. Це на 16,3% більше за результат 2016 року. Левова частка вітчизняної агрохарчової зовнішньої торгівлі припадає на зернові (36,2% загального агроекспорту) та олійні (11,3%) культури і рослинну олію (25,1%).
Усього минулого року за кордон вивезли 41,8 млн т зернових, що на 4% більше, ніж у 2016-му, та втричі перевищує показники 2010 року. Лідером продажів була кукурудза, експорт якої досяг 19,4 млн т, тобто на 12,2% більше, ніж у 2016-му, та у 4,8 раза перевищує результат 2010 року.
Деякі товарні позиції показали рекордну динаміку порівняно з 2016 роком. Найбільш помітним був приріст експорту картоплі — у 3,5% раза. Але вражає те, що головним споживачем нашої картоплі стала Білорусь, яка вважається основним виробником цієї культури на теренах колишнього Радянського Союзу.
Майже вдвічі збільшився експорт молока та молочної продукції. Експорт меду торік зростав скромнішими темпами — на 18,9% порівняно з позаминулим роком. Український мед набуває популярності в усьому світі. Зокрема, у Сінгапурі його почала продавати мережа онлайн-супермаркетів RedMart.
Основні напрямки агроекспорту лишаються незмінними. До ТОП-5 країн-імпортерів української сільськогосподарської та харчової продукції увійшли Індія, Нідерланди, Єгипет, Іспанія, Китай. Кожна з цих країн у 2017 році придбала українських продтоварів більш ніж на 1 млрд грн.
В Америці, Австралії, Океанії, СНД, Європі, Азії, Африці вже куштують нашу яловичину, свинину, курятину, молоко та молочні продукти, яйця, мед, горіхи, із задоволенням купують пшеницю, ячмінь, кукурудзу, пшеничне борошно, соєві боби, соєву та соняшникову олію.
ОЛІЯ
Україна стала лідером за експортом соняшникової олії, зайняла 57% світового ринку, щороку продає 10 млн т олії. При цьому експортний дохід від олійно-жирового комплексу становить 50% у структурі всього експорту вітчизняного продовольства (більше 4,5 млрд грн на рік).
У кінці 1990-х Україна збирала в чотири рази менше насіння соняшника. Відтак посівні площі під ним збільшилися з 1,6 до 5,2 млн га. Двадцять років тому в нашій країні не було заводів із виробництва олії.
Були часи, коли соняшникову олію завозили з Туреччини. Парадокс у тому, що соняшник для її виготовлення вирощували в нашій країні й експортували до Туреччини. У 1999 році заборонили вивозити з України насіння соняшника. І вітчизняна олійно-жирова галузь почала бурхливо розвиватися, щороку додаючи по 1 млн виробничих потужностей.
Нині працює 60 нових заводів потужністю 22 млн т (у сорок екстракційних інвестовано 3 млрд дол.), лідирує Кіровоградська область, там побудували десять заводів. Функціонують 16 олійних терміналів у шести портах.
В олійно-жировій галузі трудиться 150 тис. людей, які створюють суттєву додану вартість. Жодна галузь в Україні не може похвалитися такими темпами зростання — в 15 разів зросло виробництво олії, у 30 разів — її експорт.
Олійники продають свою продукцію у 24 країни світу. Найбільше купує нашої олії Індія. Сподобався цей корисний продукт і китайцям. Вони зазначають, що Україна має хороше географічне розташування для вирощування соняшника, у нас випадає достатня кількість опадів, сприятливий температурний режим. Тож соняшникове насіння виходить якісним, а олія — дуже смачною.
Китай хотів би купувати соняшникове насіння і виробляти з нього олію на своїх заводах. А також імпортувати соняшниковий шрот і годувати ним худобу, робити з лушпиння папір і палети (альтернативний вид палива).
Експерти кажуть, що доцільно облаштовувати заводи не тільки з виробництва соняшникової олії, а й з переробки сої та ріпаку. Зараз маємо 22 млн т потужностей, задіяно лише 14 млн, заводи завантажені на 60%.
«СОЄВІ ПРАВКИ»
У виробництві соняшникової олії ми досягли апогею, тож треба більше переробляти сої та ріпаку, кажуть експерти. Та у кінці минулого року депутати внесли поправку до Податкового кодексу, яка передбачає скасування відшкодування ПДВ при експорті сої та ріпаку.
Такі зміни буцімто мають стимулювати бізнес до будівництва підприємств із переробки олійних в Україні, аби додана вартість залишалася на наших теренах.
Але через такі заходи експортери будуть змушені знижувати закупівельні ціни, зазначають аналітики. Тож фінансові збитки понесуть виробники сої та ріпаку і міжнародні трейдери. У результаті виграють вітчизняні заводи з переробки цих двох культур, через зниження цін їхні прибутки зростуть.
За розрахунками Всеукраїнської аграрної ради, при скасуванні експортного ПДВ для олійних збитки малих і середніх агровиробників сягнуть 6,2 млрд грн. Рентабельність вирощування сої та ріпаку зменшиться щонайменше на 17%. Це призведе до значного скорочення посівних площ під олійними культурами.
Зменшення площ під посівами сої можливе й через те, що її рентабельність менша, ніж кукурудзи та соняшника. До того ж на рішення фермерів щодо вибору цих культур впливає зміна кліматичних умов та зменшення вологості, вкрай необхідної для сої.
За словами експертів, курс на зменшення площ під сою відчувається останні два роки. В Українському клубі аграрного бізнесу вважають, що посівні соєві площі скоротяться до 495 тис. га у 2020 році через зменшення вартості олійної сировини на внутрішньому ринку.
Це призведе до значного зниження рентабельності — з торішніх 44% до 15% після запровадження «соєвих правок».
Можливості наростити виробництво соєвого і ріпакового шроту та олії манить українські олієекстракційні заводи, потреби яких сягають 5,44 млн т на рік. Будівництво нових потужностей із переробки сої триває.
Торік цю культуру переробляли 79 підприємств. І видали на-гора 878 тис. т сої з доданою вартістю, в той час як аграрії зібрали 3,9 млн т цієї культури.
Чудово прижився в Україні й високорентабельний ріпак, в успіх якого у 2005 році мало хто вірив. Але поки ця культура у нас практично не переробляється.
У нинішньому березні вже експортували 98% вирощеного ріпаку. Потужності з переробки цієї культури оцінюються у 2 млн т, але завантажені вони лише на 10%.
ПЕРСПЕКТИВИ
Переробники запевняють, що зі збільшенням переробних потужностей ціни на сою та ріпак будуть високими. Мовляв, зростатиме конкуренція. Вона нівелюватиме фактор скасування експортного ПДВ. Нині будується п’ять нових заводів із переробки сої із загальним обсягом інвестицій близько 1 млрд дол.
Для завантаження цих заводів власники будуть змушені підвищувати ціни на соєві боби. Адже простої виробництва збільшуватимуть терміни окупності інвестицій і призводитимуть до збитків.
Не хочуть утрачати переробники й ринок Білорусі. На цю країну припадає 34% усіх поставок соєвого шроту. Нині в Білорусі за російські гроші будується потужний завод із переробки олійних культур.
Його потреба виправдовується тільки існуванням імпортної сировини з України. Але важливо, щоб додана вартість від переробки сировини залишалася в нашій країні. Поглиблення переробки сої та ріпаку дозволить залучити майже 1 млрд дол. інвестицій.
Одна тонна перероблених сої та ріпаку коштує 50–60–80 дол. З України вивозиться 5 млн т сировини, тож утрачається щонайменше 250–300 млн дол. доданої вартості.
Цьогоріч світові ціни на соняшникову олію впали з 760 дол. до 730 дол. Натомість шрот зріс у ціні зі 160 дол. до 300 дол. Український шрот постачається у 44 країни світу, експортується понад 4,5 млн т. Відкриття китайського шротного ринку затягнулося на чотири роки — від приїзду місії інспекторів до поставки першої партії продукції в кінці 2017-го.
Китайські вимоги відрізняються від європейських. Вітчизняні виробники постачають 1,6 млн т олії на 1,5 млрд дол. в ЄС. Продукція має відповідати європейським стандартам і регламентам. ЄС особливо вимагає підтвердження чистоти продукції, Китай — фітосанітарних сертифікатів.
На китайський ринок поки вийшли шість вітчизняних олійних заводів, на черзі — ще сімнадцять. З початку року Україна експортувала 4,6 млн т олії на 1 млрд 700 млн дол.
Гальмують експорт логістичні проблеми — у «Укрзалізниці» не вистачає зерновозів, п’ять діб дається для завантаження одного вагона. П’ять-десять вагонів виділяється одному заводу для перевезення олійної продукції, тож часто зриваються експортні поставки. До того ж при експорті продукції податківці можуть заблокувати експортні накладні.
Україні є чим пишатися, наша сільськогосподарська і харчова продукція конкурентоздатна. Разом зі збільшенням експортних обсягів значно змінилася й структура агровиробництва.
Всього кілька років тому в Україні вирощувалося 600 тис. т кукурудзи, бо цю культуру зараховували до класу неперспективних, низькорентабельних. Після того як були знайдені ринки збуту в Єгипті й на Близькому Сході, ситуація кардинально змінилась. Обсяги виробництва «цариці полів» зросли майже у 30 разів!
Асортимент культур, які вирощують вітчизняні аграрії, продовжує розширюватися. Правда, за рахунок скорочення посівів традиційних культур — ячменю, пшениці, гречки. Хоча із середини 2000-х наша країна входить у число основних постачальників зерна на світовий ринок і дуже рідко виходить із ТОП-5.
У нинішньому році держава відмовилася від багаторічної практики «всім потроху» та виділила бюджетні сільгоспдотації на кілька масштабних програм. Уряд сконцентрував підтримку на галузях, які найбільше її потребують. Програми підтримки сформовані так, аби забезпечити довгостроковий ефект, запевняють у Мінагро.
І додають, що цей підхід подобається не всім учасникам ринку. Особливо тим, хто звик отримувати бюджетні гроші просто за фактом свого існування, не спрямовуючи їх на розвиток.
Олена КОСЕНКО

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: