Як посилити наш вплив у світі

Home | УКРАЇНСТВО | ДІАСПОРА | Як посилити наш вплив у світі
image

Молоді українці, які зробили успішну кар’єру за кордоном, докладають зусиль до лобіювання інтересів рідної держави

 

Ініціатор руху Global Ukrainians Віолета Москалу: «Уже наш перший форум показав, що це проект із правильним ДНК»

Нещодавно в Києві пройшов п’ятий Форум Global Ukrainians — неформальне об’єднання українців, які за останні 10—15 років зробили успішну кар’єру за кордоном. Покликав їх туди не кусень хліба, а неможливість реалізувати свої здібності у власній країні. Однак Майдан 2014-го відродив у них надію на позитивні зміни в рідному краї, тож найактивніші прагнуть докласти до цього своїх зусиль, знань і вмінь. Спочатку вони створювали волонтерські організації, а понад два роки тому об’єдналися в мережу Global Ukrainians задля просування та лобіювання українських інтересів у світі. Якого розвитку набув цей проект, поцікавилася в ініціатора руху Віолети МОСКАЛУ.

— Віолето, ще від початку нашої незалежності ведуть розмови, що без критичної маси інтелектуалів, озброєних сучасними знаннями, невідворотні зміни в країні не можливі. Це правильне твердження, але в мене таке враження, що ледь чергова критична маса сформується, то одразу переміщається за кордон і успішно розвиває тамтешні країни.

— На жаль. Візьмімо не таку далеку історію. У 2004—2005 роках Майдан не конвертували в системні зміни, і велика кількість молоді виїхала. Загалом міграція дуже велика: за 25 років Україна втратила 10 мільйонів. І якщо нічого не зміниться на рівні державної стратегії, а ми про це фокусно говорили на форумі, то прогнози катастрофічні: за даними ООН, до 2050 втратимо ще 10 мільйонів.

Розкажу про себе. Я одночасно закінчила Чернівецький і Лотаринзький (Франція) університети і на четвертий рік проживання у цій країні викладала у виші, мала власний науковий проект. І таких українців, як я, в академічному секторі світу дуже багато.

Друга категорія в нашій мережі — ІТ-фахівці та інші, хто працює в бізнес-секторі. І третя категорія — співробітники великих європейських і міжнародних інституцій у Брюсселі, Страсбурзі, Вашингтоні, Женеві.

Крім нашої мережі, яка об’єднала волонтерські організації такого напряму, більше ніхто не працює над консолідацією цих фахівців для просування іміджу України у світі. Як експерт з міжнародного розвитку чітко бачу, що це величезний недолік для держави. Бо не затребувані люди, які навіть залишають високооплачувану роботу, скажімо, у Нью-Йорку, щоб працювати на батьківщині волонтерами. Хоч світ став глобальним і допомогти Україні можна, працюючи на дві країни.

Живу у Франції й намагаюся шукати зв’язки між українськими і французькими виробниками — мене недавно призначили представником Торгово-промислової палати.

— Знаю, що вас також обрали заступником голови громадської ради Міністерства інформаційної політики. Тобто на рівні суспільства якийсь рух є?

— Наша організація вже на початках особливу увагу звертала на інформаційну політику з огляду на величезну брехню, яку Росія розносить по світу. Ми одразу започаткували таку платформу, причому без реклами і величезних інвестицій. Нині на наш сайт з новинами і матеріалами заходить півмільйона читачів.

Загалом ми давно прописали стратегію і алгоритм такої роботи, є різні протестовані інструменти популяризації України в світі, чого немає в міністерства, тому в громадській раді намагатимусь інтегрувати ці напрацювання, зважаючи на можливості держави.

Скажімо, є автоматизовані програми, розроблені українськими айтішниками, завдяки яким ми постійно відстежуємо, що пишуть про Україну в різних країнах. Це та основа, на якій треба будувати національну стратегію комунікацій. В Україні я ще не знайшла організації, з якою можна розвивати цю стратегію. Загалом громадський сектор у нас поки що слабкий. Так, є багато волонтерів, які роблять цікаві речі, але зовсім мало тих, хто робить це системно, зі стратегічним баченням, мало візіонерів.

— Нарешті Кабінет Міністрів ухвалив рішення про створення Українського інституту, який має всіма можливими засобами просувати імідж України в світі. Але поки він стане таким успішним як Гете-інститут чи Британська рада, очевидно, мине чимало часу, а гібридна війна в нас у розпалі. Ось де, гадаю, потрібна присутність Global Ukrainians.

— Поза сумнівом, ми готові долучитися, якщо нас кликатимуть. Бо в такій роботі важливе бачення зсередини, а не тільки з Києва. Але поки що не відомо, які завдання матиме ця організація. Ми намагалися співпрацювати з відповідними відділами посольств, надсилаємо їм багато пропозицій, але в них власні плани, деколи інші завдання. Для будь-якої роботи підбір кадрів важливий. І кандидатури на такі посади треба обирати серед людей, які вже мають щось запропонувати в цій сфері і за кілька місяців надати певні результати.

Що навзаєм пропонуємо? Ознайомившись із прикладами співпраці офіційної і народної дипломатії в різних країнах, дійшли висновку, що найоптимальніша для нас французька модель. Там діє і Французький інститут, і громадська фундація «Альянс Франсез». Її створення ініціювали наприкінці 1880-х відомі особистості, зокрема Жуль Верн і Луї Пастер, бо тоді імідж Франції у світі був не найкращим. Ця мережа стала надзвичайно потужною, має у світі майже 1100 осередків. Вони незалежні, але дуже тісно співпрацюють із державним Французьким інститутом і МЗС, маючи меморандум про співпрацю, де чітко розписано, в кого які завдання. Осередки Global Ukrainians теж ростуть у світі після Майдану як гриби, і ми починаємо цю мережу потроху інституціалізувати. Маємо маніфест, написали хартію, яку вже підтримали 40 організацій. Щоб визначатися з пріоритетами на певний період, раз на рік збираємо форум у Києві, а за потреби й частіше в інших країнах.

— Чим вирізнявся недавній, п’ятий Форум Global Ukrainians?

— Він зібрав 450 учасників з 22 країн, які брали участь в різних панелях: венчурній, бізнес-дипломатії, освітній, культурної дипломатії. Вирізнявся, мабуть, розширенням мережі — були навіть представники осередків з Південно-Африканської Республіки, Йорданії, які вже звітувати про власні проекти. Запам’ятався й тим, що навіть у суботу люди сиділи до вечора, щоб обговорити ті чи ті проблеми з головою наглядової ради UVCA, засновником та керуючим партнером AVentures Capital Андрієм Колодюком або засновником і президентом hi-tech холдингу KM Core Євгеном Уткіним, іншими відомими у профільній світовій спільноті фахівцями. Щороку запускаємо один з окреслених ключових робочих напрямів мережі. Нині на черзі був бізнес-хаб, і ми презентувати інструментарій до нього.

І вже думаємо над тим, як створити академічний напрям — платформу, де всі можуть ділитися знаннями. Давно мрію зробити так, щоб у молоді не було потреби виїжджати з України, щоб здобути добру освіту. Я народилася в селі і нині маю там родичів, тож знаю, як живе ця частина України.

Ще одна платформа має підтримати українські стартапи і на рівні ідей, і фінансово. Маємо, скажімо, Ніка Білогорського, айтішніка з Кремнієвої долини, який активно допомагає стартапам з Харкова, бо сам звідти родом. Загалом хочемо за таким принципом розвивати менторство й інших учасників у мережі.

 — Що нині для вас найголовніше?

— Вийти на самофінансування, запустивши на повну силу бізнес-хаб для просування креативних українських брендів на світових ринках і залучення інвестицій в Україну. Вважаємо, саме цей проект має фінансувати і освітній, і культурний напрями.

До цього мали невелику підтримку кількох проектів від Фонду «Відродження», але на 95% це особисті ресурси учасників мережі — фінансові й інтелектуальні.

— Це говорить у вас патріотизм чи можливість створити бізнес-проект, який має в майбутньому давати прибуток?

— Це однозначно не бізнес-проект. Не сприйміть за патетику, але Майдан подарував нам шанс бути піонерами глобального світу. Його розбазарити не можна. Це і моя позиція, і моїх колег. Повірте, навіть якщо українці за кордоном добре влаштовані професійно, родинно і не планують повертатися, ніхто з них не хоче прожити решту життя з відчуттям, що його держава не може стати успішною. Цю небайдужість потрібно спрямувати на добру справу.

Щоб запрацював цей проект, я шукала однодумців для його реалізації в Києві. Але зрозуміла, що без моєї присутності цього не станеться, тому залишила викладання, закрила консалтингову фірму у Франції й вирішила півроку попрацювати в Києві волонтером. Зробила перший форум, який показав, що це був проект із правильним ДНК. Він як магніт притягнув багатьох видатних людей. І я два роки його несла до нинішнього п’ятого, ювілейного, на якому було сказано, що мережа має почати жити самостійним життям. Є координаційний комітет, нас там дев’ятеро, розмірковуємо над стратегічним розвитком проекту. Я сама собі дала слово, що п’ять років віддам Україні, 2,5 минуло. Мені важливо поставити проект на рейки і забезпечити самофінансування. Вірю в його потенціал.

Що ми запланували в бізнес-хабі? Нині багато говорять про соціальне підприємництво, тож просуватимемо бренди і на цьому щось зароблятимемо, фундація автоматично отримує 50%, і цим можна фінансувати інформаційну складову, гуманітарні проекти і навіть мати грантову програму, щоб підтримати наші осередки у світі.

— Віолето, ви якось так легко сказали: «залишила викладання, закрила фірму». Наскільки впевнені у своїй щасливій професійній долі?

— Багато залежить від того, хто скільки інвестував у свій розвиток. Я все життя вчуся і паралельно працюю. І тому робота сама мене знаходить. Проте ніколи не була сфокусована на тому, щоб будь-якою ціною заробляти багато грошей. Серед моїх колег по мережі є люди, які більше за мене мають статків і теж інвестують кошти у суспільні справи.

За деякими дослідженнями, у світі працює 300 тисяч високоосвічених українців. Гадаю, їх більше, бо це неточна статистика. Якби залучити тільки один відсоток їх до мережі, то це було б дуже круто. Але, повірте, державі достатньо створити умови для розвитку ідей 300—500 таким людям, щоб через кілька років країну не впізнати.

— І наостанок запитаю: у Польщі живе, працює, навчається майже мільйон українців. Але дивіться, які негативні тенденції останнім часом там панують щодо нашої країни. Як гадаєте, чи зможуть ваші осередки в різних країнах впливати на тамтешні настрої, громадську думку?

— Впливати можна. Скажімо, рекомендуємо нашим колегам, які мають громадянство тих чи тих країн, долучатися до політичних рухів, бути кандидатами на виборах. Це програма на майбутнє. А тепер розповім з минулого. Коли дізналася про одну з перших спроб силового розгону Майдану, то тієї ж ночі написала листа міністрові закордонних справ Франції. Наступного дня мені зателефонували працівники його офісу. Відтоді я постійно з ними була в контакті. Це приклад того, як пряма публічна дипломатія може підсилити офіційну.

Наталя БОРОДЮК

Досьє

Віолета МОСКАЛУ. Народилася 1980 року в селі Хряцька Чернівецької області. Одночасно закінчила Чернівецький і Лотаринзький (Франція) університети. Доктор філософії. Вела наукові дослідження і викладала в університетах Франції. Має значний досвід роботи в міжнародних проектах і бізнес-структурах. 

На фото: під час V Форуму Global Ukrainians

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: