7 липня (24 червня за старим стилем), за півроку до Різдва Христового, православні та греко-католики відзначають Різдво святого Іоанна Предтечі, Хрестителя Господнього. Святого Іоанна вшановують і як останнього старозавітного пророка (бо провістив прихід Месії), і як новозавітного мученика (бо загинув за служіння Богові). Тож для церкви він — «заступник старої та нової благодаті».
Ісус Христос, згідно з Євангелієм від Матфея, сказав: «Не було серед народжених жінками більшого за Іоанна Хрестителя…». Деякі віряни хибно тлумачили цей вислів (буцімто св. Іоанн вищий і за самого Христа). Допоміг їм Августин Блаженний (354—430), один із найвпливовіших проповідників свого часу. Він пояснив: «Іоанн є сином жінки, а Спаситель — cином Діви».
Недарма угодникові присвятили аж шість празників у християнському році. Різдво серед них — найбільший.
Поява на світ Іоанна стала великим чудом. Його батьки — праведні Захарія та Єлизавета — були досить поважного віку. Коли Захарії явився ангел зі звісткою: «…Жінка твоя Єлизавета народить тобі сина», — чоловік навіть не відразу повірив у те, що Господь почув їхні молитви про дитину.
За життя подружжю не судилося довго втішатися таким очікуваним сином. Єлизаветі довелося втікати з маленьким Іоанном від різанини немовлят, яку скоїв цар Ірод невдовзі після Різдва Христового. Жінка довго блукала в пустелі, та не знаходила надійного сховку. Аж ось у відчаї підійшла до гори й вигукнула до неї: «Впусти матір із сином!». Волею Божою гора розкрилася і сховала втікачів. Якийсь час Єлизавета жила з дитиною в печері, де й померла. Іоанн залишився під опікою ангела і вийшов із пустелі аж у 30 років, коли Господь покликав його до проповіді. Священику Захарії саме в цей час випала черга служити у старозавітному храмі Єрусалима. Тому, попри все бажання бути з родиною, не виїхав із міста. Був убитий за те, що не сказав воякам Ірода, куди поділися Єлизавета з малям. Возз’єдналася родина вже у лику святих.
Перші згадки про Різдво Іоанна Хрестителя на християнському Сході походять із IV ст. Чин служби до цього дня складали поступово. Так, аж у ІХ ст. його ще доповнювала талановита монахиня Касія (св. препод. Касія Константинопольська) — єдина у Візантії жінка, чиї твори увійшли до богослужбових книг.
Не всі поширені уявлення про празник і навіть
про його назву «Івана Купала» відповідають засадам християнського віровчення.
Втім, у деяких по-справжньому виявилося народне благочестя. Так, після
відвідування служби традиційно не влаштовують застілля, зважаючи на те, що сам
святий у пустелі харчувався лише диким медом та сараною. Також вважається, що
цього дня Іоанн Хреститель освятив усі водойми.
