Покликаний до Божого виноградника

Минулої неділі кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці Івано-Франківської єпархії ПЦУ був ущент переповнений.

Високопреосвященнійший митрополит Галицький Андрій очолив Божественну літургію у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Івано-Франківська. Його високопреосвященству співслужили клірики собору та запрошене духовенство. Під час богослужіння лунали молитовні прохання за воїнів, які боронять Україну від москальської орди, за владу і наш народ.

А ще цей день став радісним для всієї парафіяльної спільноти, чисельно запрошеного духовенства, а особливо для  диякона Олександра Онишкевича, якому владика Андрій уділив ієрейські свячення.

В свою чергу  зі словом-подякою за уділене святе Таїнство до архиєрея звернувся о. Олександр Онишкевич,  висловив свою вдячність батькам, родичам і всім тим, хто доклався до його формації:

«Ваше Високопреосвященство, дорогий владико! Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні у моєму житті день другої П’ятидесятниці, духовний день народження.
Найперше хочу подякувати вам, владико, за святительську і духовну батьківську опіку і настанови.
Хочу подякувати всім отцям, з ким мав змогу служити і набиратись досвіду протягом свого дияконського служіння.
Дякую своїм батькам, котрі з розумінням поставились до мого життєвого вибору, за їхні молитви і підтримку.
Дякую хорові за чудовий спів.
Дякую нашим воїнам, завдяки їхній мужності ми маємо змогу сьогодні спокійно молитися і служити Богу.
Дякую усім присутнім на Богослужінні за спільну молитву і розділену духовну радість у цей день.
Хай Господь почує наші молитви, дарує нашій країні довгоочікуваний мир, а вам, дорогий владико і всім присутнім – Многая і благая літа!»

Роздумуючи над цією подією, збагнув неоціненне значення Таїнства cвященства.  Адже священник мусить як за людей, так і за себе самого приносити жертви за гріхи: він приносить молитви і жертви, перепрошення і переблагання за свої і за людські гріхи та прогрішення. Священик зобов’язаний прикладом свого життя навчати людей побожності, бо добре життя священика є успішною проповіддю для простих людей.

Священник походить з-поміж людей: він не падає з неба, він народжується від тата і мами, він виховується у звичайній родині, він має свої чесноти, успіхи, однак і не позбавлений своїх немочей та хиб, з якими покликаний боротися.

Подумки отець Олександр часто молився: Боже, Ти створив мене для щастя, допоможи мені його віднайти. Вкажи мені мій життєвий шлях; вчини, щоб я вибрав те, що Ти для мене приготував і до чого мене покликав з лона матері. Хочу слухати Тебе в усьому; піду туди, куди Ти мене покличеш; прагну Тобі беззастережно довіряти, бо знаю, що Ти мене любиш і хочеш мого добра. Прошу Тебе, веди мене своїми стежками.

Шлях до священства  в отця Олександра тривав доволі довго.

Закінчиши в 2006 році Івано-Франківську семінарію УАПЦ, він ніс послуг паламаря парафій, а навесні 2022 року прийнятий в клир кафедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці Івано-Франківської єпархії ПЦУ, де згодом висвячений в сан диякона в стані безшлюбності.

З благословення високопреосвященнійшого митрополита Галицького Андрія, керуючого Івано-Франківською єпархією ПЦУ започаткував парафіяльну недільну школу для дітей. Ця справа для нього не нова, адже за плечима отця Олександра університетська освіта, багаторічна викладацька й виховна робота в одному з ліцеїв Івано-Франківська.

Отця Олександра вирізняє з-поміж інших свяшенослужителів весела вдача, неабияка ерудиція, енциклопедичні знання, інтелігентність і, звісно, набожність – не вдавана, не позірна, а справжня.

Однією з форм наслідування Христа і служіння людям є богопосвячене життя, безшлюбність (целібат). Не треба боятися цього слова. Ісус говорить: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав…», – а це означає, що ініціатива належить до Нього. Бог є вірний і довіряє людині, а «ми слуги недостойні, виконуємо те, що повинні робити» (пор. Лк. 17, 10).

Пізнання цього покликання має різні прояви. Може бути в серці прагнення глибшого служіння Богові, йдеться про внутрішній голос. Це може відбутися за допомогою друкованого слова. Часто на цій дорозі пізнання покликання стоять інші люди, зокрема самі богопосвячені особи, як, приміром, тодішній ректор Івано-Франківської семінарії УАПЦ, а нині високопреосвященнійший митрополит Галицький Андрій, керуючий Івано-Франківською єпархією ПЦУ, який ще 14 жовтня 1974 р. висвячений в сан священника з обітом безшлюбності.

Але, у будь-якому випадку, це рішення треба було приймати отцю Олександру у спокої і чесності перед Богом і собою. А найважливіше, у цьому повинна товаришувати щира молитва за правильний вибір життєвої дороги. Так воно й сталось. Отець Олександр вельми вдячний найавторитетнішому архиєрею нинішньої ПЦУ митрополиту Галицькому Андрію за довіру, який висвятив за час свого єпископства з 1990 року близько трьохсот священиків.

Митрополит Андрій привітав нововисвяченого ієрея та побажав йому святого і ревного служіння. Нехай всемилоситивий Господь благословить новоієрея на шляху  священичого служіння!

Владика також привітав батьків новоієрея та подякував за виховання сина…

…Минулої неділі, залишаючи кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці Івано-Франківської єпархії ПЦ,  відчув якесь дежавю.

На початку літа спілкувався з ще одним священником-целібатом, доволі успішним сільським парохом (правда, в нього тільки теологічна освіта),  залюбленим в незвичне, але корисне хобі. Прощаючись тоді з своїм візаві, висловив думку, що з часом йому стане затісно в селі, що все це наб’є оскому, порадив «не закопувати свій талант», продовжувати освіту, йти у світи, розвивати своє хобі. Чи прислухався він до мого застереження? Навряд.

Тішить інше, що нововисвячений ієрей Олександр Онишкевич не з тих, що у 38 років зупиниться на духовному вдосконаленні. Він з тих священнослужителів, які уже покликані формувати еліту ПЦУ, бо, крім пересічних парафіяльних священників, потрібні отці, богослови, які виведуть Православну Церкву України на один щабель з рештою 14 православних церков світу. Принаймні серце моє вірить у це.

Отець Олександр часто молиться на прохання людей у їхніх потребах. Нині ж хочу і я помолитися за нововисвяченого ієрея: Преславний Боже, освяти духовну темряву серця Олександра і дай йому, Господи, чисте й щире серце, справжню віру і світлу надію, досконалу любов, розуміння й правдиве пізнання, щоб він належним чином зміг виконати Твоє святе та істинне для нього покликання. Амінь.

Станіслав ГАЛИЦЬКИЙ,

«Українське Слово»