Благословен, хто йде в ім’я Господне!

0
284

У шосту неділю Великого Посту (цього року — 21 квітня, 8 квітня за ст. ст.) — православні й греко-католики згадують миті переможного Входу Господнього до Єрусалима.

Те, як Син Божий прибув до міста, докладно описали всі чотири євангелісти. Вони усвідомлювали, що пам’ять про цю подію слід зберегти у віках. Бо іудеї, котрі зібралися на свято Пасхи, визнали, що Ісус прийшов звільнити їх. Тож зустрічали Його як Месію, Пророка, великого Вчителя і Чудотворця, вигукуючи: «Благословен Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі й слава на висотах!». Того дня Ісус вигнав з храму — дому молитви — торговців, зцілив багатьох недужих, а також уперше дозволив називати себе Царем. А ось віслюк, на якому Христос в’їхав до міста, за часів Старого завіту вважався твариною миру, на противагу коневі — уособленню війни та свавілля влади.

У народі цей дванадесятий празник, відомий іще з ІІІ ст., найчастіше називають Вербною неділею. На Русі здавна повелося приносити до церкви саме вербові гілочки, аби згадати, що Христа в Єрусалимі зустрічали з гілками пальми — символами перемоги. Ще в «Ізборнику» (1073 р.) йдеться про «Праздьникъ вѢрбъны». Втім, побутує і назва «Неділя ваїй» (Неділя пальми). Стоячи на службі з гілочками й запаленими свічками в руках, віряни символічно зустрічають Господа, що незримо наближається, і віддають Йому честь як Переможцеві пекла та смерті. В цей час у молитвах просять сил долати страждання і про те, щоб у день, коли воскреснуть мертві, постати перед Богом не з соромом і страхом, а з радістю.

Освячені пагінці іноді кладуть на могили родичів, садять на подвір’ї чи на вулиці. Побутує також застереження: «Гріх ногами топтати свячену вербу». Вдома її зазвичай шанобливо зберігають на покуті, потроху беручи для приготування лікувальних відварів і настоянок для людей і худоби. Служителі церкви не заперечують проти цих виявів народного благочестя. Головне, підкреслюють вони, — не вдаватися до забобонів. Тобто не вважати, що гілочки самі по собі здатні «відганяти зло», «захищати від пристріту», «зцілювати», «зупиняти град» тощо.

Залишки торішньої верби найкраще спалювати, як і будь-які освячені речі, котрі виводяться з ужитку. В деяких регіонах України гілочками розпалювали піч, коли пекли паски.

Під час літургії на Вхід Господній до Єрусалима згадують про Страсті Христові (недарма весь наступний тиждень має назву Страсного). Протягом тижня споминаються події, котрі віддзеркалюють мінливі настрої натовпу, здатного спочатку прославити, а потім приректи до мученицької й ганебної страти. Адже люди, які так радісно зустрічали Христа, незабаром зрозуміли, що Він — Цар не від цього світу, тому не буде скидати земних володарів-гнобителів, аби зайняти їхнє місце й навести в країні лад. Того, що це — Спаситель, готовий із власної волі страждати й померти за очищення їхніх гріхів і всього світу, люди, засліплені земними пристрастями, не відчули.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here