На 11 квітня випадає Лазарева субота — рухомий празник, прив’язаний ще в апостольські часи до шостого тижня Великого посту. Праведний Лазар пролежав уже чотири дні в могилі, коли до Віфанії, де він помер, прийшов Син Божий. Лазареві сестри, вірні Христові послідовниці Марфа і Марія, гірко оплакували брата. Спаситель спочатку втішав їх, а потім звелів відчинити склеп і покликав: «Лазаре! Вийди звідти!» Померлий послухався і з’явився перед натовпом (Лазар прожив після того ще 30 років). Подія привернула до Господа багатьох нових учнів. Утім, це надзвичайно посилило лють ворогів Христа, і вони вирішили Його знищити. Уже після Воскресіння Христового Лазар став єпископом на острові Кіпр. Згодом був долучений до лику святих.
12 квітня — в шосту (Вербну) неділю Великого Посту — згадують про Вхід Господній до Єрусалима. Коли Христос прибув до Єрусалима, Його зустрічали як довгоочікуваного Месію, зі справді царськими почестями. Безпосередньою підставою для такого врочистого в’їзду стало чудо з Лазарем — вияв сили Живого Бога. Натовп іще не прагнув віддати Вчителя на ганебну страту, а встеляв Йому дорогу пальмовими гілками — символами перемоги. Українські ж віряни приносять до церков для освячення гілочки верби.
В українських землях і Лазарева субота, і Вербна неділя вважаються святами, які годиться проводити в колі сім’ї, починаючи зі спільного відвідування вранішньої служби. За померлих родичів моляться вдома й приносять на їхні могили по кілька освячених вербових гілочок.
