Вознесіння Господнє

0
48

28 травня, на 40-й день після Пасхи, Церква наша уславлює подію Вознесіння Ісуса Христа. Це є велике дванадесяте перехідне свято.

До цього дня Ісус Христос являвся своїм учням, розмовляв із ними про Царство Боже і звелів залишатися в Єрусалимі до зішестя на них Святого Духа. Востаннє Господь явився апостолам, що зібралися разом, у сороковий день по Воскресінні й мовив: «Я пошлю обітницю Отця Свого на вас; ви ж не відлучайтеся від Єрусалима, поки не сповнитеся силою зверху. За кілька днів будете хрещені Духом Святим».

Висловивши ці настанови, Господь вивів учнів своїх із Єрусалима і рушив із ними в напрямку Віфанії. Зійшовши на гору Єлеон і звівши руки Свої, Він благословив їх і став оддалятись від землі та возноситись на небо. Нарешті світла хмара зовсім сховала Його від апостолів, а вони ще стояли і з невимовним почуттям дивилися на останнє Його чудо, що звершилося перед ними. Тоді явилися їм два Янголи в білих ризах. «Мужі галілейські, — сказали небесні вісники, — чого стоїте і дивитесь на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли сходив на небо». Апостоли благоговійно вклонилися Тому, Хто вознісся, і не з печаллю, а з великою радістю повернулися до Єрусалима, хвалячи і благословляючи Бога. Вони раділи славі свого Вчителя, Чиє Вознесіння засвідчило, що Він є істинний Бог, Володар неба і землі. Раділи і власному призначенню, позаяк бачили, що покликані на справу Божу, велику і святу. Раділи самому явленню Янголів і вісті, прийнятій від них, яка показувала, що вчитель, Котрий відійшов, не перервав із ними спільної любові, що за потреби вони отримуватимуть настанови згори.

Разом із апостолами була і Пречиста Мати Господня — церковні піснеспіви представляють Її також свідком цієї дивовижної події: як Мати, Вона під час страждань Сина Свого вболівала серцем найбільше, а нині Їй більше всіх належало, бачачи славу плоті Його, насолодитися переважною радістю. Споглядаючи з апостолами Сина і Господа Свого, Який сходив на небо, і осягаючи звершення всього чудесного, що зберігалося в серці її до Сина, Вона звеличила Його не тільки любов’ю, але й вірою в Божество Його.

Сенс і мета цього свята полягає в тому, щоб усі православні християни, слідуючи подумки за Христом Вознесенним, і самі возносилися духом, навчилися не земної, а небесної мудрості. Свято Вознесіння — це свято неба, відкритого людині, неба як нової і вічної домівки, як справжньої батьківщини. Свята Церква, святкуючи Вознесіння, прославляє Господа, який дарував людству спокуту від гріха і життя вічне.

Вознісшися на небо, Господь не позбавив землю Своєї Божественної присутності, став ще ближчий до людини, до всіх, хто вірує в Нього. Нині Він перебуває на землі не лише всюдисущим Своїм Божеством, але й у великому таїнстві Євхаристії — Божественних Тілі та Крові Його, яких прилучаються православні християни.

Так навчає наша Церква. А святковий тропар співає: «Ти вознісся у славі, Христе Боже наш, порадувавши учнів Своїх обіцянням Святого Духа, коли вони через благословення Твоє достоту переконалися, що Ти є Син Божий, визволитель світу».