Світло Великого дня

0
168

Якщо Христос не воскрес – то марна проповідь наша, то марна й віра наша… Та ні бо, Христос воскрес із мертвих…”

(І Кор. 15, 14, 20)

Великдень – це свято сердечної віри, яке надихає нас надією на щасливе прийдешнє, дарує життєвий оптимізм і духовні сили. Від часів хрещення Русі євангельські сюжети лягли у підмурок вітчизняної культури і визначали цивілізаційний поступ української нації.

Великдень, Великий день, “празників празник і торжество торжеств”… Це не лише найрадісніше свято для будь-якого християнина – католика, протестанта, греко-католика, православного, це найбільша таїна, в якій щороку маємо змогу й самі брати участь.

З суботи на неділю християни західного обряду Чикаго й передмість у великодню ніч вкотре відчують таке знайоме й щораз трепетне відчуття, коли здається, що весь світ чекає на чудо: ще мовчать принишклі церковні дзвони, ще спить земля в передчутті світанку, ще зачинені двері храмів ховають за собою якусь таємницю. І враз усе змінюється від урочистого великоднього тропаря: “Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав…”, що повторюється знову й знову, щораз – то сміливіше, гучніше, врочистіше. І здається, що силою цих слів можна творити чудеса, повертати радість зажуреному, сміх – заплаканому, віру – зневіреному, надію – тому, хто її давно втратив. Бо ці прості слова – фундамент нашого християнського життя, вінець нашої віри.

За мить відчиняються двері українських храмів Чикаго та околиць, які вже сяють радісним світлом Великодня. Відтепер усе стає інакшим, усе набуває нового сенсу. Чого вартують дотеперішні страждання, терпіння, клопоти? Вони здаються нікчемними у світлі Великодня. І сірість буднів, і темінь усіх людських бід розвіюється перед надією, яку дає нам Воскресіння. Бо здійснилося пророцтво: немає більше болю, немає страждання, немає смерті – Христос подарував нам Життя.

“Христос воскрес”! Цю радісну звістку знову передаватимемо з вуст в уста. Ми зустрінемо Воскреслого Христа по-різному. Хтось – як жінки-мироносиці, які одразу повірили у Воскресіння і “поспішно покинули гріб з великою радістю” (Мт. 28, 8). Хтось – як апостол Тома, не йнятиме віри, поки сам не торкнеться Христових ран. Хтось бігтиме Воскреслому Христові назустріч, а хтось боятиметься й уникатиме зустрічі з Ним.

Хотілося б, щоби в найрадісніший із днів – воістину Великий день – якнайбільше людей зустрілися з Воскреслим Христом і повірили Йому. Хотілося б, щоби світлими, затишними, охайно прибраними в цей день були не тільки наші храми й оселі, але передусім серця. Адже всі ми прагнемо радості, миру й добра в наших родинах, у церкві й державі, та часто забуваємо, що Воскресіння починається не деінде, а в серці кожного з нас.

Сьогодні ми продовжуємо сповідувати й утверджувати віковічні цінності, засновані на заповідях Спасителя. Вони увійшли органічною складовою в ментальність нашого народу, стали основою і символом нашої самобутності. Непересічна краса урочистих обрядів, символічно пов’язаних з Євангелієм, святкова атмосфера, що панує у Великодні дні в американських домівках українських православних та греко-католиків, нікого не залишають байдужим у США.

У Пасхальні дні ми просимо у Господа сил для того, щоб утвердити правду на нашій землі.

Будьмо впевнені, все незабаром зміниться на краще, життя повернеться в нормальне русло. Не забувайте, що смуток — гріх. Пам’ятайте, як сказано в Писанні: «По вірі вашій воздасться вам».

Зичимо читачам і друзям газети «Українське Слово» усіляких гараздів, сердечного тепла, родинного затишку, людського щастя.

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Іван ДМИТРІВ,
«Українське Слово»