28 квітня — світле Христове Воскресіння. Пасха

На­пев­не, не­має у сві­ті лю­ди­ни, яка б не хо­ті­ла жи­ти віч­но. Тож ціл­ком при­род­но, що на­ша ду­ша під­сві­до­мо про­тес­тує про­ти пер­спек­ти­ви зник­нен­ня на ві­ки-віч­ні — і в ча­сі, і в прос­то­рі. Про­те справж­ніх ві­ру­ючих та­ке май­бут­нє ля­ка­ти не по­вин­но, адже апос­тол Пав­ло пи­ше в од­но­му зі сво­їх по­слань: «Не хо­чу ж я, брат­тя, щоб не від­али ви про по­кій­них, щоб ви не су­му­ва­ли, як ін­ші, що на­дії не ма­ють. Ко­ли бо ми ві­ру­ємо, що Ісус був умер і вос­крес, так і по­кій­них че­рез Ісу­са при­ве­де Бог із Ним».

Тож, згідно з Біблією, насправді смерті в духовному світі не існує, а є життя вічне. Духовний світ вічний, і людина як створіння духовне після завершення тілесного земного перебування знаходить там своє місце. Але чи потрапить вона в рай, чи ні — це вже залежить тільки від неї. 
Для спасіння і достойного перебування в «паралельному світі», як говорить Святе Письмо, одних тільки добрих діл недостатньо — необхідна віра і прийняття жертви Спасителя Ісуса Христа. 
«Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа і будеш вірувати у своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведності, а устами сповідуємо для спасіння», — зазначається у Святому Письмі.
Згідно з Євангелієм (що в перекладі означає «добра новина»), Ісус Христос Своїм воскресінням дарував людству можливість потрапити в Божу присутність. Тому Пасху — Воскресіння Христове, у народі — Великдень, називають святом над святами і торжеством над торжествами, а смерть і воскресіння Господа є символом перемоги добра над злом, світла над темрявою, благословення над прокляттям.
Новозавітна людина вже не є рабом гріха і смерті. Вона вільна у вічному духовному світі завдяки саме жертві Христа, який замість неї поніс покарання за всі її гріхи. Але для того, щоб це спрацювало і діяло, необхідна віра, бо «без віри Богові догодити неможливо».
Як відомо, прообразом новозавітної Пасхи є Пасха старозавітна. Подібно до того, як Мойсей вивів єврейський народ з єгипетського рабства, Христос вивів Своїх послідовників з рабства гріха і смерті. 
Як у старозавітні часи виразом віри і захистом від ангела-губителя, що знищував усе перворідне, було помазання одвірок вхідних дверей будинків євреїв кров’ю жертовного ягняти, так у часи Нового Завіту виявом цієї віри стало прийняття пролитої крові на хресті агнця Божого — Ісуса Христа, як захист віруючих від губителя-сатани, що знищує не тільки тіла, а й душі людей. 
Тож кожна віруюча людина, вчить Церква, покрита кров’ю Господа і має тепер надійний духовний захист від усіх диявольських атак.
Але для того, щоб це відбулося, для спасіння, передусім, треба було подолати джерело смерті — гріх. А зробити це міг тільки Спаситель — Ісус Христос, посланий на землю Богом-Отцем, як одночасно і людина, і Бог-Син. Людина ж, як відомо, наділена свободою вибору. І Бог цю свободу не порушує. Тому людина може відректися від гріха тільки добровільно. 
Але, будучи занечищеною Адамовим гріхом, самотужки очиститися і змінити свою гріховну природу без допомоги Божої вона не може. Тому тільки Ісус Христос, який одночасно є і Син Божий, і Син Людський, міг стати тим Спасителем, що звільняє людей від влади гріха і, відповідно, смерті вічної.
Для цього потрібно було не тільки, щоб Він втілився і жив як людина, але щоб і помер тілесно на хресті, взявши на себе наші гріхи. А потім воскрес, відкривши нам шлях до Світлої Вічності. Саме воскреснувши, як людина, Він оновив, очистив, освятив людську природу.
Отже, попереду на нас чекає Вічність. Але ж яка це буде Вічність, залежить тільки від нас самих. Згідно з християнським ученням, якщо ми будемо жити з Богом за Його заповідями, в єдності з Ним, тоді будемо з Богом так само і у Вічності. А якщо в цьому житті відкидатимемо Бога, то і в майбутньому не зможемо жити разом із Ним. І це не якесь покарання, а наш особистий вибір.
Звичайно, спасіння християнина не залежить від того, дотримується він обрядів чи ні, святкує за всією формою Воскресіння Христове чи ні. Адже спасають не обряди, а власна віра людини. Втім, на свято Пасхи склалися певні традиції — як церковні, так і народні, які допомагають християнинові укріпитися у вірі, осмислити акт спасіння, тож виконувати їх вкрай корисно. Тому, звичайно ж, у цей день бажано відвідати Всенощне пасхальне богослужіння і разом з усіма віруючими прославити воскреслого Ісуса Христа у молитвах і піснеспівах.
Традиційно в цей день також освячуються пасхальні приношення — паски, крашанки, інша їжа. Потім вона ставиться на святковий стіл, і з неї починають так зване розговіння після Великого Посту, протягом якого людина говіла — утримувалася від м’ясної, молочної їжі та яєць. У день Пасхи, через освячення, людина отримує благословення на те, щоб знову їсти цю скоромну їжу.
Існує також гарна традиція — вітатися в цей день по-особливому словами: «Христос Воскрес!» і відповідати: «Воістину Воскрес!» Це є знаком сповідування загальної віри у Воскресіння Христове, а також нагадуванням того, що всі християни є братами і сестрами — незалежно від національності, конфесії, громадянства чи політичних уподобань. Брати і сестри повинні жити в мирі й любові. Також свято Великодня — добрий привід для взаємного покаяння і примирення усіх ворогуючих сторін.
За традицією, пасхальним привітанням віруючі вітаються протягом сорока днів — від Великодня до свята Вознесіння.
Під­го­ту­вав Олек­сандр КОЗ­ЛОВ­СЬКИЙ

На фото: Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній освятив та передав для українських військовослужбовців в зону ООС, жителів Донбасу та потребуючих тисячу великодніх пасок.