Мрія була одна — зробити щасливим маленького рідного хлопчика

0
53

Весілля планувалося через місяць. Батьків повідомили, обручки придбали. Гостей запросили, горілку купили. Все було за планом, якби не один випадок. Катерина вирішила зробити нареченому приємне…

Роман та Катерина зналися майже чотири роки. З них цілий рік взагалі не бачились. Тоді Роман тимчасово ніби розлюбив Катю, а потім знов повернувся, і сказав, що жити без неї не може. Вона пробачила, прийняла його знову в своє життя. Почали жити разом. Були сварки і перемир’я, були сльози горя і радості, вони усе переживали разом.

Роман був настільки компанійським, що у будь-якому товаристві у нього завжди знаходились прихильниці. Катю це страшенно дратувало, але ж колись і вона була однією з них. Він з народження був принадливим і від цього нікуди не втечеш. Тому мирилася із цим, але інколи Катя давала йому прочухана — для профілактики.

Коли подруга вперше розкрила їй очі, що Роман зраджує, не повірила. Списала усе на його чарівність, ще й замислилася, а чи не хоче подруга її розвести з коханим. Вона згадала, як нещодавно їздили знайомитись до її батьків і переконала себе, що сумніватися в його невірності безглуздо.

— Який би чоловік зраджував жінку, плануючи весілля? — це був беззаперечний аргумент.

…Катерина вирішила зробити Роману приємне. Він, як завжди, після роботи ставив авто у гараж, і затримався там щось підладити. Останнім часом їх машина часто ламалася з незрозумілих їй, жінці, причин. Вона переодягнулася у спортивний костюм, взула кросівки і вийшла у двір. Так приємно пахло осінньою прохолодою і життя здавалося таким чудовим.

Дорогу до стоянки вона знала, тільки не знала точно номер гаража. Але вирішила, що знайде.

— Там повинно бути відчинено, він же не буде сидіти в зачиненому гаражі, — подумала жінка, і сама зраділа своїй кмітливості.

За хвилин 20 вона була на місці, ось і металеві двері трішки причинені, значить сюди. Вона заглянула всередину й гукнула:

— Коханий, ти мене не чекав?!

Дійсно її не чекав ні Роман, ні дівчина, яка так гарно вмостилася у нього на колінах. Поруч з ними стояла пляшка вина.

— Весілля відміняється! — відрубала Катя і зникла за металевими дверима.

Далі вона дивилася, як він збирає речі, потім телефонувала подрузі. Плакала і каялася, що не вірила їй. Він пішов, і більше не телефонував, ніби і не було його досі в її житті.

Минув час і дівчина зрозуміла, що вагітна.

— У мене якась чорна смуга у житті, нещастя за нещастям, — скаржилася вона подрузі, оповідаючи про свою вагітність.

— Не права ти, Катю, біла смуга тільки зараз і починається. Народити дитину — оце найбільше щастя, — сказала подруга, і Катерина їй повірила.

Стала на облік у поліклініці і готувалася стати матір’ю. Батьки обіцяли свою підтримку, хоч і не бажали долі матері-одиночки для своєї доньки.

Вона сиділа під кабінетом лікаря, коли до неї підійшла Вікторія Павлівна. Привіталася, присіла поруч і, дивлячись на її округлий животик, який вже не можна було приховати під вільним одягом, запитала:

— Кого чекаєш — дівчинку, чи хлопчика?

— Кого Бог дасть! — відповіла Катя і заглянула жінці в очі.

Вікторія Павлівна з одного цього погляду зрозуміла, що це дитина її сина, Романа. На жінку, яка мала стати її свекрухою, Катерина не тримала зла. Поважала її завжди, віталася з нею на вулиці, навіть після розриву з Романом.

— Давай сходимо після прийому у кафе і поговоримо, — запропонувала літня жінка.

Через півгодини вони сиділи за столиком і спокійно бесідували про сумне минуле і світле майбутнє. Вікторія Павлівна розповіла, що її чоловік був за характером таким, як і син.

— Гуляв направо і наліво, а я молода була, очі засліпило кохання. Нікому не вірила, хоч всі навколо говорили про його зради. А коли була вагітна, сама застала його з іншою, та куди вже дінешся? — почала розмову жінка і покликала офіціанта.

— Чашечку кави і 50 грамів коньяку, будь ласка, — замовила вона, і продовжила:

— Я знаю, що таке виховувати дитину без батька, не турбуйся, я допоможу тобі. Тим паче, у ньому тече і моя кров, — Катерина слухала псевдосвекруху і думала, що так не буває. — Давай завтра сходимо у магазин і підшукаємо все, що треба на перший час маленькому. Напевно, ти ще нічого не купувала.

Наступного дня вони ходили по магазинах, виявилося, що у них спільні смаки. З’ясували, що обидві люблять солодке і ненавидять молочну кашу. А їх улюблений колір — зелений, колір життя.

Набравши повні пакунки дитячих речей, вони зайшли у кафе поїсти, тому що обом було ліньки готувати вечерю. Вони дуже швидко стали подругами.

Коли почалися перейми, першою про це дізналася Вікторія Павлівна. Катя народила чудового хлопчика. Новоспечена бабуся задарювала онука подарунками, і кожен день приходила бавитися з ним.

Хлопчик ріс, Катерина залишалася незаміжньою. Вони не раз обговорювали цю тему, але Катя весь час відмахувалася. Якось Вікторія Павлівна зателефонувала їй, і сказала, що домовилася про зустріч із одним дуже симпатичним молодим чоловіком.

— Ти повинна піти, досить видавати з себе монашку, я посиджу з онуком. Він вже дорослий хлопчик і усе зрозуміє, — вмовляла вона.

Коли Катря зайшла у ресторан, її погляд впав на статного симпатичного чоловіка. А у думках одразу з’явилися сумніви:

— Навряд чи це той, з ким я повинна була зустрітись.

Через півроку Катерина вийшла заміж за того самого чоловіка. Адже мрія у неї і у Вікторії Павлівни була одна — зробити щасливим маленького рідного хлопчика.

Тетяна ЧИРВА