РИСЬ ГОТУЄТЬСЯ ДО СТРИБКА

0
247

– Пане, у вас нема копії?
– Копії чого?
Поет, зійшовши з імпровізованої трибуни, ще був у полоні підігрітої вигуками учасників віче пристрасті: показних любові до України і ненависті до її ворогів. Побачив, що перед ним стоїть молоденька жінка. Її великі зелені, мов у рисі, очі обіцяюче дивилися на нього. Пояснила:
 – Копії того вірша, якого ви щойно читали. Дам його композиторові, щоб написав музику, знайду колектив, який виконає цю пісню. Я ж диригент, закінчила музичне училище… До речі, звати мене Раїса. Для вас – просто Рая.
– Дуже приємно. А я – Порфирій Ціпок.
– Могли б і не казати, – обпекла поглядом із явним натяком на продовження стосунків. – Хто ж не знає вас… До речі, я – ваша землячка.
– Землячка, кажете? – протягнув віршотворець. – Що ж, дочекаємося закінчення віча і підемо до мого офісу. Я дам копію вірша та, можливо, запропоную вам ще дещо… Ви не проти?
– Не відмовлюся від заманливої пропозиції… – зблиснула очиськами, і їх затягнуло паволокою.
Ще студенткою музучилища метка дівчина докумекала: таке диригування, якого вона вчиться, її аж ніяк не влаштовує. Кортіло іншого диригування – політичного. Такого, щоби плебс прислухався до кожного її слова.
…Що відбувалося того вечора в кабінеті за щільно заштореними вікнами і яку пісню співали пружини дивана, залишилося таємницею. А соратникам із новоствореної партії поет уранці повідомив, що виборчий штаб очолить щойно прийнята на роботу Раїса Ремінна.
Незабаром усі зрозуміли: такій пальця до рота не клади – відкусить. Те, що Раїса перетворилася з нібито покірної кицюні в хижого звіра, через кілька місяців відчув і пан Ціпок. Коли увечері вони залишились удвох у кабінеті, начальниця штабу заявила:
– Я своє завдання виконала: ви стали депутатом обласної ради. Тепер черга за вами: маєте забезпечити мені посаду начальника обласного управління культури!
– Але ж тобі тільки двадцять два роки! І вищої освіти не маєш.
– Поки що мені вистачить і середньої спеціальної! А якщо ви не допоможете, мені доведеться звернутися до когось впливовішого…
Пропозицію Порфирія Ціпка призначити очільником культури області Ремінну в “Білому домі” засміяли. Рись приготувалася до стрибка вбік, і незабаром опинилася в таборі нового лідера – Святослава Свищика, вчорашнього побратима поета, а нині його суперника в боротьбі за владу.
У нового шефа Раїса окопалася на триваліший період. Пан Свищик набував суспільної ваги, а його бізнес – сили. Посада у Ремінної, яка змінила диван із синтетичною оббивкою на шкіряний і вміло виконувала всі забаганки господаря, була фінансово затишною, але цього дамі з викличним декольте видавалося замало. Хотілося з’являтися на екранах телевізорів, сторінках газет, звучати у радіопередачах. Після чергового піар-ходу підлеглої запросив Раїсу до кабінету і вперше підвищив голос:
– Ти працюєш більше на себе, ніж на мене. Забуваєш, за чиї кошти солодко живеш…
Розлючена рись значно небезпечніша від упокореної ситістю. І Святослав почув від Ремінної те, чого аж ніяк не чекав: його дружина дуже “зрадіє”, дізнавшись, що він – батько другої дитини Раїси. Пригасивши чималою сумою конфлікт з коханкою, пан Свищик усунув її від панського столу – й політичного, й фінансового. А згодом “передав” Ігореві – своєму помічникові.
У водоверті політичних подій трапилося несподіване: Ігор після поділу сфер впливу між новими господарями краю несподівано отримав неабияку посаду в “Білому домі”. Відтоді головними для Раїси стали два маршрути: у кабінет і в парубоцьку квартиру молодого покровителя. Він аж схуд. Раз у раз смикала за керівні віжки, як актор ляльку за ниточки. І фірмочку під офіційним прихистком та кілька закордонних грантів таки висмикала, змусивши Ігоря на офіційному бланкові поручитися за неї. Зрозуміло, вчорашньому помічникові теж дещо перепало за сприяння. Але доріжку до спальні Ігоря Ремінній перекрило його одруження.
Та ви погано знаєте повадки рисі, коли вважаєте, що на цьому вона заспокоїлася. Ні, набравшись сил за передачі-подачки з-за кордону, зеленоока здійснила прицільний стрибок на коліна Ігоревого шефа. Та їй пощастило ненадовго: виявилося, що шеф теж неабиякий хижак, який тільки розминався, бавлячись із риссю. Чи перевіряв свою бойову форму перед зміною дружини. Переметнувшись до Києва, пригрозив Ремінній:
– Про наші ігри в “кімнаті для відпочинку” – нікому ні слова. Бо на лаву підсудних потрапиш – мені відомо про твої фінансові махінації…
Другий щабель під Раїсою обламався, коли дивитись у рисячі очі раптом відмовився франтуватий заступник очільника. А який був ніжний і щедрий за державний рахунок із нею! Та тільки на період вагітності дружини.
А третій, ще нижченький за посадою, але потужніший за статурою, який частенько заглядав до Ремінної похмелитись, на її вимоги відповів:
– Раїсо, я – колекціонер-разовик. Раз покористувався тобою – та й досить, а на більше не сподівайся… Тим паче щодо кар’єри. Бо для моєї партії головне – ідея, щасливе майбутнє рідного народу, за яке віддали життя тисячі національних героїв.
Виголосивши ці гучні слова, він сьорбнув ще п’ятдесят грамів коньяку і поніс своє вгодоване тіло до увінчаного жовто-блакитним прапорцем персонального джипа за майже сто тисяч баксів.
…Нині рись відлежується в якомусь закамарку, проїдаючи долари від зарубіжних грантів. Зализує рани, чекає, поки відросте вишмульгана через “клятих чоловіків-зрадників” шерсть. І – готується до нового стрибка. Бо Ремінну не полишає мрія про диригування натовпом та розвішування на вуха наївним провінціалам локшини. А чим закінчиться цей стрибок – падінням у прірву чи тріумфом у владному кріслі – побачимо. У нашій країні чудес усе можливе.
Богдан МЕЛЬНИЧУК,
м. Тернопіль