Мудра свекруха

0
549

Влітку я потрапила до районної лікарні з хворобою очей. Біль був такий, що не могла розплющити очі й за мною доглядала сусідка по палаті. Вона підносила мені пігулки, воду, а я тільки чула її приємний голос. Побачити ж змогла на третій день. Слово по слову ми розговорилися. Мені здалося, що я десь бачила свою співрозмовницю. Якоїсь миті мені пригадалися 90-ті роки.
— А ВИ не їздили в Київ на базар? — запитала свою помічницю.
— Їздила, возила свекрусі сумки. Вона торгувала. Тяжко тоді було виживати.
І перед моїми очима постала картинка того дня.
…Я приїхала до міста продавати городину й примостилася зі своїм товаром біля літньої жіночки в чорній хустині. Не встигли познайомитися, як до неї підійшла симпатична молодичка:
— Мамо, я ось тут сумки поставлю, — сказала і побігла собі.
— Доця? — запитала сусідку.
— Невісточка, — лагідно озвалася жінка. — На роботу поїхала. Тяжко їй з двома дітьми одній, то я допомагаю.
— Син помер… — чи то запитала, чи підтвердила я свою здогадку.
— Так, — тихо проказала моя сусідка і втерла сльозу.
— Хворів? Молодий іще ж, — озвалася згодом.
— Сам себе згубив. Друзі натуркали, буцімто невістка коханця має, поїхала з ним кудись. Напився, сів за кермо і розбився… Але то неправда. Наталя по роботі їздила. Вона дуже хороша, — схвильовано розповіла жінка.
У мене від подиву забракло слів. Чи ще де знайдеться така свекруха, щоб за подібної ситуації невістку вигороджувала? Скільки доводилося чути нарікань свекрух на своїх невісток тільки тому, що її син пияк. А тут не єдиного сина захищала мати, а чужу дитину. Ще й допомагає скрутної години.
Ця наша розмова час від часу зринала в моїй пам’яті, коли чула, як свекрухи зневажали невісток…
— То чи жива ще ваша свекруха? — запитала я Наталю, коли з’ясували, що таки із ними я зустрічалася на базарі у столиці.
— Жива. Я забрала її до себе. Удвох живемо. Діти роз’їхалися.
— Золота у вас свекруха, — проказала я.
— Так, — згодилася Наталя. — Коли я поховала чоловіка, то їй в сусіднє село доносили плітки на мене, ніби одразу іншого собі знайшла. А мама вислухали пліткарку і відрубали їй: «Якщо невістка й знайшла кого, то буду тільки рада. Я їй і придане дам».
Після того ніхто більше не посмів нашіптувати жінці погані слова про Наталю. А я подумала, що у мудрої свекрухи і невістка гарна. А що вже добра, то на собі переконалася.
Віра ХОЛОШВІЙ