ДО ЧОГО ТУТ ПЕТРУШКА?

0
195

Ринок, як вир, крутився довкола сивобородого щупленького дідуся, котрий примостив свій «борщовий набір» на овочевому ряду з самого краєчка. Місце добре: до нього першого підпливали статечні чернігівські господині. А тут тобі все — від квасолі до бараболі. Ціна — як у всіх, а купки великі.
— Ви, діду, нам торгівлю не збивайте! — гнівалася кароока бідова молодиця збоку. — Цілі кагати наскладали, а берете копійки!
— Дик що у вас шість бурячків, що в мене, — невинно кліпає очима дідусь.
— У мене — маленькі, а у вас — як добрі підсвинки! — ніяк не вгамується жінка.
— А хто вам винен, що у вас така дрібнота наросла? — стенає плечима старенький.
— І справді, чого ви до людини причепилися? — заступаються господині. — Зразу видно — совісний чоловік. А вам аби гроші з людей здерти!
— А вам аби даром купити! — випалює у відповідь жінка. — Гадаєте, вам щось путнє за таку плату підсунуть? Ото залив город міндобривами, воно й вигналося он яке величезне. А нітратів там скільки, ви знаєте?
Конкурентка розійшлася не на жарт. Потенційні покупці, засумнівавшись, відходили вбік.
— Маячня! — спокійно відбивав атаку дід. — Нічого, крім гною, мої грядки не бачили.
Дідуся знову обступили господині і за десять хвилин розібрали увесь товар. Лишилося кілька пучків петрушки.
Кинувши переможний погляд на пащекувату сусідку, дідусь вигукнув:
— Дві купки — по ціні однієї!
Тут, спираючись на ціпок, досить бадьоро підійшла жвава бабуся.
— Що це за сіно?! — тицьнула сухим пальцем у петрушку.
— Чого це сіно? — мирно обізвався старий. — Гарна петрушка, соковита. А запашна! Беріть! Яка юшечка без петрушечки?
— Еге ж, самі штурпаки, а зелень ріденька. Вона що — в погребі росла?
— Та ні, в садку. Під вишнею.
— А сорт який?
— «Урожайна», здається, — почухав потилицю дідусь. — Беріть, не пошкодуєте. У баночку покладете, холодною водою заллєте — свіжа буде, наче щойно з грядки.
— Ага, тому вона у вас така бліда — тиждень у баночці відмокала, — констатує бабуся.
— Та що ви за вереда така! Або купуйте, або йдіть собі! — розгнівався врешті дідусь.
— А скільки просите?
— Дві купки — гривня!
— Ну, то візьму. Тільки скажіть: на повний місяць сіяли чи на молодик?
— А трясця його знає! Яка різниця?!
Дідусь одним махом змітає петрушку у спорожнілу торбу і чимчикує у бік автостанції.
— Спасибі вам, тітко Ганно, — дякує дідова бідова конкурентка. — Ну, не дід, а стихійне лихо. Приходить і ціну збиває. Доки не розпродає свою городину — ні в кого торгу нема: постійні покупці до нього валом валять.
— Не хвилюйся, дитино. На той тиждень трохи раніше на виручку прийду. Не сподобалося, бач, йому, що про петрушку розпитую. А коли парубком був та дівчатами перебирав, то вже й забув! Усім у селі голови заморочив, а сам на Марії, з другого кінця району, женився. Прийду-прийду! Буде йому і юшечка, і петрушечка…
Катерина ЛИСТОПАД,
 м. Чернігів