Дивно влаштоване життя

0
215

Взимку в Тютюнниці згоріла хата старої вчительки. Серед білого дня. Згоріла й вона — не змогли врятувати.

Настала весна. Ніхто з родичів Віри Кирилівни сюди не навідався. Старший син далеко, в Сибіру. Як поїхав після школи, так більше і не з’являвся. Менший прилетів би з Білорусі, та загинув разом із дружиною в дорожньо-транспортній пригоді. Онукам бабуся не болить…

Обгорілі стіни заросли кропивою, проте вогонь не пошкодив бузку і зарості слив. І стару грушу пожалів. Зашкодив їй морозець весною — весь цвіт опав. Лиш одна грушка поспіла. Низенько висить — рукою можна дістати. Вже м’яка: ось-ось упаде. Такі груші Віра Кирилівна любила. Впадуть у траву, вона їх позбирає на колінах — так ноги боліли…

Відтрудилася!

Я зірвала грушку, поклала вдома на підвіконня.

З’їсти не можу. Віру Кирилівну згадую. Любила вона свою хату. Рідня її, було, забрала до себе в Гомель. Не витримала у вікно дивитися, повернулася в село. Корову продала ще перед поїздкою — зосталася з курочками і півником. Як занедужала, вкрали лихі люди. Щезли відра, чавунці, сапи, вила… Натомість хтось кошенят підкинув. Годувала. Не жаліла хліба й маленьким бусликам, що випали з гнізда від вітру. Сумувала за роботою. За базаром, куди не могла дійти. За онуками. Раділа кожному, хто відчиняв двері.

Дивно влаштоване життя: про хорошу людину навіть маленька грушка може нагадати, а найрідніші забувають…

Зоя НАЗАРОВА,

м. Корюківка

Чернігівської області

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here