Тут вона удома, серед своїх…

0
663

Лілію в селі поважали й любили, хоч вона як поїхала в неповні 17 навчатися в медичному училищі, так і вкоренилася у столиці. На малу батьківщину приїздила нечасто, зате коли вже з’являлася… В батьківській хаті двері не зачинялися. Половина села мала потребу побачити та поговорити з Лілечкою, попросити в неї, голубоньки, допомоги.

Сама по собі якихось помітних висот Лілія не досягла. Просто, як казали односельці, вдало вийшла заміж. Вона усміхалась, почувши таке, бо виходила заміж, як і більшість, — із любові. Віктор — розумний, дотепний, щирий… Як і вона, із села, із звичайної, без статків і зв’язків, родини. Одна різниця: Лілія вивчилась на медсестру, а Віктор — на військового лікаря. Коли побралися, в неї — каструлі, пелюшки, а в нього — ординатура, академія.

Віктор Петрович, як шанобливо казали в селі, став великою людиною. Ще б пак — неперевершений лікар-хірург, та й посаду мав якусь дуже значущу. Тож як тільки в селі хтось комусь казав, що бачив на подвір’ї Панченків Лілю, — туди одразу рушали гості-прохачі.

Сусід, що ліворуч, просив, аби обстежили тещу, вчителька Поліна Явтухівна питала, чи не допоможе Віктор Петрович зі вступом онука до військового училища, поштарка Неля благала оглянути її чоловіка… Люди були переконані, що Віктор Петрович усе вміє, все може. Якщо не сам, то сотні його підлеглих, які неодмінно допоможуть, урятують.

Ліля кожного з гостей запрошувала до хати, пригощала цукерками, уважно вислуховувала… І допомагала! Вони з чоловіком нікому не відмовляли.

Лілія Костянтинівна й Віктор Петрович, з одного боку, були своїми, доступними й близькими, а з іншого — перебували на якихось абсолютно недосяжних для селян орбітах. То вони в Києві, а то вже в Німеччині або Китаї… Їхні діти, Сашко й Ірочка, вчилися то в Європі, то в Азії.

Наприкінці 80-х Віктор Петрович повернувся з Афганістану, де вперше був у тривалому відрядженні без дружини, сам не свій. Нервовість у рухах, тривога в очах… Щовечора випивав — як казав, «для релаксу». А потім пив без будь-яких пояснень — увечері… вдень… зранку…

Тож не дивно, що невдовзі його спровадили у відставку, тобто на пенсію. Втім, для міцного здорового чоловіка пенсія у 50 років — хіба це біда? Та Віктор Петрович — усім начальникам начальник — перетворився на звичайного пияка.

Лілія Костянтинівна мужньо приховувала ганьбу, потайки возила чоловіка до знахарок і кодувальників… Не допомогло.

Вже дорослі діти неприховано зневажали батька. Сашко злився, що він тепер не може вплинути на його кар’єру. Що доля його, яка стелилася, мов килимова доріжка, нині звивиста й незручна. Ірина теж мала претензії: «Сашкові вчитися допомагали, йому ніхто не смів низької оцінки поставити, а я сама, все сама! Наче сирота…»

У неповні 60 «великої людини» не стало. Проте клімат у родині не потеплішав. Сашко все частіше «знімав» стрес коньяком. Іра вийшла заміж, народила дівчинку й одразу розлучилася. Лілія Костянтинівна відчувала себе тінню у великій розкішній квартирі. Все ж було, все… Добрий надійний чоловік, розумні виховані діти, достаток, повага й навіть запопадливість людей… Куди воно поділося?

Аж тут захворів батько. Ліля знала, що він, як і покійна мати, переїхати до міста не схоче. Та й куди? В квартиру, де й вона тепер чужа? Донька з черговим чи то четвертим, чи то п’ятим чоловіком. Син щовечора напідпитку. Сварки, взаємні докори… За всім цим відсторонено спостерігає Віктор із великого портрета на стіні. Ні, батькові сюди не можна.

…Пізньої осені поховала Лілія Костянтинівна свого татуся. Вже справила дев’ять і сорок днів, але додому повертатися не поспішає. Та й до неї ніхто не навідується…

Може, й справді існує якийсь незримий розпорядник, спроможний за нікчемний проміжок часу повністю змінити життя людини? Колишня дружина «великого чоловіка», яка носила не бачені в селі шовки й хутра, ходить у стоптаних чунях і благенькій материній куфайці. Живе серед тих, кому свого часу невпинно поспішала на поміч. Добро, колись щедро роздане іншим, нині повертається до неї стократ. Хтось паркан полагодить, інший город упорати підсобить, а ще хтось розрадить, потішить душу словом. Тут вона удома, серед своїх…

Інна МЕДВЕДЄВА,

Вінницька область

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here