«Я люблю свою землю, бо вона дає мені можливість ходити по ній і творити»

0
205

 

Про нові ролі в кіно, службу у військових ЗМІ, випуск альбому з військовими піснями розповів виконавець головної ролі у фільмі «Той, хто пройшов крізь вогонь», відомий український актор Дмитро Лінартович.

— Дмитре, ви з родини акторів. Чи був вибір вашої професії визначений заздалегідь?

— Спочатку хотів стати пожежником, потім, як і багато хлопців, прагнув бути футболістом. Згодом навчався у швейному училищі, але потім вирішив залишити його. Через деякий час почав працювати актором другої категорії в Центральному театрі Збройних Сил України, створеному 1990 року на основі драматичного театру «Дзвін», під керівництвом мого батька Костянтина Лінартовича. Загалом у театрі почав працювати з 13-ти років, але остаточно вирішив стати актором під час проходження строкової служби.

— А як ви потрапили на строкову службу, адже на той час служба в армії була непопулярною і чимало юнаків намагалися уникнути призову?

— У 18 років пішов до військкомату, звідки мене направили служити в Прикордонні війська. Я дійсно міг «відкосити» від служби. Міг звернутися по допомогу до батька й потрапити на службу, наприклад, до Академічного ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України. Але я захотів відчути дух справжньої армії. Для мене це був обов’язок. Ні про що не шкодую, адже за півтора року строкової служби відчув, що таке вишкіл, самодисципліна, організація. Це все пішло лише на користь. Після армії працював монтувальником сцени у Молодому театрі і паралельно готувався вступати до театрального вишу.

— Вдруге вас призвали до війська минулого року під час мобілізації.

— Так, я отримав повістку з військкомату. Після цього проходив бойовий вишкіл на Рівненському полігоні. Але потім продюсер Віктор Вільгем, який знімав картину «Осінні спогади», надіслав мені сценарій і запропонував роль. Міністерство оборони погодилося відрядити мене на зйомки цього фільму. На цей момент картина вже відзнята. Згодом запланована презентація цієї стрічки на кінофестивалях за кордоном, а в Україні її прем’єра відбудеться у вересні. Це картина про солдата, який повернувся зі шпиталю після АТО і вчиться жити заново. Також у картині розповідається про любов, яка може зцілювати душу. Цю стрічку обов’язково треба переглянути військовим. Загалом для бійців, які воюють на Сході держави, важливо створювати пісні, знімати фільми, аби вони розуміли, що ніколи не можна опускати руки.

— Зараз ви служите на Центральній телерадіостудії Міністерства оборони України. Над чим працюєте?

— Я веду програми на військовому радіо «Армія FM». Це радіо насправді є унікальним проектом. Пісні, які лунають в нашому ефірі, зміцнюють бойових дух, дають можливість хлопцям в АТО збагачуватися духовно. У поемі Ліни Костенко «Маруся Чурай» була фраза: «З піснями йдемо в бій». Тому що є зброя, а є мотивуючі речі — книги, вистави, кіно. Мені дуже подобається працювати з військовими.

— Дмитре, як ви отримали головну роль у фільмі «Той, хто пройшов крізь вогонь»?

— Спочатку мені зателефонувала асистентка і запросила на зустріч із режисером картини Михайлом Іллєнком. Ми з ним поспілкувалися, він зробив знімки, потім відбулися дві кінопроби. На цю картину дійсно був дуже великий кастинг, але за два тижні мені повідомили, що у стрічці зніматимусь я.

— Чи змінила ця кінострічка ваше життя?

— Історія цього фільму дуже близька мені — це наше кіно і про нас. Це історія українського хлопця з Полтавщини, який став льотчиком. Під час Другої світової війни він успішно виконував завдання, став Героєм Радянського Союзу, але потім потрапив у полон і перебрався до індіанців, у яких став вождем. В основі цієї історії — реальні події. До впливу стрічки на моє життя я ставлюся як до професійно-робочого моменту. Головним здобутком вважаю знайомство з Михайлом Іллєнком, з яким ми стали друзями.

— Чи правда, що у фільмі «Той, хто пройшов крізь вогонь» вам треба було розмовляти декількома мовами?

— Так, це правда. Адже за сюжетом, коли була радянська влада, мій герой розмовляв російською. Натомість у розмовах із товаришами він використовував українську мову, з американцями спілкувався англійською, а з індіанцями — індіанською. Мій персонаж Іван був талановитим українцем — спритним, допитливим, любив читати й вчитися. Мов нас вчили перекладачі-консультанти. Михайло Іллєнко запросив перекладача з індіанської мови, з яким ми працювали над транскрипціями й училися правильно вимовляти слова. З англійської мови також був фахівець, а українська є моєю рідною. Тож над картиною працювати було легко та цікаво.

— Чому вас називають українським Джоні Деппом?

— Я спокійно до цього ставлюся. Адже зовнішня схожість серед акторів завжди привертала увагу глядачів. На моє переконання, актору не варто захоплюватися такими порівняннями, адже тоді він втрачає самобутність. Треба робити своє. У нас є прекрасні митці, актори, художники, музиканти, поети, і їх я ні з ким не порівнюю.

— Які з останніх українських фільмів вам сподобалися?

— Вважаю, що український фільм — це той, де є українська мова і де знімаються лише українські актори. Мені подобається картина «Гетьман» — у цій стрічці знявся мій батько, який зіграв Богдана Хмельницького. Також мені подобається фільм «Осінні спогади» та стрічка Леся Саніна «Поводир».

— Чи пропонували вам зніматися в російських фільмах?

— Ні, не пропонували. Усі знають, як я себе позиціоную. Нам зараз треба активно формувати свою країну. Зараз на підході військова тематика, на яку можна знімати чудові картини. Коли закінчиться війна, люди захочуть подивитися, як це було. Особисто робитиму українську творчу продукцію. Я люблю свою землю, бо вона мені дає можливість ходити по ній і творити.

— Відомо, що ви брали участь у дублюванні деяких відомих світових стрічок. В яких іноземних фільмах можна почути ваш голос?

— Нещодавно я озвучував персонажа з фільму «Капітан Америка», бойовик «Тринадцятий день». Дублював фільм «Легенда», «Час», «Пірати Карибського моря». Також озвучую мультфільми. Наприклад, у «Мадагаскарі» я дублював пінгвіна Шкіпера.

— Поділитеся своїми планами на майбутнє?

— Найближчим часом планую видати власну збірку військових пісень. Загалом буде тринадцять композицій, кожна з яких стане певною історією про людей, зокрема про сапера, танкіста, морського піхотинця. Слухачі зможуть зрозуміти з текстів пісень, що військові відчувають на війні, чим вони живуть, чим дихають, які в них відбуваються внутрішні конфлікти, як вони вірять у перемогу. Презентація пісень запланована на кінець травня.

— Ваші побажання військовим?

— Цим мужнім людям бажаю, попри складнощі та всілякі негаразди, залишатися людьми і ніколи не втрачати віри, надії та любові.

Бесіду вела Олена КРУГЛЄНЯ

Цікаві факти про фільм «Той, хто пройшов крізь вогонь»

Зйомки відбувалися головним чином в Україні впродовж 2008 –2010 років. Знімали в Києві, Київській області, зокрема у студентському містечку під Ржищевим, а також у Кам’янці-Подільському та на його околицях. Використовували руїни старих будівель, макет літака. Один епізод було знято в горах на кордоні Аргентини та Чилі.

Під час зйомок використовували легкий двомісний літак BestOffSkyRanger виробництва київської авіабудівної фірми «Аерос». Головною особливістю літака є те, що він побудований із дюралюмінієвих труб, які формують каркас, та обтягнутий спеціальною тканиною «дакрон». Маса літака становить 250 кг, а вартість — 18 тисяч доларів США.

Прототип головного героя — льотчик-ас часів Другої світової війни Герой Радянського Союзу, гвардії старший лейтенант Іван Даценко, командир ланки 10-го гвардійського авіаційного полку 3-ї гвардійської авіаційної дивізії 3-го гвардійського авіаційного корпусу авіації дальньої дії, уродженець села Чернечий Яр під Диканькою, який після нацистського і радянського полонів потрапив до Канади, де став вождем індіанського племені, що входило до конфедерації ірокезів.

Нагороди:

Гран-прі ІІІ Київського міжнародного кінофестивалю (2011 р.).

Головна нагорода у номінації «Повнометражний ігровий фільм» на Омському кінофестивалі (2012 р.).

Спецдиплом журі та Приз Гільдії кінознавців і кінокритиків «Слон» відкритого фестивалю кіно країн СНД, Латвії, Литви та Естонії «Кіношок-2012».