ГОЛГОФА ПОЛКОВНИКА ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ

0
290

До 70-ї річниці загибелі провідника ОУН

konovalets_332Літопис боротьби за українську державність у XX столітті закарбував на своїх сторінках цілий шерег видатних історичних постатей. Одне з чільних місць серед них належить полковникові Євгену Коновальцю (1891-1938). Народився він у місті Зашків на Львівщині, в родині учителів, закінчив правничий факультет Львівського університету. Як кандидат в офіцери австро-угорської армії і учасник Першої світової війни, у травні 1915 р. потрапив до російського полону.

Лютнева революція 1917 р. в Росії та розвій українського національно-визвольного руху захопили Є. Коновальця і його земляків-галичан, котрі перебували в таборі полонених на Волзі, спрямували їхній шлях на Київ. У вирі революційних подій Є. Коновалець швидко домігся широкого визнання. Він став одним із засновників, а потім і командиром славетної формації Січових Стрільців, які відіграли важливу роль у боротьбі за українську державність 1918-1920 рр. У той час з авторитетом Є. Коновальця рахувалися В. Винниченко та С. Петлюра. До нього з повагою ставився гетьман П. Скоропадський.

Після поразки українських визвольних змагань 1917-1921 рр. полковник Є. Коновалець та його бойові побратими створили Українську військову організацію (1920-1921) і тим широко задекларували своє прагнення боротися за відновлення Української Держави. У 1929 р. з ініціативи УВО і під безпосереднім керівництвом Є. Коновальця виникло політичне утворення нового типу — Організація українських націоналістів. Слова верховного коменданта УВО та провідника ОУН «Здобудеш Українську Державу або згниєш у боротьбі за неї» стали девізом кожного українського націоналіста.

Відтоді він стає одним із найавторитетніших діячів українського національно-визвольного руху. За словами відомого члена ОУН-УВО З. Книша, Є. Коновалець був «легендарною постаттю, символом спротиву всього українського народу на чотирьох займанщинах» (СРСР, Польща, Чехословаччина, Румунія. — Ред. ).

ОУН, кермована Є. Коновальцем, стрімко увірвалася в українське суспільно-політичне життя і вже в середині 1930-х років стала найавторитетнішою національно-державницькою організацією як на еміграції, так і на українських землях у складі іноземних держав. Активна діяльність ОУН почала привертати увагу європейських політиків. До Є. Коновальця все пильніше придивлялися й вороги української державності у Варшаві та Москві. У європейських ЗМІ часто-густо з’являлися публікації з метою компрометації провідника ОУН. Його виставляли як керівника терористичної організації, затятого германофіла. Більш того, були відомі випадки стеження за Є. Коновальцем, імовірно радянських агентів, у Швейцарії та Італії, що зафіксувала місцева поліція.

Поступово у Москві сформувалася думка, що після усунення С. Петлюри на лідерські позиції в українському національно-визвольному русі виходить провідник ОУН. Це занепокоєння посилювалося зростаючою антирадянською позицією ОУН, підкріпленою твердженнями польської поліції про відвернення нею у 1930 р. терористичних актів проти радянського повпреда у Варшаві В. Антонова-Овсієнка та генконсула СРСР у Львові Г. Лапчинського.

Чи не першим прямим виступом радянських спецслужб проти ОУН став так званий процес «Української військової організації» (1933), коли на лаві підсудних опинилися галицькі українці, котрі в 1920-ті роки переїхали для наукової та культурно-освітньої праці в радянську Україну. Серед них, як відомо, були колишні воїни Легіону Українських Січових Стрільців та Української галицької армії. У звинуваченнях ДПУ наголошувалося, що цією організацією, тобто «УВО», керував із-за кордону «знаменитий Коновалець». Більш того, його прізвище називалося й серед вождів «української контрреволюції» поряд із М. Грушевським, В. Винниченком, М. Шаповалом, коли було «викрито» націоналістичний ухил в КП(б)У на чолі з М. Скрипником. До того ж у той час Москві було відомо про зв’язки ОУН з німецькою розвідкою. У службовому документі Об’єднаного державного політичного управління СРСР «Робота німецької розвідки і контррозвідки в СРСР» (червень 1938-го) вказувалося на широкі контакти німців з «організацією полковника Коновальця».

Отож долю провідника ОУН було вирішено. У листопаді 1937 р. в Кремль були раптово викликані шеф НКВС СРСР М. Єжов та його співробітник П. Судоплатов. З ними зустрівся й Сталін і дав доручення розробити план ліквідації Є. Коновальця. Незабаром такі пропозиції було викладено. Як згадував П. Судоплатов, після обговорення деталей Сталін сказав: «Це не акт помсти, хоча Коновалець і є агентом німецького фашизму. Наша мета — обезглавити рух українського фашизму напередодні війни…»

Виконання атентату проти провідника ОУН не випадково було покладено на П. Судоплатова. Він ще з літа 1935 р. таємно працював в українському еміграційному середовищі, був знайомий і з деякими чільниками ОУН і особисто з Є. Коновальцем. Майбутнього убивцю за кордоном знали як Павла Грищенка (за радянським паспортом), колишнього комсомольця, народного вчителя з Наддніпрянської України, який розчарувався в радянській владі. Мав він і кілька псевдонімів — Павлусь, Норберт, Вельмуд, Михась, Валюх.

Відпоручником радянського агента перед українською еміграцією став колишній січовий стрілець хорунжий Хом’як (Найденко, Пригода), який з’явився за кордоном. Але і сьогодні є сумніви, чи була це саме та людина. Однак, вочевидь, він був зв’язаний з більшовицькими спецслужбами. Трагізм ситуації полягав у тому, що Є. Коновалець, хоч і з певними ваганнями, перейнявся довірою до Павлуся. У ньому провідник ОУН побачив такого собі замріяного представника молодого покоління з радянської України, яке прагне звільнитися від пут комуністичної ідеології й стати до лав борців за українську державність. Вони неодноразово зустрічалися, зокрема в Антверпені, Роттердамі, Гаврі, куди Павлусь прибував на радянському пароплаві як судновий радист.

Як згадував П. Судоплатов, десь у середині травня 1938 р. з ним зв’язався Є. Коновалець і запропонував зустрітися в м. Кіль (Німеччина) або в Італії. Але Павлусь заявив, що зустріч може відбутися лише в Роттердамі, куди він прибуде в черговий раз на своєму пароплаві. 21 травня провідник ОУН зателефонував із Берліна до свого секретаря Я. Барановського у Відні й закликав його теж прибути до голландського міста.

Є. Коновалець прибув до Роттердама потягом і об 11-й год. 24-й хв. 23 травня 1938 р. зупинився в готелі «Централь» за паспортом на ім’я литовського підданого Новака. Близько 12-ї години був уже в кафе ресторану «Атланта», де до нього приєднався Павлусь. Після коротких привітань домовилися зустрітись у центрі міста о 17-й годині. Передавши провідникові ОУН коробку шоколадних цукерок, куди було вмонтовано хімічну бомбу, П. Судоплатов о 12-й год. 13-й хв. хутко покинув місце зустрічі. Через кілька хвилин із кафе вийшов і Є. Коновалець, прямуючи до готелю. На вулиці Колсінгель, біля кінотеатру «Люмер’є», раптом стався потужний вибух.

О 16-й годині того ж дня до готелю «Централь» прибув з Відня Я. Барановський, розшукуючи Новака. Тут його затримала поліція. Барановському випала сумна доля ідентифікувати останки провідника ОУН, оскільки обличчя небіжчика від вибуху майже не постраждало. Вбивство Є. Коновальця було сприйнято його соратниками та більшістю еміграції як атентат із боку більшовиків. Важливі деталі цієї трагедії виклав у своїх спогадах генерал-лейтенант П. Судоплатов.

Загибель провідника ОУН стала непоправною втратою для українського націоналістичного руху, для всієї боротьби за українську державність. Загальні почуття з приводу цієї трагедії дуже точно передає запис у щоденнику відомої громадської діячки С. Русової: «Убил. ГПУ Коновальця… Убили вождя націоналістів, ким його замінити?» Нижче у витягах подаються деякі матеріали, пов’язані з постаттю Євгена Коновальця та оцінкою його особистості.

Анатолій КЕНТІЙ, провідний науковий співробітник Центрального державного архіву громадських об’єднань України, заслужений працівник культури України

З листа Є. Коновальця Федеральному департаменту юстиції і поліції м. Берна (Швейцарія) про свою діяльність у минулому, мету визвольних змагань та методи боротьби українського народу за державну незалежність

25 травня 1936 р.
… Я ніколи не заперечував, що з огляду на моє минуле, а зокрема на моє становище й діяльність під час визвольного руху українського народу в роках 1917-1920, широкі кола українського населення, а особливо українська молодь, хочуть вбачати в мені видимий символ стремлінь українського народу до повної державної незалежности. Я завжди вказував на те, що український народ, який нині територіально поділений на чотири різні держави, ніколи не зречеться свого прагнення до державної незалежности. На основі Вілсонових «пунктів» з 1917 р., підтриманих активним змаганням до незалежности з боку самого українського народу, а також з огляду на засадничу важливість України в укладі сил Східної Європи, всі чинники, які намагаються впорядкувати справедливим способом взаємовідносини поодиноких народів, не можуть відмовити також і українському народові його права на державну незалежність.
Методи, при допомозі яких український народ прямує до досягнення цієї мети, бувають, само собою зрозуміло, різні. Ці методи не є самоціллю, а тільки засобом для осягнення даної мети. Їх визначає саме українське населення. Зокрема, проблема так зв. «терору» не є якимось відірваним явищем, а саме логічним наслідком невідрадних умов життя українського народу. В таких заходах треба вбачати реакцію на подібні заходи проти українського народу з боку панівної державної нації…

З глибокою пошаною
Євген Коновалець 

Із щоденника українського громадського діяча Є. Бачинського (Швейцарія) про думки Є. Коновальця щодо неминучості війни у Європі та перспектив української справи

18 червня 1937 р.
18.6.1937. Майже по рокові часу знову умовлялися по телефону з полк. Коновальцем про побачення… Зустрілися ми, як давні приятелі… Сам він дуже добре виглядає, повний енергії і життя… Оповідав, що був у Литві, а тепер постійно живе з родиною в Італії…

На загальну ситуацію дивиться радше оптимістично. Війна неминуча за яких два-три роки. Німецько-італійська вісь намітила розібрати Совєтський Союз, і якщо Гітлер не збожеволіє з його імперіалізмом Великої Німеччини, то Україна матиме автономію і своє військо. На думку полковника, «уенерівці» не будуть грати активної ролі, бо зв’язані з поляками, державу яких знищать, і ще тому, що німці покладатимуться на Західну Україну — на Галичину й Волинь, населення яких не так винищене, як на Наддніпрянщині [… ].

Із відозви полковника А. Мельника до українських націоналістів у зв’язку із загибеллю Є. Коновальця

Націоналісти!
Не стало славної пам’яті Вождя Євгена Коновальця.

Зрадлива ворожа рука посягла на Нього, щоб напередодні подій, що їм ми йдемо назустріч, обезголовити Націоналістичний Рух.

Мені доводиться переняти місце того, що майже впродовж двох десятків років, серед важких умовин внутрішнього національного розбиття й зовнішнього ворожого наступу твердо й послідовно здійснював гасло «Нація понад усе», спертий на Ваші випробовані у тяжкому змагу лави.

Вітаючи Вас, вірю, що всі Ви й надалі з великим завзяттям виконуватимете Вашу важку, повну самопосвяти й відповідальності працю на шляху Національної Революції. На цьому шляху ми не самітні. На ньому цілий український народ… Цей наш шлях, шлях Національної Революції, освячений геройською смертю сл. п. Вождя Євгена Коновальця…

Законом для нас: Вірити в Україну, повинуватися провідникам, у карних лавах змагатися за те, щоб Свобідна, Соборна й Державна Українська Нація виконала свою велику історичну місію.

Слава Україні!
Андрій МЕЛЬНИК
 

Із промови С. Бандери на могилі Є. Коновальця в Роттердамі

25 травня 1958 р.
… І ось стоїмо ми над могилою такого небуденного мужа, полковника Євгена Коновальця… Євген Коновалець, комендант Корпусу Січових Стрільців — це одна з найбільших, найсвітліших постатей у період будування і збройної оборони Української Держави 1917-1920 років. Після знищення Української Держави і захоплення земель України ворожою військовою навалою, Він стає основоположником, організатором і провідником націоналістичного, визвольного руху, оформленого найперше в Українській Військовій Організації, а згодом в Організації Українських Націоналістів, що продовжує національно-визвольну боротьбу за державну самостійність України революційними методами.
Змістом усього життя славної пам’яті Євгена Коновальця було повне самопосвяти і послідовне змагання за волю свого народу, за здійснення на українській землі, в українській державі християнських засад, загальнолюдських і національних ідеалів — волі, правди і справедливості. Невмирущість великої ідеї увіковічнює й опромінює пам’ять покійного Полковника, бо Він зробив дуже багато для закріплення і перемоги цієї ідеї…