Вшанували Чубинського

0
305

Стародавній Мліїв, що на Черкащині, пам’ятає багатьох великих синів України.
Саме звідси пішов у безсмертя легендарний титар Данило Кушнір, оспіваний Шевченком у поемі «Гайдамаки». Тут було родове гніздо цукрозаводчиків і меценатів Симиренків, у яких 1859 року двічі гостював Тарас. Після чого коштом Платона Симиренка побачив світ останній прижиттєвий «Кобзар» нашого поета і земляка.
На щастя, у Млієві й до сьогодні зберігся будинок, в якому проживав Шевченко, дім Симиренків, їхня родинна Свято-Троїцька церква, а також посаджений ними парк.
Але мало хто знає, що Мліїв на довгі три роки став рідною домівкою і для Павла Чубинського. Його сюди 1870-го запросив на роботу на цукроварню молодший Платонів брат Василь. На той час співвласник і керівник ще донедавна процвітаючої фірми «Брати Яхненки і Симиренко», що вже занепадала.
Як би там не було, але у Млієві Чубинський знайшов щирих друзів, людське тепло, увагу, повагу та прихисток після майже семилітнього заслання в Архангельську губернію.
І навіть більше. Бо мліївський період став чи не найщасливішим у житті Чубинського. Тут він видає збірку власних віршів «Сопілка Павлуся», готує до друку сім томів «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край», знаходить своє кохання і одружується з Катериною Порозовою, сестрою дружини інженера-цукровара Толпигіна…
Той факт, що автор слів Гімну України кілька років був мліївцем, ходив вулицями села, спілкувався, товаришував з його жителями, неабияк схвилював місцевого фермера і активного громадського діяча — головного отамана Городищенського козацького полку імені Максима Кривоноса Міжнародної асоціації «Козацтво» Сергія Ковелу. Він зробив усе належне, аби увічнити пам’ять про Павла Платоновича у Млієві.
На прохання Сергія відгукнувся ще один патріот — підприємець Петро Мартинюк, який і виготовив із каменю чудову меморіальну дошку. Вона знайшла своє місце на будинку Симиренків і була урочисто відкрита напередодні Святої Покрови та Дня захисника Вітчизни. Освячена священиками Української православної церкви Київського патріархату отцями Миколою Мохнацьким та Миколою Сакундяком.
На багатолюдному зібранні за участі мліївців, представників влади, гостей — зокрема й президента Міжнародного благодійного фонду ім. П. П. Чубинського Олександра Конечного — були сказані зворушливі слова про того, хто поклав на папір пророчі рядки: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля!..». Адже саме завдяки небайдужості багатьох поколінь українських звитяжців, їхній самовідданій праці постала нарешті наша держава. І внесок у цю велику справу Павла Чубинського, який писав: «Я сіро в світі працював. Я сіяв те, що Бог послав», особливо вагомий. Він серед невтомних лицарів, які, як і їхній духовний батько Тарас Шевченко, кликали боротися.
І цим наближали світле сьогодення України.
Ольга ОСИПЕНКО,
член Національної спілки
краєзнавців України,
м. Городище Черкаської області