Кравчук завжди примудрявся здати РФ більше, ніж очікували у найгірших прогнозах

0
52

Міркування Фокіна тягнуть не лише на моментальне видалення зі складу делегації, але й на ґрунтовний допит у застінках СБУ.

У першому реченні я мушу попередити кожного, хто читатиме далі: буде нудно. І якби річ лише в цьому! Від нудного — один крок до нудотного, й це так само прошу врахувати. Особисто я іншого виходу не маю, тож, долаючи неприємні рефлекси, спробую все-таки виконати громадянський обов’язок.

Мало яка нормальна людина має звичку заходити на сайт ОПУ. Не кожна взагалі знає, що це таке — ОПУ, плутаючись у здогадах поміж якими-небудь ОГПУ, ОПЗЖ чи навіть ОЗУ (організоване злочинне угруповання). Тому незайве з мого боку уточнення: ОПУ — це Офіс президента України. Коли Зеленський позбудеться влади, цю контору знову перейменують, але поки що вона зоветься саме так.

Читати сайт ОПУ — неймовірно нудно. Мабуть, так і повинно бути: це ж-бо і є офіціоз як такий, найофіційніший з офіціозів, офісний. І тут навіть нестримна кварталівська іскрометність не рятує. Тим більше, що насправді вона жахливо дута й розрахована переважно на той сорт населення, що слушно вважається алєнями. Тобто немає насправді ніякої іскрометності, й навіть незабутні ебонітові палички не дають бажаного вогневого ефекту.

Та що там багато розповідати! Не читається сайт ОПУ — і все. Ні, не те щоб зовсім не читався: є літери, є слова і є навіть речення, в які складаються складені з літер слова. Але без крайньої потреби я б нікому читати його не радив. Як кажуть — нудьга зелена (до слова!), що загрожує перерости в нудоту. А це вже небезпечно для вашого монітора.

Однак у мене раптово з’явилася згадана крайня потреба, і я змусив себе відвідати сайт ОПУ в пошуках певних першоджерел. До такої дещо самозгубної дії мене спонукала нечувана (а краще сказати — нездорова) активність персонажа, щодо якого я вже висловився кілька тижнів тому.

Відтоді його, Кравчука, зробилося всюди повно. Причому в найгіршій із версій — угодовській, щоб не сказати колаборантській. Того Кравчука, що за часів власної президентури з кожної українсько-російської зустрічі у верхах повертався з іще жахливішим результатом, ніж могли передбачити тодішні найчорніші сценарії. Іншими словами, Кравчук завжди примудрявся здати навіть більше, ніж могло очікуватись у найгірших прогнозах. Враження таке, що активізований нині старець з дивною насолодою повернувся у свою тодішню місію й аж копитом креше від бажання задовільнити росіян навіть більше, ніж їм самим багнеться. А геополітичні, з дозволу сказати, міркування його тепер уже знову правої руки Фокіна (якого зненацька теж гальванізували «задля продуктивнішої роботи в ТКГ») про цілковите право росіян на захоплення Криму тягнуть не лише на моментальне видалення зі складу делегації, але й на ґрунтовний допит у застінках СБУ з подальшим профілактичним затриманням.

Однак цього чомусь не робиться. Зате робиться щось цілком інше.

Аби зрозуміти до деталей суть афери, яку з нами демонстративно провертають, не зустрічаючи фактично жодного нашого спротиву, я й поліз до першовитоків — на сайт ОПУ.

Першовитоків там виявилося два, й обидва датовані 30 липня.

Перший із них — Указ президента України (вже нудно? я попереджував!) № 302 / 2020 «Про зміни у складі делегації України для участі у Тристоронній контактній групі», де перший підпункт першого пункту звучить: «Увести до складу делегації України для участі у Тристоронній контактній групі Кравчука Леоніда Макаровича — президента України у 1991 — 1994 роках, визначивши його главою делегації».

Як кажуть, нічого зайвого. Але й, виявляється, не все до кінця. Дещо в указі замовчано.

Бо другий із першовитоків — Розпорядження президента України № 424 / 2020-рп «Про представника України у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях» у пункті другому визначає: «Уповноважити президента України у 1991 — 1994 роках Кравчука Леоніда Макаровича представляти Україну у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях. Л. Кравчук здійснює діяльність, що передбачена цим Розпорядженням, на громадських засадах».

Я підкреслив заключне формулювання зі зрозумілих причин. На громадських засадах?! Тобто виходить, що Кравчук, а з ним і Фокін — всього лише своєрідні громадські активісти, «представники громадськості»? І вони апріорі не мають права виступати від імені держави? Чи якийсь правник пояснить їм тепер, що вони, власне кажучи, ніхто? Ну щонайбільше — т. зв. «моральні авторитети», але й це радше для тих, кого в нас тепер сором’язливо називають «другою стороною».

Й до чого тут вельми відповідальне слово «уповноважити»?

Або таке: якщо між указом та розпорядженням одного й того ж президента, підписаними ним одного й того ж дня, є така помітна розбіжність, то що сильніше — указ чи розпорядження? Чому вірити, а чому ні? І з якою метою в розпорядженні наголошується «на громадських засадах», а в указі замовчується? Що тут леґітимне, а що — таємна дипломатія? А може, йдеться винятково про недбальство і тупість?

Іншими словами: Кравчук у нас тепер на державній посаді чи ні? Чи посада в нього державна, а засади громадські?

Отакі-от казуїстичні головоломки. Тож я вже й не надто заглиблююся в Закон України «Про очищення влади» (здається, ще не скасований), що прямо забороняє будь-яку державну діяльність зокрема й особам, які «були обрані і працювали на керівних посадах Комуністичної партії Радянського Союзу, Комуністичної партії України, Комуністичної партії іншої союзної республіки колишнього СРСР, починаючи з посади секретаря районного комітету і вище».

Це часом не про Кравчука?

Юрій Андрухович