“Розтяжка” для преЗЕдента

0
82

З плином Зе!каденції перша особа держави все частіше дає підстави вважати, що вона – не випадковість, а результат великої гри, затіяної Москвою та групою олігархів на політичній шахівниці України.

Учорашній комік, який раніше вправно маніпулював публікою заради сценічного і екранного успіху, сам виявився маріонеткою у руках інших, значно досвідченіших, підступних, до того ж украй цинічних фігур.

Нині Зе! змушений вояжувати країною з наївним сподіванням підняти убогий рейтинг «Слуг народу», і саме ця обставина змушує його частіше говорити на публіці, транслювати у натовпи гасла й обіцянки, у яких він, м’яко кажучи, тямить дуже слабо, щоб не сказати, що не тямить узагалі. Нав’язлива ідея «миру» з Росією за будь-яку ціну, обраний для цього шлях по суті-капітулянтського «розведення військ», сумнівне затишшя на фронті, за якого майже щодня гинуть українські захисники, виливається в устах нашого велемовного президента, наприклад, у таку тираду: «У нас є зменшення пострілів в рази, десятки разів і немає бойових втрат… Це все одно досягнення, це все одно великий крок…».

Тобто — «звідти» стріляють, а у нас «немає бойових втрат»? Добре, що Зеленський не веде далі, і не згадує про наказ міністра оборони Андрія Тарана про штрафи для українських військовослужбовців за вогонь у відповідь, датований 16 вересня. Сценаристи, мабуть, довго напучували актора, аби не ляпнув зайвого…

Колись, у часи правління Леоніда Кучми, помірковані діячі заклинали журналістів «не демонізувати» постать глави його Адміністрації Віктора Медведчука. Тепер розумію, що вони таки мали рацію. Бо Леонід Данилович, цей «червоний директор» здавав собі звіт у тому, що робить сам, і що йому радить його «сірий кардинал». У Зеленського — ситуація інша. «Найвидатніший лідер сучасності» взагалі не тямить, куди він потрапив, про усвідомлення повноважень, місії, у всякому випадку, навіть меж пристойності, тут взагалі не йдеться. Якщо раніше можна було говорити про множинність впливів на главу держави з боку різних осіб — олігархів, Кварталу, зрештою, родини, то нині він — слухняна маріонетка у руках однієї особи — очільника свого Офісу Андрія Єрмака. І цей персонаж українського «марлезонського балету» ретельно і педантично розставляє «розтяжки» довкола свого підопічного, щоразу звужуючи Зе! поле для маневру. Залишаючи, утім, коридор для одного маршруту — капітуляції перед Путіним, повернення у зону впливу агресивної Росії.

Єрмак таки має узгоджений з Кремлем план. Насправді, якщо згадати лише короткий перелік подій, то ця «теорія» виглядатиме цілеспрямованою практикою. Випадковий збіг перебування Зеленського в Омані і приліт туди літака Патрушева; видача росіянам ключового свідка у справі збитого над Донбасом малазійського Боїнґа, гучний скандал на грані «державної зради» зі зривом операції проти «ваґнерівців», постійні контакти з Дмітрієм Козаком і постійне словесне крутійство після таких рандеву у намаганні приховати суть домовленостей та обіцянок агресорові, Кравчук з Фокіним у складі делегації України в ТКГ… Важко не помітити очевидний зв’язок між заявами Козака після чергової зустрічі радників «нормандського формату» і появою у парламенті проєкту поправок до постанови Верховної Ради про місцеві вибори. Проєкту, яким так заопікувався раптом віцепрем’єр Олексій Рєзніков, ледь не благаючи депутатів «проявити колективну мудрість». Таким чином Єрмак не тільки курує, але й особисто втілює московський план так званої «реінтеграції Донбасу», який утримуватиме цілу Україну у московській вуздечці.

Є у «єрмаковій теорії» ще один аспект, — стосунки Києва з демократичним світом. Саме допомога Заходу дала можливість Україні витримати перші роки російської інвазії, саме санкції ЄС та США плавно, але систематично руйнують потугу Москви, її здатність нарощувати воєнну міць, а, отже, воювати на Донбасі. Тому Путіну украй важливо зруйнувати зведені попередньою київською владою мости із Заходом.

Як це зробити? Перш за все, через удар по структурах, які Захід вважає своїм успішним проєктом у постянуковицькій Україні — антикорупційних органах. Йдеться про заміну керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і процедуру призначення нового. Мова і про нелегітимні спроби усунути очільника НАБУ Артема Ситника. Можу припустити, як пояснює Єрмак Зеленському ці «порухи слона у порцеляновій крамничці»: мовляв, нам там (у САП та НАБУ) потрібні «на 100 відсотків свої люди». Але важче пояснити наслідки — зокрема ті, що вже викладені у спільній заяві Євросоюзу та G-7. Важче буде аргументувати, коли Захід вдасться до урізання або ж повної відмови від фінансових ін’єкцій. Перший двіночок уже пролунав — Світовий банк відклав перший транш Україні на 350 мільйонів доларів…

Далі — більше. Даремно Зеленський пробує насміхатися над Порошенком, вважаючи, що безвізовий режим з Євросоюзом — то назавжди. По-перше, звідки комікові знати, скільки зусиль, компромісів (часом вкрай неприємних) покладено для здобуття безвізу. А, по-друге, євродепутатка, членкиня комітету з закордонних справ Віола фон Крамон вже висловилася з цього приводу: «Це так не минеться. Український уряд ставить під загрозу безвізовий режим з ЄС і подальший транш допомоги в розмірі 1,5 млрд. євро».

Головне, — на Заході знають про те, хто порозставляв «розтяжки» для Зеленського, і прозоро натякають на очілька ОПУ. Для них Єрмак — очевидний агент російських спецслужб, особа токсична і небезпечна. Для Зе! він наразі — «свій». Бо ж не може для маріонетки бути не своїм той, хто нею керує.

Ігор Гулик