Грати і бути — велика різниця

0
65

От і відбулись чергові місцеві вибори. Офіційні результати ще підраховуються. Втім, уже можна сказати, що в багатьох великих містах, там, де ніхто з кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів, проводитиметься другий тур.

Також можна констатувати: виборчі перегони цього року пройшли на тлі відчутного падіння рейтингу Президента Володимира Зеленського. Адже добробут українців дедалі погіршується. На відміну від корупції, яка залишається всюдисущою і непереможною. Нема прогресу і у розв’язанні конфлікту на Донбасі.

Невесела картина вимальовується. А тут іще й відчутні економічні проблеми, і, як наслідок, — дірявий бюджет. Та й дедалі крутіша хвиля коронавірусу не може надихнути на щось оптимістичне. Тож і не дивно, що явка виборців була рекордно низькою (близько 37%) — на десять відсотків нижчою, ніж на місцевих виборах п’ятирічної давності.

Люди дезорієнтовані й розчаровані. Багато хто вважає себе обдуреним. Адже стільки надій покладали на нові «зелені» обличчя на чолі з самим Зеленським! Згадаймо торішні парламентські вибори. Тоді сама тільки приналежність до партії «Слуга народу» майже повсюдно давала карт-бланш до обрання народним депутатом.

То вже потім, після виборів, люди почали з подивом дізнаватися, що серед народних обранців, які зайшли у парламент за сприяння «слуг», виявилися весільні фотографи й веселі шоумени, ба навіть раніше засуджені особи, зокрема й за зґвалтування неповнолітньої, а також понад десяток підозрюваних у хабарництві нардепів, які стали фігурантами кримінальних проваджень…

Тож «обліко морале» багатьох «слуг народу» з новими «зеленими» обличчями залишає бажати кращого. Особливо після деяких скандальних заяв їхніх представників, скажімо, про дітей «низької якості» та поради пенсіонерці «продати собаку», щоб сплатити рахунки за газ.

Не дивно, що рейтинг партії «Слуга народу» почав стрімко падати. Напередодні місцевих виборів її популярність коливалася близько 16%, хоча торік на парламентських виборах 43% українських виборців підтримали цю політичну силу.

Так, перед виборами Зеленський намагався всіляко підвищити рейтинг своїх «слуг» — їздив регіонами країни, відправляв «сотню» на фронтовий Донбас, запровадив всеукраїнське опитування, яке, по суті, є прихованою агітацією у день голосування, що заборонено законом. Проте нічого не допомогло — у нього самого популярність різко скотилася вниз.

Це також дуже добре видно на його обличчі під час відеозвернень. Якщо ще рік-півтора тому він, виголошуючи промову, сяяв і випромінював оптимізм, то останнім часом, як зауважують чимало експертів, не годен приховати втоми, невпевненості й розгубленості. Втім, не треба й експертів, щоб переконатися в цьому, — все видно неозброєним оком, тобто результат — на табло. Тягар влади виявився для екскоміка неймовірно важким, і це дуже помітно, коли він виступає.

Що називається — догрався. Життя доводить, що грати роль Глави держави і бути ним насправді — це дві великі різниці.

Причому невдале (якщо не сказати — недолуге) правління Зеленського і його нездатність виконати передвиборні обіцянки констатують і критикують не тільки політичні опоненти від опозиції (як ліворуч, так і праворуч). Ось кілька думок із цього приводу представників різних політичних течій і поглядів.

Так, політолог Вадим Карасьов підсумовує, що результати місцевих виборів в Україні можуть стати справжнім холодним душем для Президента Володимира Зеленського, йому доведеться протистояти і партіям, контрольованим олігархами, і дедалі сильнішим місцевим елітам.

Американсько-шведський економіст Андерс Ослунд: «Мій погляд на українські місцеві вибори: «Казка Зеленського скінчилась». Експерт підсумовує: «Менше аніж за півтора року після своєї інавгурації президентство Зеленського, як видається, — у глибокій біді. Він не має якоїсь чіткої програми, і, мабуть, сам це усвідомлює. Так само і партія Зеленського «Слуга народу» — скидається на те, що швидкість цього падіння віддзеркалює ті ж темпи, що і метеорний злет минулого року».

Професор Київського політехнічного університету доктор політичних наук Лідія Смола: «На шляху до найвищої в країні посади він ішов на вибори як «наш хлопець», який зможе змінити систему, тому що він знає наші проблеми, він живе нашими проблемами. Притому він це зробить легко, з усмішкою, як це робив його кіношний прототип Голобородько.

Навіть зовні ми бачили чоловіка, який нехтував дрес-кодом, не надівав краватки, зустрічався з послами в сорочці з засуканими рукавами, показував такого свого простого хлопця. Він викликав дикий захват у людей, які бачили в ньому людське обличчя влади. А через півтора року ми бачимо дуже втомлену людину. Змінилася його вага, він став такий злегка роздутий, втратив динаміку».

При цьому, відзначає експерт, у Зеленського зараз така влада, якої не було в жодного з колишніх президентів. У нього свій Кабмін, у нього своя парламентська більшість, величезна парламентська більшість, якої раніше не бувало. Проте Зеленський постійно апелює до опонентів не як наділений владою президент, а як людина, яка лише хоче щось зробити.

Його імідж будувався на образі миротворця. Він показував себе «президентом миру». Це дістало відгук у суспільстві, й дуже багато хто обдурив себе, думаючи, що якщо проголосувати за президента миру, то мир настане. Стає очевидним, що Зеленський — людина, не підготовлена до президентства, людина, в якої є тільки бажання, але бажання без знань, без навіть фізичних, психоемоційних можливостей. Проте самого лише бажання замало.

Але він же відокремлює себе від депутатів: мовляв, я роблю все, а ви ні. Винні всі, крім нього: Верховна Рада, уряд, правоохоронні органи… Постійне перекладання провини на інших не зміцнює його іміджу, а демонструє слабкість, невміння розпоряджатися владою.

Між іншим, зауважує Лідія Смола, в команді Порошенка були люди, які повторювали і посилювали його меседжі. А Зеленський дедалі більше стає заручником образу самотньої людини у владі. Одні його колишні соратники вже вигнані, про інших говорять, що вони незабаром будуть вигнані, сам Президент заявляє: «Будемо міняти Кабмін, поки не прийдуть ті, хто буде щось робити». Ну а ти, вибач-ТЕ за фамільярність, для чого прийшов?

Поступово стає зрозумілим (хоча багато хто застерігав про це від самого початку), що велика авантюра зі здобуття влади в багатомільйонній країні навряд чи може скінчитися чимсь хорошим. Сьогодні все більше людей усвідомлюють, що 73% голосів, відданих за Зеленського у другому турі президентських виборів, не були якоюсь випадковістю або всеукраїнським жартом виборців. Такий раніше ніколи не бачений результат цілеспрямовано готували протягом кількох років. Так, прем’єра 24-серійного фільму «Слуга народу» відбулася ще восени 2015-го. Тоді його переглянули близько 20 млн українців. Восени 2017-го почався показ «Слуги народу-2» (ще 24 серії). А «Слугу народу-3», під назвою «Вибір», демонстрували по телебаченню вже під час президентської виборчої кампанії торік у березні-квітні. Це при тому, що довжелезний серіал фактично є політичною агітацією — зрозуміло, за кого конкретно. Якби ці заангажовані десятки годин телетрансляції кіно довелось оплачувати за передвиборними розцінками телереклами, то й олігарх не потягнув би. Або ж відчутно збіднів. А так, як той казав, — вийшло дешево і сердито. От що значать розумні й хитрі голови.

Зеленський вважав, що є одним із ляльководів цієї авантюрної політичної гри. Принаймні, за словами його нібито колишнього патрона Коломойського, Володимир Олександрович сам висунув ідею балотуватись у президенти України. Втім, із плином часу все має вигляд, ніби Зе всього лише виконував відведену йому кимсь іншим роль. Так, головну. Але роль. І не більше. З нею він упорався на «відмінно». А от із посадою президента — не вигаданою, а справжньою — на жаль, не дуже. І нам із цим жити. Чи довго ще?

Михайло ГУБАШ