Операція «Імітація»

0
27
На фото: черга на одному із пунктів пропуску на лінії розмежування.

На початку листопада з’явилася й почала швидко ширитись інформація про розроблений Україною «План дій щодо Донбасу». При цьому чимало ЗМІ подавали інформацію про цю ініціативу так, що вже найближчим часом завдяки їй може завершитися війна на Сході України. Та чи так воно насправді?

Закінчується термін — один рік, який Володимир Зеленський сам собі визначив для встановлення миру на Донбасі. Незабаром треба буде звітувати про виконання обіцяного. Проте звітувати, на жаль, нема про що. Так, перемир’я оголошене. Але сяке-таке — стріляють із того боку чи не щодня. Так, наших бійців на фронті гине у 10 разів менше. Але ж вони гинуть. Про звільнення утримуваних осіб та їх обмін домовлено ще влітку. Проте вже осінь переходить у зиму, а обміну нема.

Логічно, що у суспільстві виникають відповідні, м’яко кажучи, запитання. Тож треба це суспільство якось заспокоїти чи хоча б відвернути його увагу від чергового провалу у внутрішній і зовнішній політиці. Бо час минає разом із надією на залагодження конфлікту, а жодного позитиву від діяльності української сторони у ТКГ чи будь-якої ініціативи з її боку не було. А сама собою проблема чомусь не розв’язується.

Хоча ні, зміни таки відбулися. Насамперед у складі української делегації, яку влітку очолив Леонід Кравчук. Призначаючи його на посаду, у Зеленського, мабуть, розраховували вбити двох зайців. Якщо першому нічого не вдасться, то саме його можна буде звинуватити у провалі місії. Водночас знявши відповідальність із себе. Мовляв, якщо навіть старому хитрому лису, який славиться вмінням проскакувати між краплинами дощу, не вдалося, то що візьмеш із молодого-зеленого? Ну, а якщо вдасться, то лаври переможця здобуде той, хто його відшукав і призначив.

Проте й у хитрого лиса не вийшло дійти компромісу. А ініціатива з призначенням екс-прем’єра Фокіна завершилася гучним скандалом. Тоді вирішили піти відмінним від попереднього шляхом. Не угодовським, а патріотичним. От і закинули в інформпростір «План спільних кроків учасників ТКГ з виконання Мінських домовленостей». Мовляв, еврика! Напрацювали такі положення, які, в разі їхнього ухвалення й упровадження в життя, повернуть Україні Донбас на українських умовах. Тут тобі й «виведення іноземних військ, незаконних збройних формувань та найманців з території України на початку 2021 року; скасування владою Російської Федерації низки рішень і документів, які є прямим втручанням в життя ОРДЛО, наприклад, про спрощений порядок надання жителям цих територій російського громадянства; відновлення контролю над відповідною ділянкою російсько-українського державного кордону за допомоги СММ ОБСЄ; збільшення чисельності місії СММ ОБСЄ в чотири рази (на 1500 осіб)». І лише за виконання цих умов — підготовка та проведення в ОРДЛО виборів (при сприянні ОБСЄ).

Он як!

Найдивовижніше, що частина суспільства повелася на цей дешевий прийом і сповнилася оптимізму. Щоправда, не без допомоги вмілої подачі у деяких медіа. У мислячих же громадян одразу ж виникло запитання: а чи погодиться на таке країна-агресор? Бо майже сім років до цього не погоджувалася, вперто наполягаючи на буквальному виконанні фактично капітулянтських для України пунктів мінських угод. Що ж змінилося сьогодні? Чи нам не все розповідають, а самі вже «порєшалі» питання?

Трохи згодом з’ясувалося — ні. Принаймні повноважний представник РФ у контактній групі Борис Гризлов, коментуючи запропоновану Україною на засіданні ТКГ 10 листопада дорожню карту, лише повторив багаторічну російську мантру, що це є «крок до відмови від мінських домовленостей». Хто б сумнівався. Мовляв, на Банковій хочуть провести «ревізію мінських угод», а український проєкт дорожньої карти «свідчить про те, що Київ не планує вступати у діалог із жителями регіону, а готується до нового витка силового протистояння».

Тож жодного «спільного кроку», як нам обіцяли, на засіданні ТКГ 10 листопада, де розглядались і відповідні пропозиції РФ, не було зроблено. Втім, один позитив таки мав місце: сторони «домовилися домовлятися далі», як прокоментував результати онлайн-зустрічі нещодавно призначений спікером української делегації у Тристоронній контактній групі блогер Олексій Арестович.

Певні сподівання на позитивний результат від української ініціативи покладалися на зустріч політичних радників лідерів «нормандської четвірки». Вона відбулася минулої п’ятниці, 13 листопада. Втім, наслідок був той самий.

Як не крути, а для врегулювання ситуації на Донбасі таки потрібна згода Кремля. Німеччина і Франція або не можуть примусити до неї Путіна, або ж не хочуть із якихось, зокрема економічно-політичних, причин. Проте її, згоди РФ на мир, можуть домогтися разом США та Велика Британія — підписанти, а отже, й гаранти Будапештського меморандуму. Певна річ, не силою, а в рамках інших домовленостей щодо геополітичної розстановки сил у різних регіонах світу. Але тут важливо, щоб угоду про долю України не уклали без її участі.

Ось як прокоментував ситуацію колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін, який очолював МЗС понад п’ять років (від 2014-го по 2019-й): «Тема можливих зрушень у питанні окупованих Росією територій має бути предметом окремого аналізу, але очевидно, що Путін готується торгуватися з майбутньою адміністрацією США».

Домовленість щодо Донбасу, вважає він, може бути лише частиною більш широких домовленостей між США, Євросоюзом та Україною (з неодмінною участю нашої країни у переговорах) з одного боку і Росією — з іншого. Імовірних зрушень на цьому напрямі можна буде очікувати після початку нових обговорень.

«Для російського президента Донбас нічого не вартує, він торгуватиметься навколо України як такої, і не тільки, а й спробує зберегти обличчя, адже мати вигляд слабкого у «донбаському питанні» означатиме руйнування його іміджу в РФ», — наголосив Клімкін.

На думку експерта, реального прогресу в цій сфері найближчим часом не буде, а все, що відбувається зараз, є інформаційним шумом та імітацією, необхідною для його підтримання.

Ну, а про причини такої імітації ми сказали на початку. Колишній глава Офісу президента і соратник Зеленського Андрій Богдан у нещодавньому інтерв’ю розповів, що Президент із певного часу припинив розв’язувати проблеми чи навіть намагатися це зробити, шукаючи можливі варіанти рятівних дій. За словами Богдана, Зеленський просто відсторонюється і залишає процес на самоплив. Мовляв, якось воно саме вирішиться або ж «розсмокчеться». Та воно саме не хоче вирішуватися, потребує уваги та участі. А часи і події у світі такі, що йдеться загалом про подальшу долю України і українців. Проте людина, якій народ довірив владу, внаслідок чого від неї багато що залежить, надає перевагу «теплій ванні», а не залагодженню численних негараздів і виконанню своїх обіцянок.

Михайло ГУБАШ