ПАТРІОТИ СПРАВЖНІ Й НЕСПРАВЖНІ

0
211

«Зачинене вікно, утеплені двері і ощадливе користування газовою плитою — це питання патріотизму і виживання», — заявив на останньому засіданні уряду Прем’єр Микола Азаров. А міністр енергетики та вугільної промисловості Ю.Бойко пішов ще далі. За його словами, для «врівноваження цін» Україна продаватиме газ власного видобутку за кордон, заміщуючи його російським газом. Дивне щось розгортається на наших очах.
Загалом ми вже здогадувалися, що справжній патріот — це не той, хто напоказ носить вишиванку. Тому, без жодного сумніву, Микола Янович має рацію, коли закликає до ощадливості. Проте не полишає відчуття, що його прохання звернені виключно в один бік — до людей, які й так уже привчені економити.
Вже стали непоодинокими випадки, коли населення, особливо сільське, переходить на опалення своїх домівок альтернативним паливом: газ не всім по кишені, а переобладнання системи опалення чи встановлення нового, економічного, котла або кращих батарей потребує непосильних фінансових затрат. Саме тому знову виник попит на пічників, які мурують груби, — аби обігрівати тільки спальню та кухню в домівці.
Немає проблем і з вікнами та дверима. Заможніші вже давно встановили металопластикові вікна, а бідніші обходяться підручними засобами, які не менш ефективно утримують у домівці тепло. Відбувається це без жодної державної підтримки, хоча у наших сусідів по колишньому соцтабору роками діяли державні програми, спрямовані на стимулювання побутової енергоефективності.
Україна ж довго жила ілюзією, що дешевий газ закінчиться років через триста, отож його навіть обліковувати толком немає жодної потреби.
Правдою є й те, що саме на «дешевому газі» виросли, як на дріжджах, статки наших найбільших олігархів. Хтось із них той газ банально перепродував європейському споживачеві, інші не вносили жодних змін у технологію власного виробництва вже років десять-п’ятнадцять як приватизованого. Отож теперішня ціна газу таки має негативний вплив на їхні прибутки. І саме це, схоже, найбільше дратує сьогоднішню владу.
Проте цих людей Микола Азаров чомусь не закликає бути патріотами. Патріотами знову мусимо бути ми — пересічні громадяни своєї країни, до яких щоразу глибше в кишеню хочуть залізти наші владці.
Знаменно й інше. Одне з українських видань днями провело опитування в середовищі олігархів з приводу того, чи готові вони сплачувати більші податки для стабільності економічної системи держави. Не так давно з подібною ініціативою без жодних спонукань виступили найбагатші французи. Ми, сказали вони, готові сплачувати більше податків, бо відчуваємо власну відповідальність перед країною. А накопичені запаси «жирку» все одно не змусять нас ходити попідтинню.
Наші не французи. Хтось із них сказав, що платить і так достатньо. Інші зазначали, що «витрачаються» на благодійні програми. Тобто останнім подобається, коли їм низенько кланяються за ту копійку, яку вони видають з панського плеча. За збігом обставин, нині ці люди або ж є членами партії, що її очолює Прем’єр, або ж підтримують парламентську фракцію «регіоналів».
Втім, розпач Миколи Азарова та й Віктора Януковича можна зрозуміти. Адже вони вже було утвердилися на думці, що саме тільки перебування їх при владі дасть змогу залагодити всі газові розбіжності з Москвою. Вони чомусь зовсім випустили з уваги, що в Росії також бувають вибори, і тамтешнім урядовцям їх треба вигравати — і парламентські, і президентські. І чи не головною темою російських виборів тепер стала тема приборкання «непокірної» України. Ми вже й «утриманці», нам уже й «знижку» за флот погрожують скасувати. Годі розраховувати, що до березня наступного року, коли в Москві переоберуть чи відновлять президента, зміниться бодай риторика, не кажучи вже про контрактні попуски.
Словом, Президентові й Прем’єрові час би вже перестати жити ілюзіями примарного братерства у світі, де править бал економічна вигода. І припинити, даруйте на слові, «доїти» лише власний народ. Час уже звернути погляд на тих «своїх», котрі платять податки в офшорах, і змусити їх платити в Україні. Тоді держава дістане шанс провести справжні реформи, а влада — підтримку людей.
Тим часом «холодна» газова війна між Росією та Україною змушує неабияк нервувати Європу, яка знову ризикує залишитися взимку без газу. Саме такою стурбованістю й пояснюються заяви чільних представників Європейського Союзу про готовність виступити посередником у владнанні суперечок між Кремлем і Банковою. Зокрема, міністр закордонних справ Польщі (вона нині головує у ЄС) заявив, що Єврокомісія готова взяти участь в аудиті підписаного у січні 2009 року газового контракту. Тим паче, як наголошується в заяві, вона (Єврокомісія) долучалася до вироблення його формулювань під час підписання.
Не бракує й інших заяв. Скажімо, німецькі фахівці зазначають, що будь-які протиріччя між «Газпромом» і «Нафтогазом» не мають позначитися на постачанні газу до Європи, що жодних проблемних моментів у чинних на сьогодні контрактах не існує.
Як у цьому зв’язку не згадати суд над Ю.Тимошенко. У грудні 2008 року «Газпром» готовий був укласти угоду з Україною на ціну 235 доларів за тисячу кубометрів. Підписувати її заборонив тодішній Президент, натомість держава отримала куди невигідніший контракт. Тепер «крайньою» роблять Тимошенко. Хоча контракт безпосередньо підписували їхній Міллер та наш Дубина.
Зусилля теперішньої влади, спрямовані на перегляд газових контрактів, і справді заслуговували б на всенародну підтримку, якби вони рівною мірою враховували інтереси всіх верств населення та не супроводжувалися намаганням встромити ніж у спину політичного опонента. Поки що ми бачимо лише намагання розв’язати шкурні питання великого бізнесу за рахунок всього народу. Успіху така стратегія не принесе ніколи.
Олександр ЧЕРЕВКО