Різдвяний подарунок від незнайомки приніс кохання

0
49

Галя нарешті закінчила свою роботу, вимкнула комп’ютер, і лише тоді зрозуміла – вона залишилася в офісі остання. «Ну, правильно, сьогодні ж Святвечір, сімейне свято», – сумно подумала. Якась іронія долі: з дитинства її найзаповітнішою мрією було вирватися з батьківського дому. І що тепер? На носі 40 літ, а у неї ні дітей, ні сім’ї…

Галя понуро блукала по супермаркету. У кошику лежав рулет і пляшка шампанського. «Набір холостячки» – посміхнулася сама до себе. Поряд щебетали дві молоденькі дівчини. До Галі долетіла фраза про диво, яке сталося на Різдво. «Молоді ще, у казки вірять», – подумала одразу. Вона колись теж вірила, але батьків не стало, потім наречений всадив зрадницького ножа у спину – і всі запаси якоїсь віри в чудеса у Галі зникли.

З магазину вийшла у зовсім паскудному настрої. Заглиблена у свої проблеми, ледве второпала, що до неї звернулася якась старенька бабця. Маленька, сухенька, у старовинному чепчику.

Дитиночко, візьми осьо котика. Візьми – це різдвяний подарунок, він тобі удачу принесе, – і бабця простягнула їй двома руками якесь замурзане, заяложене і нещасне створіння. Пухнастика у ньому впізнати було геть неможливо.

Ой, ні-ні, я не можу, мені нема коли з ним возитися. Я на роботі цілими днями, – почала віднікуватися.

У спочатку тихому мелодійному голосі старенької забриніли металеві нотки:

От молодьож пішла… Візьми кота, донечко, він тобі щастя принесе. Бо ж свято яке на порозі – Різдво Христове! Врятуй невинну душу від холодної смерті…

І тут бабця, Галя не встигла й отямитися, спритно схопила її за комірець пальто, відтягнула і жваво впхнула того котика за пазуху.

Та що ж це ви таке робите?! – скрикнула Галя і почала діставати десь вже з-під пахви те кошеня. Але поки вовтузилася, за бабцею й слід пропав. Кошеня в руці перелякано занявчало, і Галі стало шкода тваринку.

Ох, бідоття, і що мені з тобою робити? – запитала у кошеняти, ніби воно могло відповісти, і тепер уже сама посадила його собі під пальто. Минала вже парковку біля супермаркету, як її «подарунок» завовтузився і раптово випав з-під пальта на землю. Але у ту ж секунду перелякано кинувся тікати. Галя зойкнула і рвонула за кошеням, бо воно побігло прямо під колеса автівки, яка завертала на стоянку. Встигла схопити, але не втрималася на ногах і розтягнулася просто перед капотом машини. Завищали гальма, заволав переляканий водій:

Ідіотка! Ти чого під колеса кидаєшся? Тобі жити набридло?!

Галя врешті змогла піднятися. А водій зрозумів, чому так сталося, і пробуркотів:

Через якесь кошеня під машини кидатися… Ненормальна. Ей, може, вас додому підкинути?

Сама дійду, – сердито мовила Галя і пошкандибала далі.

***

Кошеня після купелі виявилося не таким уже й страшним. Тож Галя почала звикати до думки, що у неї тепер з’явився новий член сім’ї. Як то його, цікаво, назвати? З цих думок її вирвав телефонний дзвінок.

Галко! Алло! Ти чого трубку не брала? Відчиняй двері, я до тебе піднімаюся, – скомандував голос куми і найкращої подруги Ірини. А далі й сама вона власною персоною з’явилася на порозі.

Та-а-ак, знімай бігом цю піжаму, застрибуй у свої улюблені джинси і їдемо до нас, – безапеляційно заявила вона здивованій Галі.

Ще що придумала? Нікуди я не поїду. У тебе сім’я, діти, свято. І чого ти взагалі перлася до мене? Що це за день сьогодні такий дивний?

Галко, там внизу нас таксі чекає. І грошики рахує. Це по-перше. А по-друге, у нас там в гостях такий мужчинка класний. Я все вже рознюхала: розлучений, дітей не має, забезпечений, живе і працює в Америці.

Який ще мужчина? Знову за своє? Ти ж обіцяла, що більше мене сватати не будеш.

От клянусь – це вже востаннє. І я, між іншим, щастя тобі хочу, а ти викабелюєшся.

Сперечатися з Ірою завжди було марно. Галя ще трохи впиралася, а тоді таки пішла одягатися.

***

Вони впізнали одне одного одразу. Костя виявився саме тим водієм, якийсь мало не збив Галю. Потім, сміючись, розказували друзям про свою пригоду. І якось одразу вони з ним заприятелювали, якщо не сказати більше. Засиділися до ранку, а потім Костя пішов проводжати Галю. Вона розповіла йому про цікаву зустріч з дивною бабцею. Як та ледь не силою впхнула їй цього котика, мовляв, щастя він їй принесе. А він приніс обчухрані коліна.

Ого! А нам з тобою щастить на дивних бабусь, – засміявся Костя. – Я теж сьогодні одну таку зустрів. Після випадку з тобою на стоянці я пішов у магазин. Вертаюся, а тут бабуся якась: «Ой, хлопче милий, поможи добратися…» І адресу називає. Привіз – а це ж Льошчин будинок! Ми з ним колись дружили, разом в армії служили. Років п’ять тому, напевно, востаннє говорили. Бабуся подякувала і диво мені різдвяне пообіцяла. Що від сьогодні щасливим буду, долю зустріну. Тоді подумав, що заговорюється стара, а тепер починаю вірити в чудеса. Я не встиг обійти машину, щоб допомогти їй вийти, як вона десь поділася. Постояв, почухав потилицю і подзвонив Льошці – якщо я вже під його під’їздом опинився. А далі ти знаєш. Іринці треба буде могорич поставити, що вона крутнулася і привезла обіцяну бабцею мою долю – тебе.

Треба буде, – погодилася щаслива Галя. – Обов’язково.

Юлія САВІНА