Звикайте жити у зворотному відліку

0
81
Зимовий вечір. За вікном лютувала хурделиця,раз у раз завиваючи пронизливим стогоном. Галина сиділа навпроти запаленого каміна і, тримаючи у руках бокал червоного вина, дивилася на вогонь. 28-річна жінка з помітними зморшками та холодними згаслими очима викурила цигарку. Рік минав,як не стало Олега.

Хтозна-як склалося б їхнє життя, якби тієї ночі він не прийшов до її кімнати. Вже кілька місяців єдина думка не давала їй спокою: «А чи зустрінуться вони в іншому світі?»

Галина народилася у простій сільській сім’ї, де, окрім неї, виховувалося четверо синів. Поява пізньої донечки принесла радість у родину, з малої усі пилинки здували. Галинка ж росла справжньою красунею та розумницею. Прийде зі школи, швиденько повчить уроки – і мерщій мамі допомагати.
Батьки й не встигли зоглянутися, як їхня дівчинка стала зовсім дорослою, пішла до одинадцятого класу. І хоча школу Галина закінчувала не на самі п’ятірки, мріяла навчатися в університеті. Хотіла бути вчителем, проте при вступі «провалилася». За конкурсом пройшли діти, чиї батьки їм допомогли. Її ж тато з мамою ледве зводили кінці з кінцями. Брати вже мали свої родини.
Аби не повертатися у село, дівчина влаштувалася офіціанткою в одне з привокзальних кафе. Публіка тут збиралася не богемна, та й заклад не п’ять зірок, проте платили непогано.
Якось у цій забігайлівці Галина помітила чоловіка років тридцяти. Гарно одягнутий незнайомець, від якого віяло дорогими парфумами, галантно фліртував із симпатичною офіціанткою. Розговорилися, познайомилися, домовилися зустрітися ввечері у місті.
Владлен, так звали чоловіка, назвався Галині підприємцем, який возить в Україну товари з-за кордону. Вона ж, як на долоні, вилила свою невеселу історію. У новому знайомому дівчина побачила втілення добра, щирості та розуміння. Так з нею ще ніхто не говорив. А головне, він запропонував простий вихід із, здавалося б, безвихідної ситуації.
– А чому б тобі не попрацювати за кордоном? Мити посуд будь-де можна, от тільки в Єгипті за це більше платять, – підбадьорював Владлен. – Грошей на дорогу я тобі позичу, потім віддаси. За кілька місяців заробиш собі й на університет, і на найкращі речі, і на невеличку квартиру…
Галина, не роздумуючи, погодилася.


Коли поважний чоловік на розкішному автомобілі приїхав у село забирати Галю, мати схопилася за серце. Всіляко вмовляла дочку схаменутися, не їхати. Вона ж уперто стояла на своєму. Зібрала найнеобхідніші речі – і мерщій сіла у машину. Коли ж батько спробував відтягнути її за руку, отримав добрячих стусанів від Владлена. Востаннє свою валізку Галина бачила у київському аеропорту. Там віддала вербувальнику і свій паспорт, нібито для оформлення якихось документів.
У літаку сиділи ще кілька дівчат, які також знали Владлена. Як з’ясувалося, усі летіли працювати посудомийками у розкішному ресторані. Галина покрилася холодним потом, коли одна із пасажирок кинула у її бік: «Ти ще не здогадалася, яку тарілку митимеш?» Проте гонила від себе недобрі підозри.
По приїзді у Єгипет Владлен одразу ж передав дівчат своєму «другу дитинства». Українок розподілили по різних готелях, Галі випало «працювати» у центрі міста. Перед початком роботи дівчину обстежили лікарі, зробили аналізи. Після чого замкнули у кімнаті, двері якої відчинялися лише тоді, коли приходив новий клієнт. Якщо ж дівчина відмовлялася йти із черговим пузанем, її нещадно били, кілька днів не давали їсти, ґвалтували, «накачували» наркотиками. Аби приглушити біль, Галина просила клієнтів замовити випити, проте від алкоголю легше не ставало… Раз на півроку власники борделів змінювали місцезнаходження «точок», проте клієнтура завжди залишалася незмінною. За кілька років у неволі дівчина таки змирилася зі своєю долею. Знала, що вирватися живою з цього пекла навряд чи вдасться.


Одного вечора до її кімнати прийшов Олег із України. Він був не схожим на тих чоловіків, які шукали жіночої ласки у дешевих борделях: незграбний, невпевнений, сором’язливий. Галині він видався дещо кумедним, схожим на дитину, яка зробила шкоду й чекає покарання. Щойно відведений йому час скінчився, поспіхом покинув бордель. Несподіванкою для Галі стало те, що за кілька днів Олег прийшов знову, згодом почав відвідувати її двічі на місяць. Сама не помітила, як звикла до візитів українського клієнта. З ним вона почувалася жінкою, а не доступним товаром не першої свіжості. Незрозуміло чому відкрила Олегу душу. Розповіла, як провалилася в університеті, познайомилася з Владленом, опинилася у Єгипті. Вислухав мовчки, без жодної емоції на обличчі, пообіцяв, що допоможе повернутися додому.
Про себе Олег розповів, що працює далекобійником. Спершу курсував Україною, а коли фірма розширилася, пересів на закордонні рейси. Кілька років був одружений з дівчиною із сусіднього під’їзду, дітей не мали. Дружина хотіла пожити для себе. Друзі ж перешіптувалися, що благовірна давно крутить хвостом за спиною у чоловіка, але Олег не вірив пліткам. Аж поки на день раніше не повернувся з рейсу. У коридорі квартири зіштовхнувся із кремезним молодиком, одягнутим у його ж спортивний костюм. У горлі здавило, проте не став влаштовувати скандалів, мовчки зібрав речі й переїхав до матері. На ранок вирушив у чергове відрядження.
Що привело його тієї ночі до борделю? Не розумів і досі. Можливо, намагався втекти від фальші, в якій жив кілька останніх років, помститися дружині… Галина одразу запала йому в душу. У холодних вицвілих очах, що світилися цинічністю та зверхністю, ще жевріла іскра доброти та ніжності. Він закохався у жрицю кохання. Від усвідомлення цього заливався істеричним сміхом.


За кілька днів після останнього візиту Олега до Галини у борделі відбувся поліцейський рейд. Усіх дівчат депортували в Україну. Вдома полонянок спровадили у реабілітаційні центри, в одному з яких Олег і відшукав Галю. Разом поїхали у село до її батьків.
Сотні разів уявляла, як повернеться у батьківську хату, впаде матері до ніг, обійме батька, попросить вибачення за пролиті сльози. До села залишалося кілька кілометрів, серце вискакувало із грудей, думки хаотично снували в голові… Галина з нетерпінням чекала довгожданої зустрічі і в той же час боялася її.
Ступивши на поріг дому, вона одразу наштовхнулася на неприязнь старшого брата. Після смерті батьків він з родиною оселився у хаті. Підтримувати стосунки із сестрою-повією навідріз відмовився, попросив не турбувати й інших родичів, аби не ганьбити перед односельцями. Заливаючись сльозами, Галина мовчки пішла до машини.
Немов вгадуючи її внутрішній стан, зимове небо затягнулося хмарами, задощило. Дорога була слизькою. Олег, заспокоюючи кохану, на мить відволікся від управління автомобілем і… Що було потім, Галина пам’ятала смутно: удар, темрява, лікарня, скупа фраза міліціонера: «Мені шкода. Від отриманих травм чоловік, що був з вами в машині, загинув на місці пригоди».

Спершу плакала, тужила, ходила до нього на могилу… Певний час пробувала заливати горе алкоголем. Згодом потрапила до однієї благодійної організації, де допомогли подолати депресію. Коли ж, здавалося, життя врешті почало налагоджуватися, наче грім серед ясного неба, прозвучав вирок лікарів: «У вас СНІД. Звикайте жити у зворотному відліку».

Марія МАРТИНЮК