Софія до без тями закохалася у шефа і народила від нього дитину. Він відмовився її визнавати і виїхав з міста. Через 20 років побачив фото своєї доньки і його серце не здригнулося, на обличчі не з’явилося жодної емоції, хоч донька була точною копією батька. Цей випадок найкраща подруга Софії приховала, не хотіла ятрити стару рану.
У районному центрі дві подруги вчилися у школі, ходили на вечорниці, обоє стали студентками інституту, тільки коли прийшов час виходити заміж, то одна з них знайшла пару, а друга втратила коханого назавжди. Софія закохалася у свого начальника з першого погляду, а коли він запропонував їй роботу, аж підстрибнула на місці й одразу опустила голову, засоромившись. Прибігла додому щаслива і збентежена, розповідала подрузі про свою удачу.
— Це солідна установа, я завжди мріяла в такій працювати, — торочила вона. — Те, що мене взяли без досвіду роботи, велика удача. А який там керівник! Статний, вишукано одягнений, гарний, розумний, просто жіноча мрія!
— Не переймайся, подруго, ти для нього лише клерк. Якщо він такий, як ти розповідаєш, то навколо нього купа дівчат товчеться в сто разів гарніших за тебе, — заспокоювала Софію подруга.
— Хоч я і сіра миша, та я розумна і йому це будь-що доведу.
Не минуло і півроку, відколи дівчина влилася у новий колектив, як між працівниками почали ширитися чутки про її роман з керівником.
— Звідки співробітники знають про наші стосунки, ми ж з Сергієм Анатолійовичем не дозволяємо собі нічого зайвого на роботі, — міркувала собі Софія.
Вечори вони проводили разом — виїжджали за місто у кафе чи ресторан. Інколи просто гуляли понад річкою і насолоджувалися природою, а часом залишалися у неї вдома. Тільки один вечір у суботу Софія лишалася сама, а її шеф їхав провідати своїх дітей до колишньої дружини.
Їм було добре разом, різниця у вісім років зовсім не відчувалася. Вона не вірила своєму щастю. Кар’єра пішла вгору, життя вирувало і тут вона дізналася, що вагітна. Перша про цю новину довідалася подруга, яка на той час вже народила дівчинку.
— У мене буде дитина, я хочу, щоб це теж була дівчинка! Будемо гуляти разом, наші дівчатка будуть теж подругами — як ми.
— Зупинись, на форсуй події, — почула Софія. — А Сергій вже знає? Тобі варто з ним порадитись.
— Ми з ним неодмінно одружимось, — випалила дівчина і телефонна розмова обірвалася.
Увечері вона запросила Сергія до себе, приготувала смачну вечерю, а сама вирішила влаштувати виставу. Одягнула вільну сукню, а під неї запхала невеличку подушечку. Імітувала вагітність на місяці сьомому-восьмому. У такому вигляді і відчинила двері Сергію.
— Що це за маскарад, — спочатку стримано запитав він.
— Я готуюся стати матір’ю, — відповіла Софія і посміхнулася.
— Облиш цю дурну ідею, я вже маю двох дітей і більше мені непотрібно. Краще зроби аборт і забудемо про все, — розлютився Сергій.
Такої відповіді Софія від нього не чекала. Весь вечір вона проплакала, а зранку прийшла на роботу і написала заяву про звільнення. Він одразу підписав, хоча й знав, що вона вирішила залишити дитину і робота їй зараз дуже потрібна.
Подруга допомогла знайти Софії нову роботу і на перше УЗД вони пішли разом.
— У вас стовідсотково буде дівчинка, — сказала лікар.
Цей день був справжнім святом для обох подруг. Минув час, Софія народила гарненьку донечку, тільки схожа вона була на батька, як дві краплі води. У неї аж серце розривалося, коли дивилася на маля.
Виникла ще одна проблема, треба було записати донечку по батькові і Софія за порадою подруги подзвонила Сергію. Попросила дати згоду, щоб дитина мала його ініціали.
Так і з’явилася на світ громадянка України Наталія Сергіївна.
Сергій виїхав з міста, коли Наталці не було й року. Жодного разу не прийшов до Софії хоч глянути на свою кровиночку, а вона і не чекала. Вона мала поруч надійне плече подруги, а їх дівчатка теж подружилися.
Минуло років 20, донечки подруг стали справжніми красунями. Мали не одне спільне фото. Подругу Софії викликали у відрядження, у містечко, куди виїхав колись Сергій. Про всяк випадок вона взяла з собою Наталчине фото.
— При нагоді покажу Сергію. Мабуть, йому буде цікаво побачити, якою гарною і схожою на нього стала його донька, — подумала подруга.
Містечко було невелике, тому випадково вони таки зустрілися на одній з центральних вулиць. Він не змінився, тільки де-не-де з’явилися зморшки, такий же статний, вишуканий, гарний. Сергій одразу впізнав подругу Софії. Вони розговорилися про життя і жінка дістала фото.
— Поглянь, це моя дочка, а це твоя Наталка, — подруга показувала фото, а сама слідкувала за реакцією чоловіка.
На його обличчі не з’явилося жодної емоції, ніби він побачив чужу людину.
Хоч подруга ніколи нічого не приховувала від Софії, та все ж про цю зустріч вона вирішила змовчати, не ятрити стару рану.
КОМЕНТУЄ ПСИХОЛОГ АЛЛА ЯРЕМОВИЧ
Любов окриляє, надихає, додає сил, впевненості, але небезпека криється у тому, що втрачається відчуття реальності. В стані закоханості людина не помічає у своєму обранці жодних негативних якостей і схильна приймати бажане за дійсне. Вона отримує задоволення від спілкування, від того, що знаходиться поряд з ним чи з нею. Це початковий — романтичний — період стосунків. Він не має якихось певних обмежень у часі і у кожної із пар може тривати по-різному. Партнери дивляться одне на одного ніби крізь рожеві окуляри. Найчастіше на цьому етапі розвитку взаємин вони чують одне від одного фрази на кшталт “ти мені потрібен, ти мені потрібна”. Сексуальні стосунки додають цьому періоду радості і піднесення. Цілком природним є те, що молода дівчина закохалась. Ще б пак, статний, розумний, вишуканий, та ще й керівник. Не останню роль у цій ситуації зіграло бажання дівчини довести будь-якою ціною, що вона варта уваги.
Щирість почуттів важко приховати від оточуючих, закохана людина ніби випромінює їх із середини. Це можна прочитати у її погляді, поведінці, манері триматися. Як наслідок цього — поповзли чутки. Постає запитання: а чи було її почуття взаємним? Швидше за все, ні. Як відомо, службові романи, а тим більше, коли це стосунки керівник-підлеглий, дуже рідко закінчуються хепі-ендом.
Софії варто було поговорити про перспективу їхніх з Сергієм взаємин ще до вагітності. Тим більше, що у нього в минулому вже була сім’я і він досить часто їздив до колишньої дружини провідати дітей. Не зайвим було дізнатися, з якої причини вони розлучилися. Принаймні Софія знала б, чого чекати від свого обранця.
Для самого Сергія ці стосунки не мали якогось особливого значення, він насолоджувався товариством молодої особи і це приносило йому задоволення, не більше, але будучи людиною старшою за віком, а відтак і більш досвідченою, він міг першим почати розмову про подальші стосунки і уникнути помилок на майбутнє.
Справжнім другом і мудрим порадником виявилась подруга Софії, вона застерігала її від необдуманих вчинків і невиважених рішень. Та марно — дівчина була засліплена коханням. Навіть двадцять років потому подруга намагалась залагодити конфлікт. Принаймні вона спробувала це зробити. Можливо, подруга і права у тому, що не розповіла про зустріч, але той факт, що Софія упродовж двадцяти років залишалася одна, може свідчити про те, що вона і досі чекає повернення Сергія. У такому випадку слід було поговорити з Софією з приводу того, що навряд чи це можливо. Так, це роз’ятрило би стару рану, але з віком люди мудрішають, вчаться прощати.
Тетяна ЧИРВА
