Мовчки пішла до хати, зачинивши за собою двері…

0
37

Тоня і Петро довго зустрічалися, потім одружились. Жили дружно — троє діток тому свідчення. Радіти б і далі, але сімейне щастя зруйнував «зелений змій».

Петро працював на будівництві, був хорошим фахівцем, то й зарплату мав чималу. Однак згодом розлінувався, завів дружбу з хлопцями, які полюбляли хильнути зайвого. І пішло-поїхало! То платню обмивають, то аванс, а то й без жодного приводу сидять біля «наливайки».

Тоня довго терпляче, по-доброму вмовляла чоловіка: одумайся, в тебе сім’я, діти, яких треба виховувати, годувати, одягати… Але Петро цим не переймався — милішою за всіх йому стала горілка. Невдовзі через неї втратив роботу. Потинявся трохи, та нічого для себе так і не знайшов. Поїхав із села і пропав аж на 15 років. За цей час не те що грошей для дітей — жодного разу навіть листівки не надіслав.

Тоня сама виростила, поставила на ноги трьох дітей. Була їм і за батька, і за матір. Працювала за двох, крутилася, скільки сил вистачало.

Та ось якось надвечір з’явився на подвір’ї колишній господар. Згадав-таки про родину. Тоні, яка вийшла до нього, сказав: вирішив повернутися, попросити пробачення. Колишня дружина покликала старшого сина: «Приймай блудного батька». Син подивився йому у вічі й запитав: «Де ж ти був, тато, коли нам так потрібна була твоя поміч, батьківська порада?». І не чекаючи відповіді, пішов у хату, грюкнувши дверима.

Петро сторопів — сподівався на прощення. Розгублено сів на лаву під парканом і почав розповідати, де і як працював, як хоче повернутися додому, як набридла самотність, як дошкуляють болячки. Він говорив, а Тоня мовчала. Коли ж чоловік закінчив, так само мовчки пішла до хати, зачинивши за собою двері…

Бачили сусіди, як до ночі сидів на лаві, схиливши голову на груди, Петро. З ранком його на подвір’ї вже не було. Відтоді спливло кілька років, а куди він подався, так ніхто і не знає…

Григорій ОНИЩЕНКО,
с. Крути
Ніжинського району
Чернігівської області