Тендітна танцюристка на екскаваторі розміновує східні терени

0
23

27-річна жителька Краматорська вже два роки шукає небезпечні боєприпаси на ділянках, де проходили бойові дії. Справа всього її життя — ​хореографія — відійшла на другий план, коли вона вперше сіла за кермо здоровенної машини та знайшла вибухівку. Нині демінерка не уявляє свого життя без цієї непростої роботи, бо почувається щасливою, а головне — ​корисною Батьківщині

Ілона Карпачова — єдина у своїй команді жінка, яка водить спецмашини. Каже, обов’язки непрості: аби все йшло як треба, доводиться і побігати, і поскакати.

— Маю робити все швидко й уважно. До того ж буває фізично важко. Часто усуваю дрібні несправності й навіть міняю колеса, які важать більше за мене, — розповідає Ілона.

Робочий день розміновувачки стартує десь о п’ятій ранку, залежно від пори року. Спочатку вона оглядає екскаватор на справність, а потім вирушає на завдання. От тільки прокидатися їй доводиться значно раніше, бо, каже, без красивого макіяжу та зачіски за кермо не сяде.

— Хлопці збираються швидко, їм простіше — губи ж фарбувати не треба… А я наводжу будильник на четверту ранку, бо на полі маю бути гарна! — усміхається дівчина.

Донеччанка обожнює свою роботу. Зізнається: сама не очікувала, що водитиме важку техніку, до якої колись боялася навіть підходити.

— Я люблю свій екскаватор. Часто думаю: «Боже, як я буду без нього?!» Хоча колись взагалі не могла пройти повз будь–яку велику машину, яка ще й так голосно гуде, — каже відважна панянка.

Розмінування увірвалося у життя дівчини два роки тому, коли вона потрапила на виставку міжнародної організації HALO Trust (організація, яка проводить гуманітарне розмінування).

— Поки слухала про демінерів, уявляла їх справжніми героями. Тоді й вирішила спробувати, але батьки були категорично проти. Вони думали, що мене кинуть посеред поля, я підірвуся — й таким чином один шматок землі буде розмінований. Але згодом вдалося їм пояснити: коли дотримуватися всіх правил безпеки, то загрози життю немає, — розповідає Ілона.

Їй було складно навчитися правильно відгортати землю, щоб нічого не пропустити, й запам’ятати види мін. Каже, досі не може забути момент, коли знайшла перший боє­припас.

— Це було Сватове, де у 2015-му вибухнули склади. Тоді я тільки вчилася працювати. Сигналів було багато, бо металу в землі вистачало, але раптом на мене вивалився величезний снаряд. Це було незабутньо, — поділилася враженнями донеччанка.

Втім, окрім роботи, жінка має багато різних захоплень. Займається вітражними розписами посуду, вишиває, кроїть та шиє одяг. У майбутньому навіть планує відкрити своє ательє.

У хореографію повертатися не збирається, хоча й була успішною танцюристкою: ще 17–річною отримала ліцензію тренера, згодом офіційно стала членом «Всесвітньої унії культури і мистецтв», працювала на Кіпрі та в Туреччині й навіть керувала у Краматорську власною студією.

— Коли відкривала її, мала тільки 400 гривень. А приміщення, яке хотіла орендувати, було затоплене каналізацією. Вночі заробляла із шоу–балетом, а вдень з батьками ремонтувала зал на 180 квадратних метрів. І це поки не зайшло сонце, бо там не було ні вікон, ні проведеного світла. Все вдалося, душу туди вклала… Було важко покинути свою справу, але зовсім не шкодую, бо в мене тепер дуже яскраве життя. Чого тільки один екскаватор вартий! — підсумувала Ілона Карпачова.

Ірина КРАВЧУК