«То чоловіка, то сина відпускаю на війну»

0
120
Подружжя Світлани й Анатолія Силенків. Фото з родинного альбому.

Росіянку за походженням Світлану з Анатолієм Силенком із поліського Володимирця, що на Рівненщині, доля звела в Києві у скрутні дев’яності — обом довелось шукати підробітків.

Уже тоді Світлана та Анатолій були розлучені, але з батьківськими обов’язками, вони уважно придивлялись один до одного і випробовували на міцність стосунки. А у 2004 році моряк-підводник із досвідом та співачка ресторану почали «жити на віру», як каже нині пані Світлана.

…Родина Світлани переїхала у Східну Україну, коли та була ще малою, але російська мова для неї рідна, бо й на новій батьківщині було російськомовне оточення.
У ту ж пору у Володимирці, обігнавши Світлану віком на дев’ять років, жив Анатолій Силенко. Син водія, він часто супроводжував тата у рейсах «пазика» чи «газона», а малим любив будувати свій автобус з перекинутого стільця. Кермом слугувала кришка від каструлі, яку давала мама. Забіжу наперед: попри дитячу мрію стати водієм та досвід водіння військової техніки зі штурвалами в Анатолія досі нема водійського посвідчення.

Запросили на ювілей

…6 вересня 2014-го Анатолій Миколайович запросив родину і друзів на своє п’ятдесятиріччя. Але всіх гостей, за винятком кількох найближчих людей, чекав сюрприз: у ресторані, де була замовлена гостина, їх зустрічало щасливе вже подружжя Силенків, бо напередодні вони офіційно зареєстрували свій шлюб. Молода дружина Світлана з весільним білотрояндовим букетом, не менш щасливий Анатолій тішились із реакції гостей, які йшли на ювілей, а потрапили на весілля.

— Ми кілька разів ходили до РАЦСу, але безуспішно — все якогось документа бракувало, — сміється Світлана Вікторівна, розказуючи історію їх шлюбування. — А влітку 2014 року так усе склалось гарно — як треба: і погода, і настрій, і гості всі прийшли. Ми були найщасливішими молодятами!

Хоч обоє знали, що чекає їх надалі. Вже йшла російсько-українська, й досі неоголошена, війна. Тож одруження Світлани й Анатолія було невипадкове — чоловік знав, а дружина здогадувалась, що доведеться воїну йти на бойові позиції. «А раптом щось зі мною станеться і залишиться Свєточка сама на чужині? А так — законна дружина, має право на все», — розмірковує Анатолій Миколайович.

«Я поїв і в шапці»

Син Світлани Вікторівни від першого шлюбу Павло — на сьогодні теж уже досвідчений військовий. У 2010 році пішов на строкову, а далі — контрактна служба у ЗСУ. Нині теж на бойових позиціях, на «нулі».

— Розбишака хлопець, що поробиш, але всі хлопчаки такі. Чи не щодня зідзвонюємось, коли у бойовому розкладі воїна є час. Він мені фото скидає і жартує: «Мамо, дивись, я поїв і в шапці». Між контрактами був удома і місця собі не знаходив, а пішов на службу — і все в порядку: дисципліна всім чоловікам потрібна, команда і режим, — впевнено каже мама Світлана, хоча вважає, що якась вона неправильна, бо то чоловіка, то сина відпускає на війну.

Анатолій сьогодні — військовослужбовець Першого відділу Вараського ТЦК та СП, майстер-сержант за новими військовими штатами. Учасник бойових дій, побратим ветеранської спілки — знає ціну життю, вірі та дружбі.

Світлана — перукар, майстриня на всі руки, бо й до шиття справна, й до кухні, й до співу. На волонтерських заходах виконує патріотичні пісні і російською, і українською мовами.

Дістається й ноутбуку

…Через Путіна-агресора у хаті Силенків найбільше страждає ноутбук, бо коли сідають дивитись новини і там показують президента РФ, Світлана йому в екран і дуль натикає, ще й плюне у пику. Якось, коли було чергове загострення боїв на сході, показували в новинах інтерв’ю Путіна. А Толік на той час був в АТО. То Світлана вкотре стільки прокльонів щиро послала на голову Путіна, що той десь на кілька тижнів зник з екрана. Може, то спрацювали щирі побажання жінки? «А скільки матерів українських його проклинають — хіба ж то даремно?» — запитує Світлана Вікторівна.

Мріють про вінчання

Є в подружжя Силенків мрія: хочуть зібрати родину — своїх доню і сина, братів і сестер — і… повінчатись. На ювілей Анатолія одружились, а на Світланин — піти до вінця. Ще кілька років до здійснення мрії пари.

На поличках у хаті — світлини щасливого подружжя Анатолія і Світлани, усміхнених сина Павла, доньки Юлії і внучки. В альбомах — архіви військової служби Анатолія підводником і розвідником, родинні дитячі і юнацькі фото Світлани. Їх книга буття пишеться ними в чотири руки, у два серця і в одну канву-долю.

Людмила БОСИК,
Володимирець
Рівненської області