Жодні нагороди не повернуть дружині чоловіка, а донечці тата

0
42

«Люблю вас, напишу пізніше». Це було своєрідне кодове речення у родині Середюків, яке Єгор писав дружині перед кожним бойовим вильотом. Так було і 15 квітня 2022-го. Сонячний та на диво спокійний день. Тетяна займалась донечкою — маленькій Єві всього вісім місяців — та терпляче чекала на вісточку від коханого. Цього разу заспокійливе «Повернувся, живий» так і не надійшло…

— Я ніколи не надокучала дзвінками. Розуміла, що не до балачок. За весь час війни назбирається не більше ніж п’ять телефонних розмов. Та Єгор ніколи не ігнорував мене, хоча б смайлика, та надсилав. А тут мовчання… Як би не намагалась бути спокійною, та за кілька годин почала панікувати, хоч і вірила в краще. Почала писати його товаришам по службі, вони проглядали повідомлення та не відповідали. Мабуть, саме тоді я все і зрозуміла. О 20:19 зателефонував командир, повідомив, що Єгор загинув поблизу Ізюма. Так оце «напишу пізніше» і залишилось у мене в «закріплених» повідомленнях…

У свої 26 капітан Єгор Середюк, командир авіаційної ланки, був льотчиком досвідченим. Хоча, здавалося б, лише кілька років тому випустився з льотного вишу — у 2018-му! Тільки за період, починаючи з 24 лютого, здійснив більше ніж 25 бойових вильотів. Кожен — неймовірно ризикований та результативний. Тисячі врятованих життів!

— Іноді було по 2-3 вильоти на день, інколи через погоду вильотів не було, та зрозуміло, що і в такі дні байдиків ніхто не бив… Я не раз просила його не бути героєм, пояснювала, що нам не потрібні ні ордени, ні медалі, аби повертався живим. Жодні нагороди не повернуть мені кохану людину, а донечці татка, та він заслужив звання Героя України, як ніхто інший. Єгор завжди ним був, просто тепер про це дізналась вся країна. Обоє батьків хлопця — військовослужбовці, тож брати приклад було з кого. Та річ не у спадковості, він просто захоплювався своєю професією, проводив дні та ночі на службі, а «Таню, завтра польоти» завжди супроводжувалось особливою радістю в очах…

За тиждень до загибелі Єгору вдалось вирватись на кілька днів до рідних. Тетяна ділиться, що «маленька копія» не відлипала від татка ні на мить… 10 квітня провели льотчика на потяг, не здогадуючись, що ця коротка відпустка була прощанням із родиною…

— Наприкінці лютого у Єгора планувалась ротація на Донбас. Тож ми заздалегідь придбали квитки на 25 лютого, аби разом поїхати на Житомирщину до моїх батьків. Та друзі їхали раніше, тож Єгор нас із малечею відправив самих зі словами, що його все одно навряд чи відпустять… Тому початок війни ми зустріли у різних точках України. Обіцяв навідати нас за першої ж нагоди. Свою обіцянку здійснив… А я вкотре потішилась, наскільки доця схожа на Єгора — зелені очі і таткова усмішка. Чоловік казав, що першу дитину хоче донечку, а наступні четверо вже, як Бог дасть. Ми завжди жартували про це.

Тетяна ділиться, що за декілька днів до загибелі Єгора розмовляла з ним про майбутнє, про те, що буде далі…

— Попри весь жах, який він побачив, рішуче заявив, що небо ніколи не покине й однозначно служитиме далі. Бо ж хто, як не він та його товариші? Він жив цим, із нетерпінням чекав на кожен виліт, хоч із дитинства побоювався висоти, як би дивно це не звучало… Та й «грачі», на яких літав, ні на що міняти не хотів. Ви б бачили, як хлопці з підрозділу люблять та бережуть своїх «пташок»! Звісно, мріяв про їх модернізацію, про те, аби техніка була новішою, бо більшість одиниць, м’яко кажучи, «в літах»…

У свої 21 молода вдова намагається триматись передусім заради донечки. Їй хочеться, аби Єва перейняла від татка — геть усе, адже…

— …Таких людей, як він, я більше в житті не зустрічала й навряд чи зустріну. Ми познайомились у 2014-му та до 2020-го просто товаришували, всі його курсантські роки були друзями, через відстань не наважувались освідчитись. Сімейне життя не було безтурботним, у чоловіка постійні — практика, чергування, ротації… Та в перервах ми збирали сімейну бібліотеку, малювали, дивились фільми, разом бавились із донечкою… Очевидно, що це найкращі роки життя…

Маленька ж Єва у свої вісім місяців тільки починає знайомитись із таким непростим дорослим світом. Її першим словом було «тато». Вона і тепер часто кличе його та тягнеться до портрета. Очевидно, що через роки Єва побачить фото батька у книгах з української історії, розповідатиме своїм діткам та онукам про його подвиги… Та ніщо не замінить простого: «Мала, пішли гратись!»…

Посмертно капітану Єгору Середюку присвоїли звання «Герой України» (20 квітня 2022 року № 264/2022) та нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня (22 березня 2022 року № 157/2022).

Анастасія Олехнович