Видання “Відсіч” — у регістрі наступу й прориву. Хоча це визначення підходить радше до музичних розлогих творів ( а про нашу визвольну війну досі нема ні симфоній, ні опери… проте, нема й ґрунтовної прози чи публіцистики)ми цілком свідомо застосовуємо його, коли мова про правдиву документальну книгу Олександра Михайлюти (К.: Університет “Україна”, ISBN 978-966-388-632-9, 2022).
Про наміри Москви на світове панування свідчить заголовна програмна стаття газети комуністів Радянського Союзу “Правда” в 1938 році, яку добув у історичних архівах автор: ” Водрузим Красное знамя над Лондоном, Парижем и Берлином!”… У цьому – справжня мета Путіна сьогодні. Якщо хтось не зрозумів.
Актуальність документальної книги Олександра Михайлюти “Відсіч” зумовлена гарячими подіями в Україні, яка зазнала повномасштабного військового вторгнення Росії під надуманим приводом московського кривавого диктатора Путіна. Одурманеним нахабною пропагандою в стилі німецького фашиста Геббельса росіянам він сказав, що НАТО руками України хоче напасти на Росію, тому він на випередження вводить свої війська в Україну для захисту російськоязичного населення. Тоді ж президент США Байден назвав Путіна у прямому телеефірі справжнім головорізом.
Ситуація така, що ось уже 8 місяців на плечах Збройних Сил України тримається вся планета, і роль українців щодня зростає на тлі божевільних заяв кремля про можливість ядерного удару… Тут — позиція генсека ООН А. Гуттераша, Папи Римського Франциска, лідерів провідних країн – Б.Джонсона (Велика Британія), А. Блінкена (США), Д. Трюдо (Канада), Е. Макрона (Франція). А. Дуди (Польща), відомого письменника Стівена Кінга, акторів А. Шварценеггера та П. Рішара, 177 лауреатів Нобелівської премії (Р. Хоффман та ін.) А канцлер ФРН Олаф Шольц буквально днями назвав вторгнення Росії в Україну “Хрестовим походом” проти колективного Заходу.
Книга має розділи: “ Русскій воєнний корабль, іді на@уй”(“Russiаn wаrship, go fuck yourstif”), “Останній оскал КДБ”, “Напередодні грози”, “Напад”, “Страх і відвага”, “Кролик перед удавом”, “Диявол чи божевільний”, “Світ – із нами”.
Автор аналізує поняття “орки”, це – жорстокі до краю, кровожерливі істоти, а саме таку славу набули садисти російської армії, які вчинили масові винищення мирного населення в українських містах Буча, Ірпінь, Гостомель, Бородянка, Маріуполь, Балаклiя, Лиман… Вони влаштовували на тимчасово окупованих територіях табори смерті з камерами катувань, а їх звірства багато в чому перевершують звірства німецьких фашистів під час Другої світової війни… Тільки в Маріуполі російські військові злочинці вбили понад 100 тисяч мирних громадян…
Олександр Михайлюта наводить хронологію воєн Росії проти України та інших держав за останні 300 років — це історія жорстокого терору, садизму та дикого варварства та її диявольське прагнення підкорити собі всю планету. Навіщо? У самій Росії досі немає доріг у глибинці, немає газу, пральних машин та унітазів у квартирах… Але тирана це не цікавить, як і життя сотень тисяч хлопців, яких він посилає на забій, ним рухає патологічне прагнення до світового панування.
У книзі розкрито головне завдання божевільного офіцера КДБ, який уявив себе «вождем» Росії — знищити Україну як державу, щоб відкрити собі дорогу для спалення демократичної Європи, відновлення СРСР… Це — мотивація справжнього параноїка.
Письменник дуже доречно наводить висловлювання колишнього командувача силами НАТО в Європі генерала Веслі Кларка: справжньою метою диктатора Путіна є встановлення повного контролю над Східною Європою для того, щоб зруйнувати НАТО.
Формально Путін використав привід для “спеціальної військової операції” в Україні — захист російськоязичного населення, якому буцімто загрожує держава Україна та проголосив фальшиве гасло: “Ми- один народ”. Але вже в перші дні війни росіяни в Україні зрозуміли всю підступність Москви, адже їм і так нічого не загрожувало. А російські війська (було кинуто на приборкання України 100 тисяч відбірних убивць-контрактників, кожному Путін обіцяв по 3 тисячі доларів на місяць, але потім вони навіть не забирали загиблих своїх солдатів із поля бою…) стали знищувати всіх підряд, грабувати, ґвалтувати…
Путін підірвав своїм вторгненням в Україну самі підвалини світового порядку, що склався після Другої світової. Ось як про це сказав Папа Римський Франциск:” Трагедія війни, яка розгортається в центрі Європи, шокує нас, ми ніколи не думали, що знову побачимо сцени, що нагадують про великі війни минулого століття, світ знову опинився перед збоченим зловживанням влади і фанатичними інтересами загарбника …”
Здійснивши віроломну агресію проти України, акцентує автор, Росія порушила фундаментальні принципи та норми міжнародного права – Статут ООН 1945 року, Декларацію ООН про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності та суверенітету 1965 року; Заключний Акт Гельсінської угоди 1975 року; Декларацію ООН про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1981 року.
Колись знаменитий романіст Лев Толстой (“Війна і мир” – про похід імператора Наполеона на Москву і його поразку) вимовив крилату фразу: “Не можу мовчати!” у відповідь на чинення режимом злочинів. Саме цим принципом керувався відомий український письменник Олександр Михайлюта, написавши динамічну та правдиву книгу “Відсіч” — про героїчну боротьбу співвітчизників проти агресії Росії. Вона перейнята захопленням воїнами-захисниками України, болем і співчуттям до жертв нахабної “спецоперації Путіна”, ненавистю до військових злочинців, які знищували чеченців, грузинів, сирійців за велінням фашистів із московського Кремля. Дуже доречно автор згадує слова прем’єра Великої Британії часів Другої світової Уїнстона Черчіля: настане час, коли фашисти будуть називати себе антифашистами. Саме під цим гаслом (викорінити українських фашистів) “фюрер” Путін напав на суверенну державу України, яка вибрала європейський шлях розвитку.
В главі “Хто ж вільно чи невільно знесилив Україну?” дано лаконічний аналіз хибної політики президента Кучми, коли його команда фактично роззброїла державу та розвалила Армію. Були тисячі тактичних ядерних крилатих ракет, танків, сотні винищувачів, система ППО, навіть один підводний човен, і — нема…Зрадницький слід у верхах простежується й у дивних підривах величезних арсеналів упродовж 2005-2019 років ( Богданівка, Балаклія, Ічня, Калинівка…). Справедливими є і дорікання теперішній владі, котра обрала курс у зміцненні обороноздатності випрошування зброї та коштів у Заходу, а не поновлює виробництво власних засобів: танки “Оплот” у Харкові, ракети далекої дії “Сапсан” у Дніпрі, протитанкові системи “Стугна” і крилаті ракети та великокаліберні кулемети в Києві тощо і навіть не має свого патронного заводу тим часом як воєнна промисловість ворога працює на повну потужність. Та й Верховна Рада, нагадує автор, досі не оголосила війну війною, а без цього годі сподіватися на якісь ефемерні репарації від Росії чи міжнародний суд над воєнними злочинцями. Водночас насторожує не тільки байдужість місцевих олігархів ( здебільшого вони з родинами давно перебувають у курортних куточках світу) до потреб оборони, а й позиція нейтралітету влади до їхнього корупційного бізнесу та виведених в офшори понад 100 мільярдів доларів.
Нещодавно класик української журналістики, лауреат Шевченківської премії Степан Колесник у своїй статті про Михайлюту зазначив, що той вирізняється точністю письма. Книга “Відсіч” у цьому переконує. Ось лише один штрих, яким автор розкриває образ сучасного російського вояка-загарбника коротенькою, але дуже влучною характеристикою від СБУ: ”Він, здебільшого має шкільну освіту, ходить в одних і тих самих онучах три місяці підряд, а обов’язковий елемент його раціону — літр водки”. Оце і є сутність орків, явище середньовічних потвор, які розмножилися, мов колорадські жуки( до речі, фетишують свої тупі мізки георгіївською стрічкою, що й передає кольори колорадського жука-паразита) на ниві цивілізації ХХІ століття і пожирають усе живе, що відмінне від них.
У книзі — безліч фактів про справжніх героїв сучасності: морський піхотинець Скакун (підірвав себе разом із мостом біля міста Мелітополь на півдні України, не давши окупантам із Криму прорватися по трасі до обласного центру Запоріжжя у перші дні війни); льотчики з 40-ї бригади, які в лютому ціною власних життів врятували столицю України від нальотів російських бомбардувальників і отримали в народі захоплену назву “привид Києва”- полковники Матюшенко та Бедзай, підполковник Мариняк, майори Тарабалка, Лисенко , звичайний єгер із чернігівського села, який кинувся з єдиною гранатою на взвод орків…
“Ми захищаємо весь цивілізований світ,- цитує письменник слова головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного, чий портрет нещодавно вмістив на першій сторінці обкладинки журнал “Тайм”.- Це боротьба за свободу і справедливість, мир і майбутнє, невинних людей та нашу державність. Від результатів російсько-української війни залежатиме, якою стане Європа — демократичною чи авторитарною, і те, яким буде світ — місцем, де діє сила права чи право сили. У відповідях на ці питання — ключ до розуміння нашої стійкості. Ми сильні, тому що ми усвідомлюємо свою роль на планеті”.
Безумовно, книга заслуговує міжнародного резонансу. Адже, змальовуючи факти мужнього спротиву українців російському тероризму та звірства окупантів, автор удається до філософського осмислення подій. І посилаючись на думки та позиції неординарних особистостей (Джордж Сорос, наприклад, переконаний, що Третя світова вже розв’язана; а всесвітньовідомий японський учений Фукуяма дає тлумачення ролі КНР і його лідера товариша СІ Цзіньпіня щодо божевілля Путіна; а останнє прижиттєве інтерв’ю Джохара Дудаєва про антилюдяне єство режиму Путіна взагалі має пробудити всю світову громадськість та мобілізувати на боротьбу проти ядерного апокаліпсису…) робить висновок: тільки рішуча відсіч агресору в Україні спроможна зберегти саме життя людей на планеті Земля.
Адже в ситуації, коли “справжній головоріз”, за визначенням президента Байдена, відкрито брязкає ядерною зброєю, погрожуючи спопелити всю планету, ми просто зобов’язані об’єднатися і дати відповідь.
Перше видання книги “Відсіч” побачило світ обмеженим тиражем ( там – війна і багато чого зруйновано) у Києві влітку цього року українською мовою… Інформаційна відсіч терористу номер один зараз важлива, як ніколи. Тому всі небайдужі насамперед до власної долі у зв’язку з цими викликами людства можуть підтримати тиражування книги “Відсіч”. Достатньо перерахувати навіть по одному євро автору, який 30 днів писав цю книгу під суцільними бомбардуваннями в Києві, а зараз перебуває під тимчасовим захистом в одній із країн Європи, щоб книга отримала світовий резонанс. І це буде ваш голос — за мир, проти ядерної війни збожеволілого диктатора комуністичної епохи… Або ж нехай благодійні фонди візьмуть справу до своїх рук. Ця книга зараз просто потрібна. До речі, це — перший і поки що єдиний реалістичний репортаж про цю жахливу війну. Ця книга — смілива інформаційна відсіч брехливій кремлівській пропаганді. Адже недарма тривожна хроніка про трагедію на території України (на тлі спокійного розміреного життя європейців, які ще не усвідомлюють, що Путін прагне захопити саме їх) завершується проникливимим роздумом Ернеста Хемінгуея з його знаменитого роману: “Немає людини, яка була б як Острів, сама по собі. Кожна людина – частина Материка, частина Суші; і якщо Хвиля змиє в морі прибережну Скелю, зменшиться Європа… а тому не питай ніколи, по кому дзвонить дзвін: він дзвонить по Тобі”.
Анатолій КРАТ,
м. Прага, Чехія
P.S. Рахунок автора в Дойчебанк: IBAN DE 60 3007 0024 0999 8709 00 2026. Цифровий ряд відповідає номеру картки.
Три слова про автора. Народився і виріс у славному Гуляйполі на Запоріжжі, де нині пролягла лінія Східного фронту. Працював у парламентській газеті “Голос України”. Автор 26 книг прози і публіцистики. За його повістю “Секретний ешелон” ( є в інтернет) Одеська кіностудія 1993 р. зняла художній фільм про репресії українських жінок у 1948 році, і до цієї теми навіть відомі науковці досі бояться звертатися…. Лауреат премії Українського Вільного Університету (Нью-Йорк, 2021) за саркастичний роман “Падіння хв’юрера”.
