Змінив перо на автомат

0
30

Ім’я Дмитра Мамчура широковідоме у творчих колах — журналіст, літературний редактор, драматург, непересічна особистість і патріот, він устиг потрудитись на всеукраїнських телеканалах, сайтах, у газетах і журналах. У Чернігові, до якого переїхав подалі від столичної метушні, заробляв на життя написанням п’єс для місцевих театрів, журналістикою. Тут митця й застала велика війна. Дмитро Мамчур, не вагаючись, пішов до військкомату і змінив перо на автомат.

З митців — у стрільці

Коли вранці 24 лютого росіяни перетнули державний кордон і стрімко посунули в напрямку Чернігова, Дмитро був у дідівській хатині неподалік Седнева. «Напередодні російського вторгнення я поїхав у село на самоізоляцію — гадав, що в мене ковід, — згадує чоловік. — Прокидаюся зранку, чую — канонада. Думаю, що ж це таке? Я бував у зоні АТО як волонтер, тож знаю, як «працює» різна зброя, — за звуком розібрав, що б’ють із артилерії 152-го калібру. Виходжу, чую — досить близько луплять. Вирішив прориватись у місто».

До Чернігова Дмитра Мамчура підвіз боєць ЗСУ, який добирався до військкомату. Спершу чоловік разом зі своїм другом-журналістом Олегом Головатенком висвітлював бойові дії, які вже точилися на підступах до міста. «Бачили, як працювали наші САУ по ворогу. Ми сподівалися, що буде створено якийсь координаційний центр, в який би стікалась і відфільтровувалась уся інформація, але цього так і не зробили, — розповідає Дмитро. — Отак два дні походив, а потім прибув у військкомат. Там сказали, що беруть мене на замітку, бо я ж капітан запасу. Якраз за моєю військовою спеціальністю з’явилася вакансія заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення».

Так чоловік потрапив у 21-й окремий стрілецький батальйон, прикріплений до Першої танкової бригади. Відтак довелося воювати в найгарячіших точках — Новоселівці, Количівці, інших населених пунктах поблизу Чернігова. «Ми були скрізь, де йшли серйозні бої, — розповідає Дмитро. — Боронили лижну базу — фактично окраїну Чернігова, ворота в місто. Це був передній край, щодня тривали обстріли, працювала ворожа авіація, заходили диверсійні групи. Нас хотіли звідти витіснити, бо для них ці позиції були важливими. Понад три тижні ми оборонялись і встояли».

Ворогу не по зубах

21-й окремий стрілецький батальйон створювавсь як добровольче формування. Всіх об’єднувала мотивація нещадно бити ворога! Тому коли в Чернігів через позиції, де стояв батальйон, намагалися проникнути професійні російські диверсанти, добровольці виявились їм не по зубах. «У нас була антидиверсійна група, яка складалася з колишніх бійців АТО, розвідників, десантників, а також тих, хто взагалі не розповідав, де служив і воював. Це дуже професійні воїни, — пояснює Дмитро Мамчур. — Я працював з особовим складом, доносив бійцям інформацію, перевіряв пости — як почуваються хлопці, чи все у них є».

Під час одного з чергувань, коли в бійців із підрозділу Дмитра Мамчура розрядилася рація, він поніс їм батареї і нарвався на вогневу групу противника.

— Їх було близько тридцяти чоловік, а нас спочатку всього троє, — розповідає військовий. — Урятувала достатня кількість набоїв. Двоє з нас стріляли, а третій боєць, який, на жаль, у наступному зітк-ненні загинув, швидко заряджав магазини. Приблизно за 25 хвилин короткими одиночними чергами ми відстріляли по 15 «ріжків». Потім настало затишшя, і ворог, напевне, подумав, що в нас закінчилися набої. Росіяни підійшли досить близько, щоб взяти нас у полон. Мій боєць кинув дві гранати Ф-1. А потім їм ще й дісталося від автоматів.

На підмогу трьом відчайдухам прийшла підтримка — гранатометна, кулеметна, а також бронегрупа. «Наші завдали їм такого удару, що вони відступили. Внаслідок сутички московити втратили бойову розвідувальну машину і танк Т-72, — розповідає Дмитро Мамчур. — Їхніх поранених і мертвих забирав «Тигр», але його, на жаль, підбити не вдалося».

Цей бій відбувся наприкінці березня, а потім ворог завдав по лижній базі авіаудару. Розпочалася пожежа, приміщення було зруйноване, однак наші утримували позиції навколо нього. Під час одного з артилерійських обстрілів Дмитро «піймав» два осколки. «Прибігаю на базу, кажу: «Хлопці, в мене зі спини щось стирчить». А там — осколок, — усміхається боєць. — Застряг глибоко, увійшов у тіло над плитою бронежилета, пробивши куртку та светр. Один осколок я самотужки витягнув, а отой, що у спині, — лікар. На щастя, обійшлося без запалення, нічого не загноїлось».

Ми на своїй землі!

Окрім усього, Дмитро Мамчур ще й психолог, тож досвід спостереження вважає чи не найціннішим для себе. «Війна дала можливість більше пізнати людей. Мені подобається спостерігати за тим, як люди дають раду своїм внутрішнім конфліктам, як вони загартовуються. Я дізнаюсь багато цікавого із психології, — ділиться одкровенням він. — Ця війна є війною сутностей. У ній будь-яка подія націлена на передачу посилів. Наш простий: «Ми сильні, ми на своїй землі, і відібрати її у нас зможе хіба що Бог, якщо на те буде Його воля». А вони посилають нам меседж: «Ми вас захопимо, знищимо, нам треба все…» Це протистояння світоглядів. Ідеться про те, щоб показати, чия ментальна карта правильніша. Наша! Чому? Бо ми собі не брешемо! Наше командування нам не бреше! Ми знаємо свою історію, в багатьох селах досі пам’ятають, хто з козаків загинув у походах. Завдання ворога — стерти нас і пам’ять про нас, адже ми одна з найдавніших націй світу. Про далеких пращурів українців писав іще Геродот. Тут і скіфи, і неври, сармати, сколоти. Ми тут автохтони, а не зайди, і ця земля наша, нікого сюди не пустимо».

Дмитро щиро пишається своїми побратимами, які так само пішли захищати Батьківщину добровольцями. «Журналісти, викладачі, інженери, кондитери — кого в нас тільки нема, — розповідає чоловік. — Із професором історії, який служить у нашому підрозділі, ми прийшли до війська в один день. Пішки під обстрілом. Усі люди вмотивовані, кожен вбачає в захисті країни свій обов’язок. У нас багато ветеранів АТО, вони дуже допомагають своїми порадами тим, хто не служив узагалі. Ворог відступив, хоча росіяни дуже вихвалялися тим, що Чернігів штурмували «професіонали-десантники». Ті «герої» тікали, кидаючи техніку, обладнання».

Воїнові боляче дивитися на наслідки безчинств російських варварів у Чернігові. Але він не має сумнівів, що місто зі славною історією відродиться, бо має шалену внутрішню силу і прекрасних людей. «Те, що орки зробили з Черніговом, з іншими населеними пунктами, — закономірний наслідок виправдання і підтримки росіянами їхніх тиранів. Росія — імперія зла, увесь світ тепер це розуміє, і вона неодмінно заплатить за все, що заподіяла Україні», — певен чоловік. Як талановитий митець, котрий вникає в сутність речей, і як військовий, Дмитро Мамчур вірить у те, що ця війна завершиться драматично для росіян, а українці стануть найвідомішою та найсміливішою нацією у світі. Іншого нам не дано — воля або смерть!

Віталій НАЗАРЕНКО