ЧОМУ СТАЛО ШКОДА СВЕКРУХИ?..

0
390

Жила Тетяна Андріївна у мальовничому селі на Буковині. Рано залишилася вдовою, однак удруге заміж не вийшла. Вирішила присвятити себе вихованню сина Михайлика. Хлопець виріс, відслужив армію, попарубкував добряче і в тридцять із гаком нарешті сказав матері: «Скоро приведу в дім невістку». Радості неньки не було меж — її Михайлик знайшов свою долю.
По-різному оцінювали односельці жалісливий плач невістки. Одні висловлювали припущення, що до неї справді прийшло каяття, інші міркували: плакала, бо город не буде кому більше обробляти та по господарству поратися.
Привітно зустріла Тетяна Андріївна синову дружину Соломію. Та згодом помітила: якось холодно реагує невістка на її прихильність. Спочатку гадала, що скучає за рідною домівкою. Але причина, виявилось, інша — молода жінка просто була нетовариською. Ніколи свекруха не лаялася із Соломією, але між ними не відбулося жодної щирої розмови. Та бабуся раділа, що молодята знаходили спільну мову. Ще більшою втіхою для неї була поява двох онуків. Поки були маленькі, всю роботу по господарству взяла на себе. Невістка займалася лише дітьми. Збігали роки, підростали внуки. Свекруха звикла до відлюдькуватого характеру Соломії і не звертала на це уваги. Та інколи не вистачало старенькій щирого людського спілкування. А тут ще й здоров’я підупало — стали ноги боліти. Завітала якось до Соломії її кума Оксана, яка працює головним спеціалістом райсоцзахисту населення. Поки господиня накривала до столу, гостя розговорилася з Тетяною Андріївною. Дізнавшись про її хворі ноги, запропонувала путівку до спеціалізованого санаторію. Бабуся довго вагалася, бо зроду ніде, крім рідного села і райцентру, не бувала. Але біль дошкуляв дедалі більше, і вона зважилася поїхати на лікування.
У санаторії поправляли здоров’я люди різних професій. Серед них було чимало інтелігентних людей, значно молодших віком, ніж Тетяна Андріївна. Їй було досить цікаво спілкуватися з цими відпочивальниками. Вислухала чимало щирих розповідей, дізналася стільки, що за все життя про таке не чула. Її очі засяяли радістю, бо раніше, крім тяжкої селянської роботи, більше нічого не бачила. Чи то процедури, чи задушевне спілкування, якого так не вистачало їй у житті, поставили Тетяну Андріївну на ноги, і вона забула про біль. Зовсім іншою людиною поверталася додому. Дорогою зустріла свою односельчанку, з якою разом колись дівували. Не втерпіла, аби не поділитися враженнями про санаторій. Розповіла і про те, як молоді курортниці брали її з собою на танцювальний майданчик. Вона сиділа у куточку, слухала музику, дивилася, як гарно кружляють у вальсі молоді пари, щиро милувалася ними і згадувала свою молодість.
У доброму настрої переступила поріг рідної хати. Із невеликої валізки витягла такі-сякі гостинчики внукам. Не забула і про сина та невістку — вручила їм по сувеніру: різьблення по дереву із зображенням санаторію і місцевих краєвидів. І одразу почала ділитися враженнями, які так і вихлюпували із душі. Син уважно слухав, усміхаючись у вуса. Невістка сиділа мовчазна, а коли свекруха закінчила розмову, уїдливо мовила: «Ви по курортах роз’їжджаєте, а он половина городу бур’янами заросла, скоро люди засміють». Старенька подивилася у вікно і сплеснула руками. А Соломія продовжувала: «Якщо іще колись надумаєте їхати на курорт, то знайте: увесь город буде необсапаний. Та й чи взагалі вам потрібно їздити в такому віці, не молоді ж уже. У вас тільки ноги трохи заболіли, зате серце таке міцне, що переживете й нас».
Тетяні Андріївні ніби хто лезом по серцю різонув від таких слів. Вона відвернулася, тихо пустила сльозу, мовчки взяла сапу і пішла обробляти свою половину городу. Наступного дня Соломія зателефонувала в райсоцзахист кумі Оксані і попередила: «Якщо ще раз даси моїй свекрусі путівку, до свого хрещеника можеш не приходити…»
Почула цю розмову Тетяна Андріївна, і їй стало зле. Мовчки пішла до своєї старенької хатини, поруч нового світлого будинку сина й невістки, і, в чому була одягнена, впала на ліжко, міцно обнявши подушку.
Вранці Соломія свекруху на городі не побачила. На запитання сусідки, де вона, відповіла з іронією: «Наша бабуся дуже запаніли, ніяк не можуть відіспатися, звикли до курортного життя».
А надвечір повернувся з роботи син, навідався в мамину хату і завмер: та лежала мертва. Лікарі констатували діагноз: інфаркт міокарда. Очевидно, не витримало серце старенької образ і принижень невістки.
…Ховали Тетяну Андріївну всім селом. Витирали хустинками сльози молодиці та літні жінки, журно схиляли голови чоловіки. Ніхто не пам’ятав, щоб покійна коли-небудь когось образила, сказала криве слово. Але найбільше ридала біля могили Соломія, приповідаючи: «Жодного поганого слова від вас не почула, мамочко, а я, а я… простіть мою черствість та грубість…»
Микола ЮРЧИШИН