Але самій полюбити так складно

0
13
«Ні, тільки не це. Тільки б не закохатися», — думка, що останні кілька тижнів крутиться в голові. «Не хочу, не буду, не можна», — кажу я собі. Побоювання за власні почуття виникли, як тільки я познайомилася з ним. І начебто нічого серйозного. І для нього, і для мене наші зустрічі стали чимось на зразок віддушини. І в мене, і в нього в особистому житті до того моменту утворився вакуум. І мені, і йому потрібно було просто трохи тепла і світла в холодні зимові вечори.

Так мені і здавалося. Але зрадницький внутрішній голос застерігав: стримуй свої емоції і пориви, не дай симпатії перерости в щось більше.

Відкіля ж такий острах і опір любові? Певно, наслідок перенесеної раніше хвороби за назвою «любовний роман». А може, наслідок ураженого самолюбства? Адже і тоді я відчайдушно опиралася і боролася з собою: «Тільки б не закохатися!». Але все-таки змусив мій колишній обранець не послухати саму себе і загіпнотизував любов’ю.

Довелося відчути правильність висновків, зроблених подругою і підтверджених усім досвідом взаємин чоловіка і жінки. Все-таки сильна стать передусім — завойовники. У період полювання на жертву і її підкорення вони застосовують усі відомі методи — від романтичного залицяння до наполегливості і натиску. Квіти, увага, подарунки… І як останній ривок — освідчення у коханні. Все! Це кінець.

Як тільки з волелюбної, норовистої конячки ти перетворилася на податливу лань, він втрачає інтерес. Найчастіше, він не кидає тебе одразу. Він має ще самоствердитися, побачити приниження здобичі і її покірність. Але фінал, у більшості випадків, один. Почуття жінки на той момент його не цікавлять. І, якщо самоповага її велика, вона не буде ридати в слухавку і просити повернутися. Зате емоційний зрив забезпечений. Цей стан нагадує рекламу батарейок. Вичерпався заряд, відведений на любов, і ти, як зайчик з реклами, просто завмираєш або падаєш…

Коли ми познайомилися, я свій енергетичний заряд любові вичерпала. Але новий знайомий підживлював його постійно. Щоденні побачення, телефонні дзвінки по п’ять разів на день, тремтливе ставлення й увага. Все це приваблювало. Одного разу на початку грудня запропонував поїхати в ліс. Шашлики, вино, музика. Все виглядало романтично і водночас комфортно. Він навіть завбачливо захопив кожушок для мене, незважаючи на диво теплу для цієї пори року погоду. Маленьке свято посередині зими. Біля багаття говорили про життя, друзів, почуття. Якось, між іншим, виголосив тост: «За наше кохання» і з очікуванням поглянув в очі. Але відповіді не знайшов.

Не почув її і пізніше. Мене не було кілька днів. В іншому місті випадково зустрілася з тим, на кого витратила «батарейки любові». Він сам зателефонував: «Я відчуваю, з тобою щось не так. Тебе хочуть відібрати. Звичайно, ти все повинна вирішити сама. Але я хочу, щоб ти знала про моє кохання».

Звичайно, дуже хочеться не розчаруватися і повірити його словам. Я вже і повірила. Майже. Але самій полюбити так складно. Опираюся.

Леся Бузок,
Миколаївська область