Повірила в бабусині прикмети

Є дівчата, яким пасують навіть зламані каблуки. Таким поглиначкам чоловічих сердець не важко завоювати хлопця на ґрунті зламаного каблука, розвити з цього цілу стратегію і виграти бій завдяки своїй удаваній безпорадності. Олена — не з таких. І це було ой як прикро. На додачу до цієї неприємності, Оленка опинилася одна на вулиці взагалі без грошей (а то давно б таксі піймала!), її мало не збив мотоцикліст, який несподівано з’явився з підворіття, а на довершення — величезна вантажівка облила брудною водою з калюжі, що дуже розсмішило кількох підлітків.

А бабуся ще казала, що коли каблуки ламаються — зустрінеш нареченого. Ага, знайди нареченого в такому вигляді! Оленка задумалася. Йти вулицею, припадаючи на одну ногу, було некрасиво. Зняти туфлі й піти босоніж калюжами вона теж не ризикнула. Що залишалося робити? Дівчина присіла на низеньку огорожу, скинула злощасні туфлі з ніг і гірко заплакала. Коли вона досхочу наплакалася над своїм перебільшеним горем і відкрила очі, їй здалося, що щось з нею не так. Ну, чи можна сприймати себе як нормальну людину, коли ти тільки що оплакувала зламаний каблук, і от поруч з тобою стоять туфлі і підбори на них цілісінькі. «Якщо ви ще трошки поплачете, я охоче віднесу вашу куртку в хімчистку, і все буде добре», — почула Олена незнайомий голос. Вона підвела очі й очманіло подивилася на хлопця в джинсовому костюмі, який тримав у руках мотоциклетний шолом. Це що ж, виходить, поки була в розпачі, знайшлася нормальна розсудлива людина, яка швиденько звозила її туфлі в ремонт і привезла їх назад відремонтованими?! «Дякую, — сказала вона. — Тільки, можна, я більше не буду плакати». Олені раптом стало нестерпно соромно: вона уявила, який вигляд у неї зараз. Мокра, брудна, з розмазаною тушшю. Повний комплект! Бери й закохуйся! Але хлопець звідкись витяг серветку, витер її обличчя, як мама в дитинстві витирала, і погладив по голові. Хоч як дивно, Оленку це заспокоїло. «Давайте так. Я відвезу вас додому, і ніхто не помітить цих маленьких неприємностей. Бо ніхто не роздивляється людей, які їдуть на мотоциклі», — запропонував незнайомець. Олена зітхнула і слухняно сіла на мотоцикл. І навіть обійняла свого рятівника — звісно ж, тільки тому, щоб не звалитися від швидкої їзди. Хлопець домчав її просто до під’їзду, назвався Віктором і тільки його й бачили.

Олена вчилася в медучилищі. А тому через кілька днів після цієї події, тобто по закінченні вихідних, пішла на заняття. Нудні лекції, білі халати, скупі перерви… Хіба це все може бути цікавим, коли в душі цілковитий безлад! Оленка йшла з лекцій понура, як хмара, і прийшла б така додому, якби її думки не сплутав страшний гуркіт. Обернувшись, вона побачила таку картину: на асфальті лежав мотоцикл, а поруч з ним, тримаючись за ногу, розпластався його «наїзник». Інстинкт майбутнього медика змусив Олену кинутися на допомогу постраждалому, тим більше що нікого, крім неї, поблизу не було. На щастя, обійшлося тільки саднами, а в Олени із собою був пакет з медикаментами, і вона обробила хлопцеві ранки. А коли він зняв шолом, дівчина ойкнула: це був він — її рятівник. «От і поквиталися», — посміхнувся він.

Тепер усе просто. Коли Олені терміново кудись потрібно — Віктор відвозить її з вітерцем. А якщо у Віктора щось болить — Олена його лікує. Просто живуть вони разом. А ще Оленка свято повірила в бабусині прикмети — принаймні в ті, що стосуються підборів і хлопців…

Ліна ЯЛАНСЬКА,
Нікополь Дніпропетровської області.