«Мастіф» — значить Незламний

0
80

Сергій Майданюк — незламний офіцер ЗСУ, мужній воїн і мудрий командир, який береже своїх бійців.

Він називає себе везунчиком з надійним Янголом-хранителем. А серед побратимів відомий як безстрашний капітан з позивним «Мастіф». Знам’янчани знають, що Сергій Майданюк (на знімку) — незламний офіцер ЗСУ, мужній воїн і мудрий командир, який береже своїх бійців.

Після оголошення в новинах про повномасштабне вторгнення Сергій зателефонував у військкомат і запитав про його подальші дії. Отримав відповідь: відвези сім’ю у безпечне місце та їдь до військкомату.

«Доньці Настуні — шість років, а сину Дмитрику — два. Діма дуже плакав, обіймав мене і не відпускав. Я обіцяв їм повернутися. У мене в рюкзаку син залишив машинку — як талісман…» — згадує Сергій, як вивозив сім’ю…

Уберіг життя 38 побратимів

Влаштував дружину та дітей і 26 лютого був на Донеччині. А 27 лютого вже виконував бойові завдання під Донецьким аеропортом, поблизу с. Опитне наші воїни стримували прорив російських військ у бік Авдіївки та Пісків…

«Після втрат особового складу і техніки командування прийняло рішення виходити, щоб не потрапити в оточення. Полковник «Щука» дав команду виводити першу групу, а другу повів він особисто. Його група складалася з 43 бійців, із них до наших позицій дісталися лише 17 воїнів. Моя нараховувала 38 із пораненим Євгеном, — розповідає про події того дня Сергій. — У нього була пробита нога, порвані сухожилля, він йшов крайнім у колоні, замикав її. Відставав метрів на 200—300, у такий спосіб прикривав нас, а коли ми відпочивали, наздоганяв. Іти вночі було тяжко — не видно ям, каміння…

Першу ніч ми не спали взагалі, робили короткі привали і відпочили дві години лише після 9-ї ранку, коли відійшли на достатню відстань і сховалися у лісі. Там можна було розвести вогонь, погрітися та трішки перепочити. Виходили два дні, пройшли непоміченими 55 кілометрів. Ночували в занедбаній хаті на краю села Новомайорське, в якому було понад 200 російських бойовиків. Вранці комбат «Чібіс» дав наказ у жодному разі не заходити в село, та ми вже встигли там переночувати й піти далі.

Мабуть, якась невидима сила допомагала нам. Мороз — 17 градусів. Ми були без води та їжі. Молодший сержант Ігор Аврамішин ходив у розвідку і роздобув продукти харчування. У лісосмузі знайшли пакет з копченою куркою. Через декілька кілометрів знайшли запечатану п’ятилітрову баклажку води. Коли потрапили в село Золота Нива, були виснаженими від голоду. Невідома бабуся дала нам шматок сала, яйця та хліб. Так вдалося вийти на свої позиції. Дійшли всі».

Врятували досвід, знання та навички

У 2002-му Сергій Майданюк пройшов строкову військову службу, в 2007—2010 роках служив на керівних посадах у Сімферопольському прикордонному загоні та підрозділі спеціального призначення. У 2014—2015 роках проходив військову службу в Знам’янському військкоматі, а наприкінці служби керував ротою у 93-й бригаді ЗСУ — готував бійців до виконання бойових завдань у зоні АТО. До початку повномасштабної війни бойового досвіду в нього не було, але мав гарні теоретичні знання (у 2007-му з відзнакою закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького), і практичні навички, здобуті під час служби на керівних посадах у прикордонних підрозділах. У тому числі — в підрозділах спеціального призначення (2008 рік, Крим-антитерор).

Офіцер упевнений: саме завдяки знанням та практичним навичкам, які отримав під час служби, він зміг вивести свою групу на безпечну територію.

«Але теорія від практики відрізняється, — зауважує Сергій. — Росіяни, по натурі, — боягузи й дуже рідко вступають у безпосередній вогневий контакт, основний акцент роблять на артилерію і танки з далекої відстані, проти яких тяжко захиститися, внаслідок чого в нашій армії є втрати. Важко втрачати побратимів — пам’ятаєш кожного. Ігор Аврамішин, який був гарним розвідником і чудовою людиною, загинув у серпні, у боях під Пісками. У жовтні в боях під Первомайським загинув Валентин Стретович. Покинув наш стрій і легендарний та мужній комбат «Чібіс»…»

Тяжке поранення і сім операцій не зламали відважного капітана

Ногу Сергій втратив під час прямого контакту з російськими військовими поблизу Донецького аеропорту.

«вагнерівці» прорвали сусідні позиції 110-ї бригади ТРО і зайшли в наш лівий фланг. Ворог перебував на відстані приблизно 15 метрів, — розповів він. — Під час прямого вогневого контакту мій бронежилет витримав ворожу кулю 7,62 мм, удар був такої сили, що я впав на коліна, але встав та продовжив керувати підрозділом. Бій тривав понад п’ять годин. Ми втратили двох бійців убитими і чотирьох — зниклими безвісти. Багато бійців дістали поранення різного ступеня тяжкості. У «вагнерівців» були істотні втрати, частина з них удобрила донецькі чорноземи, а поранених вивозила не одна БМП.

Поранення отримав і я — від міни, що розірвалася поряд. На нозі було перебито артерію, судини, сухожилля. Сам собі наклав турнікет. Поряд зі мною на полі бою перебувало ще двоє поранених — одному вибило очі, другому перебило обидві ноги. Я наказав їм не рухатися, бо над нами літав безпілотник. Забрати нас не могли через щільні обстріли. Росіяни були за сто метрів від нас, а наші перебували за кілометр. Я лежав зі зброєю в руках і чекав, хто перший до нас дістанеться — ворог чи свої. В полон не здався б, граната вже була напоготові.

Прощався із життям, і так стало на душі прикро: невже воно так закінчиться, хто подбає про моїх дітей, їх ніхто не любитиме сильніше за мене. Це мотивувало вижити. У мене була радіо-
станція, по якій я передав координати, де нас троє тяжкопоранених. Через годину до нас дісталися наші воїни. Мене витяг боєць-контрактник Дімон, який вів мене під плече більше кілометра. Я подарував йому свій автомат з дорогою оптикою та потужним глушником, бо його автомат був пошкоджений внаслідок вибуху. Йому він був потрібніший. Розумів: на мене чекає тривале лікування, а бійцю моя зброя може врятувати життя…

Півтори доби лікарі боролися за мою ногу, але її довелось ампутувати…»

За дві доби «Мастіф» переніс сім операцій! Ногу ампутували вище коліна. Нині він проходить реабілітацію, тривають етапи протезування в Інституті травматології й ортопедії. Сергій використовує тренувальний протез. Наступний етап — встановлення постійного протезу вартістю майже 2,5 мільйона гривень. На нього держава виділила 856 тисяч, решту зібрали небайдужі люди.

Попутно ветеран надає юридичні консультації (як кваліфікований юрист), проходить підготовку ветеранів-спецпризначенців, встиг взяти участь у спортивних змаганнях серед поранених військовослужбовців «Ігри незламних ветеранів». Зокрема, в «Іграх нескорених»-2023 у Львові, де виборов одне з призових місць.

Разом із Сергієм на той час воювали 17 військових з Кіровоградської області, сім  — знам’янчан.

«Ми стоїмо до кінця за своє та своїх, й сама доля нам у цьому допомагає, — каже Сергій. — Усі борються за свої родини, за свою землю, за Батьківщину».

Гідні відзнаки 

За ефективне виконання бойових завдань Сергій Майданюк нагороджений Почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного і нагрудним знаком «Захисник адвокатури України». Також відзначений медаллю та Грамотою Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю ВНМУ імені М. І. Пирогова.

Катерина МАТКО, Петро МЕЛЬНИК