Вороги не пройшли

0
67

Віталій Сапило… Його ім’я звучало б на трибунах стадіонів багатотисячними голосами фанатів футболу європейського чи навіть світового рівня.

Він зміг би досягти значних вершин у сфері точних наук. Він просто міг жити та радіти… Але напад російських загарбників на Україну змусив Віталія змінити всі свої плани та мрії життя.

Лейтенант Віталій Сапило був командиром танкового взводу героїчної 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, яка в перші ж години підступного і жорстокого вторгнення російського ворога встала непорушною стіною проти імперських танкових армад, що рвалися до Києва.

Підрозділу Віталія саме 24 лютого 2022 року довелося зустріти ворожу танкову колону. Вміло організувавши бій, Сапило виконав головне завдання справжнього українського офіцера — під його командуванням танкісти знешкодили три десятки одиниць ворожої техніки і зупинили ворога, зруйнувавши криваві амбітні плани ординців щодо захоплення столиці України.

На жаль, уже наступного дня, 25 лютого 2022 року, під час авіаційного удару ворожого штурмовика СУ-25 поблизу смт Іванків Київської області у танк лейтенанта Сапила влучила ракета. Офіцер та його побратим, старший механік-водій Олександр Лук’янович, загинули.

Указом Президента України від 2 березня 2022 року № 94/2022 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі — лейтенанту Віталію Сапилу було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Посмертно.

Народився Віталій 3 вересня 2000 року у селі Черче, що на Прикарпатті, у звичайній галицькій родині, де шанують батьків і відповідально ставляться до справ. Мав товариський характер, з усіма легко знаходив спільну мову.

Тож друзів і приятелів було багато — і серед однокласників, і серед курсантів.

У дитячі та юнацькі роки разом із родиною Віталій проживав у селі Сокільники, яке фактично вже в межах міста Львова.

Від раннього дитинства мав хист до науки, захоплювався спортивними іграми, особливо футболом. Тренери відзначали його як досить перспективного гравця серед інших вихованців дитячого футбольного клубу «Карпати».

Віталію навіть пропонували розпочати професійну спортивну кар’єру в донецькому «Шахтарі».

У мирний час усе так би, найімовірніше, і сталось. Але вже декілька років тривала війна, російські загарбники своєю смертоносною зброєю вбивали мирних українців та нищили міста і села. Тому юнак вирішив стати офіцером, щоб професійно захищати свою країну.

Його мама, пані Мар’яна, пригадує, що Віталію довелось для цього подолати багато перепон. Але своєї мети він досяг і у 2017-му році став курсантом Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Навчався Сапило на факультеті бойового застосування військ. Військова наука йому давалась легко, однокурсники та командири і дотепер винятково добре і з повагою згадують про нього. І пишаються ним.

У червні 2021 року Віталій Сапило став офіцером Збройних Сил України. Був спрямований для подальшого проходження служби у 14-ту окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого у місто Володимир Волинської області. Одразу ж почалося повноцінне армійське життя: тривалі відрядження, підготовка особового складу, техніки та озброєння до виконання завдань за призначенням.

А далі — був бій, із якого лейтенант Віталій Сапило вийшов Героєм!

Одну з вулиць Львова перейменували на його честь. А у воєнно-історичному музеї Львівського будинку офіцерів — серед безцінних експонатів, присвячених світлій пам’яті Героїв України зі Львівщини, — тепер вічно зберігатимуться і особисті речі Героя України лейтенанта Віталія Сапила.

Вороги не пройшли на Київ! І не пройдуть!

Олександр ПОРОНЮК,

полковник запасу