Ціна зради

0
47

Київський райсуд Харкова визнав Дениса Панікарова винним у тому, що він навів російські ракети на будівлю ОДА. Зрадник дістав довічне ув’язнення. Це перший колабораціоніст у регіоні, засуджений до найвищої міри покарання (прецедентом стала справа жителя Запоріжжя, який у жовтні отримав довічний термін за передання ворогу даних про розміщення наших військ).

Загублені життя

Пам’ятаю той березневий день 2022 року, коли російська авіація завдала першого удару по облдержадміністрації. Потім були інші… Росіяни за якусь годину-півтори від початку повномасштабного вторгнення досягли околиць Харкова. Наші строковики-оборонці спалили броньовану колону ворога, який згодом почав обстрілювати Північну Салтівку — спальний район обласного центру. Його жителям довелося шукати безпечнішого місця. Багато хто з них, зокрема і я, опинилися в центрі Харкова у підвалі, куди тоді, 1 березня, і долинув звук потужного вибуху. За 20 хвилин я добіг до майдану Свободи, де й знаходилася ОДА.

«Іскандер», що несе пів тонни смертельної вибухівки, винищив усе всередині від першого до горішнього поверхів, хоча зовнішні стіни встояли. Через центральний вихід, біля якого лежали потрощені товсті дубові двері, виносили загиблих. Це були перші масові жертви ударів по Харкову. За даними прокуратури, загинула 31 людина. Загалом же того дня росіяни завдали два удари — по сусідніх будівлях ОДА та Укртелекому, вбивши 44 чоловіка, ще 15 дістали поранень.

Коли на суді журналісти запитали у зрадника, чи задоволений він своєю роботою, той відповів: «Не мені це оцінювати».

Хто він, Iуда?

Панікаров працював охоронцем у приватній структурі, займався спортом. Мав комунальні борги, але прокуратура так і не встановила, що він одержував гроші за передані ворогові дані. Рухала Панікаровим, очевидно, насамперед ненависть до тієї землі, на якій жив. Представники спецслужб знайшли в нього у телефоні рядки листування, де він серед іншого пише, що «хохлів треба покарати». Проте встановлено, що Панікаров, будучи активним прибічником Росії та її дій, передавав інформацію, бо хотів отримати від неї громадянство і допомогу з переїздом.

Зрадник бреше, що нічийого боку не займає. Чому ж тоді передавав інформацію ворогові? Засуджений провини не визнав. Але ж факти, оприлюднені речником прокуратури Дмитром Чубенком, — вперта річ. Доведено: 28 лютого обвинувачуваний передав кураторам — так званій «військовослужбовиці ДНР» і «керівниці фонду «Врятуємо Донбас» — інформацію, зокрема про розміщення підрозділів ЗСУ.

— Панікаров учинив усі дії для настання такого результату — вбивства людей. Він скоїв те, що хотів. Інформація була передана. Цього достатньо, щоб обвинувачувати особу у вчиненні цього злочину, — підсумовує Д. Чубенко.

Важка міра справедливості

Засуджений хоча й заперечує свою провину, одначе написав заяву на обмін. Він же так жадав мати російське громадянство, двоголовий паспорт. Зрозуміло, чому не може залишатися в «цій країні». А там, куди Панікаров так прагне, в нього і родичі, й знайомі. Коли зрадника запитують, чи Росія агресор, він утримується від відповіді. Втім, хоча Україна і внесла його на обмін, РФ не надала запиту навзамін.

Загалом це питання дуже непросте. Обмін зрадника означає, що хтось із наших, кого вороги утримують у полоні в нелюдських умовах, повернеться додому. Неможливо уявити, чого доводиться зазнавати бранцям і що відчувають їхні рідні, місяцями чи й роками живучи в невідомості, тривозі та стражданнях… Однак зрадник чи колабораціоніст, потрапивши в омріяну Росію, може піти воювати і вбивати українців. Можливо, якби корегувальники не сподівалися на обмін, то не так охоче шукали б співпраці з нашим ворогом…

Частина суспільства вважає, що вироком убивцям має бути смертна кара або суд родичами загиблих. З одного боку, це нібито й справедливо — за старозавітним «око за око», але з іншого — виходить за рамки закону. І, можливо, навіть відчинить скриню Пандори у вигляді наклепів із мотивів помсти, самосудів і позасудових страт, анархії. Адже Україна таки не Росія, де споконвіку і закон як дишло, і людське життя нічого не варте. Дотримуватися виключно правового шляху нас закликають і західні партнери. Чию територію, втім, не терзає оскаженіла орда, щодня забираючи життя як військових, так і цивільних… Наразі ж залишається сподіватися на пильність та ефективність наших спецслужб і правоохоронців у запобіганні злочинам та виявленні зрадників.

Леонід ЛОГВИНЕНКО