«Я бачив багато смертей. А тепер побачив — як народжується життя»

0
48

Їхні історії кохання, освідчення у коротких повідомленнях про глибокі почуття, підтримку — вражають до сліз. Власне йдеться про стосунки тих, хто сьогодні, точніше від початку повномасштабного вторгнення московитів в Україну захищають нас із вами, нашу рідну землю і наші домівки. Закоханих напередодні Дня святого Валентина зібрали у Львівському «Сенс-хабі» дві невтомні благодійниці – Наталія Кузьма та Марина Портусь. Хтось прийшов сам, а двох хлопців — Богдана та Романа, які відновлюються у реабілітаційному центрі «Галичина», Марина Портусь привезла з Великого Любеня.

Чого найбільше бракує нашим хлопцям і дівчатам на фронті? Підтримки рідних. А особливо зігрівають слова коханих: «Як ти, сонечко? Я так за тобою сумую…». Власне про це і розповів поранений Роман з Чернігова. «Я ще ніколи не був одружений. От сидимо в окопі, хлопцям телефонують дружини чи кохані дівчата і бодай два-три слова скажуть. У пацанів від цих слів аж крила розпрямляються. Хочеться ще більше гасити русню, щоб пришвидшити нашу Перемогу! Знаєте, як їм у такі хвилини заздрив? Мені ніхто тоді не дзвонив і не писав. А тепер ситуація змінилася — мені також телефонує кохана дівчина».

Свою історію розповіла Ада Бурановська. Її коханий Олег з Борислава. Ада з ним познайомилася, коли приїхала провідувати рідного брата, якого після поранення привезли до Винник у військовий госпіталь, у якому саме і лікувався Олег. «Наша любов почалася з м’яса по-французьки, — жартує Ада. — Я принесла смачну їжу братові, почастувала і Олега. Він потім ліг на ліжко, повернувся до нас обличчям і так свердлив мене своїм поглядом цілий день — рівно стільки, скільки я просиділа поруч з братом».

Роман каже, що тепер і у нього є кохана.

Це було кохання з першого погляду. Через два тижні після знайомства Олег попросив Аду стати його дружиною.

— Знаєте, як це було? Пошепки, на вушко, щоб ніхто не чув, — усміхається Ада. — Почекав, поки всі розійдуться. «Такої жінки, як ти, я ніколи не знайду!». Казав, що я його заворожила своїми очима і щирим поглядом.

В Олега Бурановського було 27 осколочних поранень. Розповідав і знайомим, і побратимам, що саме Ада витягнула його з тяжкого стану.
Коханий Ади знову повернувся на фронт, воює на куп’янському напрямку. Ми чекали, що Олег вийде на зв’язок з нами і розкаже про свої почуття до Ади. На жаль, поспілкуватися не вдалося… Але йому вдалося замовити величезний букет троянд для Ади. Поки жінка розповідала про їхні стосунки, кур’єр доставив квіти у «Сенс-хаб».

Олегові не вдалося вийти на зв’язок, але про квіти для коханої Ади подбав.

— Як тільки випадає нагода, спілкуємося з Олегом телефоном, — каже Ада. — Але я намагаюся поговорити також з іншими хлопцями — побратимами мого чоловіка. Бо багато з них не одружені, не мають коханих, тож мені хочеться і їх підтримати. І знаєте що? Олег мене ревнує до побратимів, — сміється жінка. — А ми спілкуємося на різні теми — і про політику, і про собачок, і навіть про мишок… Ми з чоловіком будуємо плани, що будемо робити після перемоги — маємо намір відкрити нічний клуб «Контузія», у який зможуть ходити лише військові і їхні дружини. Зараз Олег починає писати книгу, яку також має намір видати після перемоги.

Про свою історію кохання розповів Богдан Островський, якого керівник Благодійного фонду «Глобал Львів» привезла з реабілітаційного центру «Галичина» на зустріч. За словами Богдана, він попросив кохану Анжелу, яка зараз рятує хлопців як парамедик на фронті, на третій день після свого другого поранення вийти за нього заміж. Її не зупинило те, що Богданові ампутували одну ногу. Їх розписали у лікарні. На розписці Богдан був одягнутий в білу майку, Анжела — розписувалася у військовій формі.

На жаль, не дочекалася з фронту свого коханого Ігоря Настя Зайцева. Він відійшов 7 місяців тому. Вони були знайомі давно — років з 15 тому, ще під час студентських часів. Настя зі Львова, Ігор — з Харкова. Познайомилися на якійсь конференції. Згодом доля розвела їхні життєві дороги. Ігор одружився, і Настя вийшла заміж. Але в обох не склалося.

Через 3 дні після другого поранення Богдан одружився з Анжелою.

— Ми час від часу вітали одне одного з днем народження, іншими святами, — розповіла Настя. — А коли почалося повномасштабне вторгнення, 25 лютого Ігор надіслав повідомлення: «Біда!».

Протягом березня — початку квітня писали одне одному повідомлення, він надіслав їй фото біля танку, оскільки на той час був командиром екіпажу танку. А в один момент запитав, чи можна зателефонувати.

За словами Насті, саме цей телефонний дзвінок і став початком великого кохання. А вже через два тижні попросив кохану стати його дружиною. «Мені було дивно, бо ж ми не бачилися, лише годинами спілкувалися за можливості. Але я також зрозуміла, що маю такі ж сильні почуття до нього, як і він до мене».

Жінці часто снилися віщі сни, що «підказували: Ігоря буде поранено, але тоді вона цього не розуміла. За 15 місяців їхнє палке кохання ставало лише міцнішим.

Історію свого кохання розповіла Настя.

Ігор отримав тяжке поранення на бахмутському напрямку. Через 15 днів коханий Насті відійшов у засвіти. «Я ці дні була біля нього, і розуміла, що він йде від мене… — жінка не стримує сліз. — Не хотіла у це вірити і до останнього молилася. Мріяла про диво. Але дива не сталося, на жаль. Коли приїхала у морг, я побачила його душу. Як би це не звучало дивно, чи божевільно, я бачила його душу. Це була така голограма з його зображенням, що висіла над його головою. Ігор усміхався, ніби давав мені зрозуміти — усе добре».

Марині Юрій освідчився у прямому ефірі.

На зустрічі Настя розповіла, що багато людей після цього випадку просто зникли з її життя. Замість того, щоб її підтримати у тяжку годину, багато хто відвернувся. І через це боліло ще більше…

А Марина Герун-Пітиляк на зустріч прийшла не сама, а з плодом їхнього з Юрком кохання — семимісячним Тесеєм, ім’я якого означає – сильний і могутній.

— Юра пішов добровольцем ще у 2014-му, — розповідала на зустрічі Марина. — Потім повернувся, але не міг спокійно дивитися, як ворог плюндрує нашу землю. Тож поїхав як військовий журналіст у гарячі точки, звідки робив репортажі. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, добровольцем пішов у ТЦК. Ми на той час ще не були одружені, але вже чотири роки зустрічалися. Юра — дуже свободолюбивий. Казав колись, що не буде міняти «люльку на жінку», але коли робив мені пропозицію руки і серця у прямому ефірі, то сказав, що готовий проміняти усі свої козацькі вольності, щоб бути разом зі мною.

Наймолодший учасник зустрічі -Тесей вподобав троянди.

— А як це відбулося?

— 24 серпня, у День Незалежності. Того дня були масштабні обстріли по всій Україні. Я була на роботі, готувалася до вечірнього ефіру. Нічого не встигала — комп’ютери на горі, бомбосховище — у підвалі, тож доводилося бігати туди-сюди. Та ще й тоді вимикали світло. Навіть припустити не могла, що того дня могло трапитися щось хороше. Всі мої співробітники знали, що буде освідчення мені у коханні, але всі мовчали. Коли я вже вийшла в ефір, моя колега каже: «У нас є пряма трансляція з фронту». Дивлюся — а цей мій Юра. «Доброго дня, студіє, — сказав він. — Сьогодні мене обстріляла диверсійна група амурів». Сльози я вже не приховувала. Подумала, що це якийсь новий підрозділ. А тоді почав робити мені компліменти, розказувати, яка я гуцулка і що він вирішив поміняти всі свої козацькі вольності на дружину. Лише тоді я зрозуміла, що мій Юра освідчується мені у коханні і просить мене вийти за нього заміж. Здавалося, що він заховався за лаштунками і зараз з’явиться у студії. Але запис було зроблено з фронту. Дівчата дали мені каблучку і квіти. Запитую, хто мені її має одягнути. Каже: «Одягни собі сама».

Марина у сльозах і під враженням провела ефір. Через місяць коханий приїхав. І все завдяки Марині. Командир 80-ї бригади Ігор Скибюк написав пост, що дякує десантникам 80-ки за проведену операцію. Марина під постом написала свій коментар: «Відпустіть мого коханого. Він мені пропозицію зробив, але каблучку не одягнув і не поцілував». Командир Скибюк повідомлення прочитав. І це спрацювало — Юрія відкомандирували на кілька днів додому.

24 вересня закохані офіційно розписалися. «Будемо робити дитину», — сказав Юрій, і вже 7 жовтня Марина зрозуміла — під серцем вона носить їхнє дитя.

Юрій приїхав на пологи. «Я бачив багато смертей, — сказав тоді. — А тепер я побачив — як народжується життя». Казав, що це видовище — не з найлегших.

Багато хто запитував у Марини: чи не боялася вона у час війни народжувати дитину. «Від таких сміливих чоловіків, як мій чоловік, мають народжуватися діти. Пишаюся ним. Щаслива, що він у мене є», — сказала вона.

Галина Ярема

Фото автора