Хочеш вижити — бий першим

0
30
«Лісник» каже, що жодного разу не зраджував «Марічку»: екіпаж змінювався. він залишався…

У сучасній війні безпілотників та артилерії є місце і важкій зброї — танкам. Танкісти прикривають піхоту і допомагають іншим підрозділам нищити ворога. Екіпажі панцерників можуть проводити всередині своїх машин не години, а навіть по кілька діб. І це попри те, що місця всередині зовсім небагато, та й температура не завжди комфортна.

Танки мають завжди бути готовими до виконання бойових завдань, але їх слід добряче маскувати. Екіпажам часто доводиться сидіти в засідках і стріляти із закритих позицій.

«Лісника»  краще не злити

«Воювати зараз складно стало. Дронів ворожих багато, ворожих військових теж. Вони нас бачать, і поки ми їдемо, нас ведуть. Ми це знаємо. Міни і «ланцети» — загроза для нас. Стараємося захищатися РЕБом. Та попри все танк є танк, це дуже потужна штука. У війні дронів і технологій для танків є робота», — каже танкіст зі стажем на позивний «Лісник».

Він командир танкового екіпажу, свою бойову машину називає «Марічкою».

«Моя теща — Марія Дмитрівна, невістка — Марія, онука — Марія. Ось тут було красиво написано МАРІЧКА. Але р@сня зіпсувала», — розповідає.

Замість імені тепер на панцернику красується тризуб. Його бійцям подарували волонтери. Ця бойова машина, за словами командира, одна з найшвидших у роті. Т-72 приїхав із Чехії новеньким. За два роки «Марічка» встигла повоювати на різних напрямках.

Бійці вірять, що в танка є душа
Фото: Укрiнформ

Страшний бій під Гуляйполем

«Лісник» має досвід АТО, пішов добровольцем і тоді, й тепер. Служив у танковому батальйоні 24 бригади. Повномасштабну війну називає зовсім іншою війною. Пояснює, що під час АТО насамперед не було такої кількості дронів і обстрілів було значно менше.

Велика війна застала «Лісника» в Польщі, куди він із дружиною приїхав на заробітки. Повернувся. Коли їхав, то не розумів, що і як буде. Не розумів, наскільки все страшно і складно. Усвідомив, що все буде геть не так, як в АТО, 14 травня під Гуляйполем.

«У мене на очах згоріло кілька наших машин: три танки й беха. Тоді ротного на собі тягнув. Живий, на щастя. І загинуло тоді багато. Віктор, командир взводу, з машини вистрибнув, машина згоріла. Він відбіг метрів на 50 від машини, і його вбило. На наших очах. Потім ми втрьох із побратимами зібралися і поїхали забрати тіло. Моторошно. Обстріли були, але ми забрали. Я його ніс… в мішку кілометр чи півтора», — голос у «Лісника» тихішає і ніби змінюється.

Потім у бою під Мар’їн кою він втратив механіка. Тому було 22 роки. Командир каже, що то був один з найшустріших механіків, які працювали на «Марічці». Екіпаж тоді потрапив під касетний обстріл. «Лісник» щиро називає побратимів друзями. Він каже, що на фронті кожен знає, чим живе та дихає інший. Інакше тут не можна.

Механік-водій, якого називають Анатолієм Павловичем, додає, що їхній танчик ганяє не гірше за іномарку. За секунду виправляється: мовляв, «Марічка» ж приїхала з-за кордону, тож фактично вона іномарка. Він стежить, щоб вчасно перевіряти оливу, антифриз, трансмісію, адже будь-яка техніка любить догляд. До війни Анатолій Павлович їздив на тракторах, хоч водійських прав ніколи не мав.

Росіян зрозуміти неможливо

«Марічка» має захист, а спереду її оснащено колійним мінним тралом. За його допомогою танк може робити проходи в мінних полях.

«Дуже багато мін. Їх кладуть різними способами: і в шаховому порядку, й одна на одну», — кажуть бійці. Замінованим їхати слід дуже обережно, бо варто лише на кілька сантиметрів втратити колію, і можна підірватися.

За два роки бійці вивчили запорізький напрямок, як кажуть, і вздовж, і впоперек. Та день у день населені пункти змінюють зовнішній вигляд. Точніше, їх спотворюють російські війська. У міста і села влучають КАБами, обстрілюють з артилерії. Там, де нещодавно були хати, нині все розбито.

«Вони не люди наче. З полоненим одним довелося говорити. Теж танкіст. Ми підбили їхній розхвалений Т-90. Розказують, що він не горить, але горів, як свічка новорічна. Двох членів екіпажу ліквідували, а командира їхнього в полон взяли. Він з Рязані. Питаю в нього: а якого ж біса ти до нас приперся? Каже: «У мєня пріказ». Жінка, питаю, є? Каже, є. Питаю, звідки вона. Виявляється, що із Дніпропетровської області. Її батьки живуть в Україні, на Дніпропетровщині. Кажу, то ви ж туди б’єте як скажені. А він знову: «У мєня пріказ». Ми — не вони. Дали йому поїсти, покурити, ногу перемотали, бо трошки зачепило. Може, на нього наших хлопців обміняють», — розмірковує  «Лісник».

Воїн каже, що не може зрозуміти їхньої логіки. Пригадує, як одного разу обстрілювали з танка ворожу позицію. Зробили чимало пострілів, після цього там не було живого місця, але на ранок там знову зібралися росіяни.

«Їх багато, я розумію. Але вони чи наколоті, чи обкурені. Нормальна людина не поїде туди, де розбили її війська. Ми бачили, як вони поводяться під час обстрілу: навіть не присів, коли близько вибухнуло, пішов собі далі. Ну як так може бути? Ми вчимося їх перемагати хитрістю, розумом», — розповідає командир.

Навідника Сашка побратими називають сліпим снайпером, бо рідко промахується, хоч і носить окуляри. Він каже, що дедалі частіше доводиться працювати із закритих позицій, бо пташок ворожих у небі багато.

Бувало, що екіпажу вдавалося не просто знищити ворога, а й затрофеїти техніку. Наприклад, забрали БМП, яку, втікаючи, покинув ворожий екіпаж. Ця бойова машина вже б’є росіян у складі наших підрозділів.

Бійці кажуть, що в танка є душа. «Щоразу, заскакуючи на неї, питаю: «Ну що, працюємо чи видєливаємося?» О, завелася, значить, працюємо. Жартую. Щоразу підходячи, торкаюся, вітаюся з нею. Дякую їй за роботу», — каже «Лісник».

Під час розмови він постійно на позитиві, жартує. Навіть коли говорив про важкі речі, намагався не нагнітати. Уже наприкінці розповів, як ворог намагався знищити його екіпаж з літака. Пощастило, не влучили.

Наша розмова супроводжувалася постійними звуками вибухів. Працювали і наші, й ворожі підрозділи. Бійці до того вже звикли. Ніхто з них не береться фантазувати, якою буде перемога і коли буде. Вони кажуть, що просто роблять все, аби її наближати. Намагаються завжди бити першими і робити це максимально влучно.

Ольга ЗВОНАРЬОВА, Укрінформ
(Надруковано зі скороченнями)