Воює поряд з батьком

0
18

Молодший сержант 22-ї окремої механізованої бригади Роман з позивним «Рагнар» — командир артилерійського відділення.

Фактично він виконує обов’язки старшого офіцера батареї, однак під час бойової роботи на позиціях може замінити будь-кого з розрахунку.

— За штатом я командир артилерійського відділення, але виїжджати на вогневу позицію можу, замінюючи будь-кого із розрахунку командира гармати — комгара. Навестись за навідника — без проблем. Треба зарядити — теж немає питань. А якщо треба поїхати на САУ, то досвід водіння БМП не підведе. Оскільки ж командування довіряє мені офіцерські обов’язки, то виконую насамперед їх, — каже він.

Ми спілкуємось під час бойової роботи, тож, попереджає Роман, у будь-який момент може «прилетіти» завдання — доведеться перерватись. Хвилин за 20 так і відбувається, однак перед тим боєць встигає розповісти, що від самого початку широкомасштабного вторгнення прагнув стати артилеристом, і зрештою його бажання здійснилось — тепер він саме на тому місці, де може бути найбільш ефективним і корисним.

До служби фахово працював з металом і багато вчився

Роман родом з міста Олександрія на Кіровоградщині. Після закінчення школи поступово здобув кілька професій — слюсаря з ремонту автомобілів, механіка, електрозварювальника. Пізніше відкрив власний бізнес, зареєстрував ФОП.

— Я працював на різних станках, вивчав дуже багато різних спеціальностей, пов’язаних з металообробкою. Не скажу, що в усьому став глибоким фахівцем, але вмію чимало і можу швидко навчатись, — розповідає «Рагнар».

Вочевидь саме завдяки цій корисній рисі після вступу до лав ЗСУ Роман зміг швидко і якісно опанувати кілька військових спеціальностей — від мехвода БМП до навідника САУ. Воїн упевнено і з глибоким знанням нюансів говорить про бойову техніку, з якою працює зараз і з якою працював раніше.

Почуття несправедливості через російську агресію не полишало з 2014 року

Нині Роману 30 років, однак він пригадує, як десятиліття тому його, ще зовсім молодого чоловіка, не полишало почуття несправедливості через агресивні дії Росії проти України — окупацію Криму, розпалювання війни на сході країни та підтримку маріонеткових режимів квазідержавних терористичних угруповань «днр» та «лнр».

— Коли почалась війна, то було розуміння того, що у нас відбирають, віджимають нашу землю таким загарбницьким шляхом. Всі чудово розуміли, що ці речі робить Росія. Тому поступово зростало почуття несправедливості, — пригадує воїн свої тогочасні думки.

Тому коли почався широкомасштабний напад рф на Україну, він не вагався й у перші ж дні вторгнення пішов до ТЦК. Спершу Роману відмовили, сказавши, що наразі беруть лише тих, хто має досвід участі в АТО/ООС чи принаймні проходив строкову службу.

Від самого початку прагнув потрапити в артилерію…

— Я ходив до ТЦК кілька разів, говорив, що добрий водій, можу відразу сісти за кермо будь-якої вантажівки — КрАЗ, ЗІЛ, КамАЗ. Але мені відмовляли, тому я залишив воєнкому всі свої контакти і попросив, щоб мене викликали в будь-який момент, особливо, якщо будуть набирати в артилерію, — розповідає молодший сержант.

Командиром артбатареї служив один зі знайомих Романа. Тому він зацікавився артилерійською справою та, чекаючи на дзвінок з ТЦК, почав потроху її вивчати. Вперше Роману зателефонували у липні, однак уже тоді розпочати службу не вдалося — набір до артилерійської частини завершили буквально перед ним.

— Я повернувся додому, розповів про ситуацію воєнкому і він порадив зачекати трохи іншої нагоди. Вона випала вже в лютому 2023 року, коли мене направили в нову бригаду, що перебувала на стадії формування. Там мала бути артилерія, тому для мене це був ідеальний варіант, — каже боєць.

але спочатку став мехводом БМП

Однак відразу потрапити в артилерію знову не вдалося — спочатку Романа, з огляду на його цивільні навички автомеханіка та водія, призначили на посаду механіка-водія БМП. Інтенсивне навчання тривало понад місяць, молодший сержант згадує його із вдячністю.

— У нас були інструктори з бойовим досвідом, з нами працювали щодо медицини, інженерно-саперної справи. Це був дуже інтенсивний курс молодого бійця, після якого я ще й опанував БМП.

Техніка на навчанні, каже він, була трохи «підубита», але основу знань та умінь інструктори заклали добру. Нею Роман послуговується до сьогодні, коли є потреба сісти за важелі САУ.

«Наш досвід плюс система НАТО — запорука успіху» — висновок після навчання в Німеччині

А далі було навчання в Німеччині, під час якого Роман пересвідчився, що не лише НАТО потрібне Україні, але й ЗСУ необхідні натівським військам. Українські військові мають унікальний досвід війни з таким сильним ворогом, як Росія, натомість НАТО має колосальні ресурси, які можна використати, та налагоджену систему функціонування війська, яку слід наповнити конкретикою українських знань.

— Наш досвід плюс система НАТО — запорука успіху, — вважає боєць. — Якщо до їхнього озброєння та військової системи грамотно додати наші знання, здобуті в боях з таким важким й упертим ворогом, як росіяни, — це буде справжній прорив у військовій справі.

Описана «Рагнаром» система підготовки, яку українські бійці пройшли в Німеччині, підтверджує його слова. Методика і формат навчань, стверджує він, надзвичайно ефективні. Натомість конкретні знання, які надавали інструктори, орієнтуючись на бойовий досвід армій країн НАТО, не враховують того факту, що сучасна війна з Росією дуже відрізняється від усього, з чим упродовж пів століття мали справу натівські війська.

Нарешті в артилерії!

Після повернення з навчань у Німеччині та бойового злагодження Роман продовжив службу на посаді механіка-водія БМП. Брав участь у боях під Бахмутом, з яких найчастіше згадує евакуацію поранених.

— Моїми завданнями було вивозити та забирати піхоту з ротації, виїжджати на бойові зіткнення та евакуйовувати поранених. Це була робота, яка завжди викликає суперечливі емоції — з одного боку важко бачити поранених побратимів, з другого ж — розумієш, що рятуєш їм життя. І це вже приємний момент у важкій ситуації, — каже боєць.

Після цього Роману зрештою вдалось потрапити до артилерії. У бригаді саме формувався новий артдивізіон, і командування пішло назустріч воїну, який так довго прагнув стати артилеристом.

«На кожній гарматі працювати по-своєму цікаво»

Цього разу навчатися довелось у бойових умовах — новачків долучали до розрахунків з досвідчених бійців. Для вмотивованого «Рагнара» такий формат був добре знайомим, тож він швидко опанував усі необхідні знання, вміння та навички.

Працювати довелось спочатку на стареньких ще радянських 85-мм дивізійних польових гарматах Д-44, потім на італійських причепних саморухомих 155-мм гаубицях FH70. Нині боєць виконує обов’язки старшого офіцера батареї САУ 2С3 «Акація».

— На кожній гарматі працювати по-своєму цікаво, — пояснює молодший сержант. — Якщо ми беремо САУ, то це більша мобільність та дещо більший захист. З іншого боку, наприклад, причіпні гармати менші в розмірах, тому їх набагато легше маскувати. А самохідно-причіпна FH70 дуже точна — з неї на холодний ствол можна з першого ж пострілу влучити туди, куди потрібно.

«Стій, записати влучання в ціль, всім дякуємо!»

У цей момент «Рагнар» перериває нашу розмову: «У нас зараз робота». Бійці миттєво беруться за виконання завдання, і ми повертаємось до спілкування вже після завершення бойової роботи.

Зараз молодший сержант на позиції виконує обов’язки старшого офіцера батареї. Це означає, що саме він отримує наказ на завдання вогневого ураження, переводить отримані дані в установки на стрільбу, і після погодження їх зі штабом віддає наказ командиру гармати.

— Найбільшою нагородою для мене є успішно виконане бойове завдання, коли ми чуємо від штабу: «Стій, записати влучання в ціль, всім дякуємо!» — задоволено каже Роман. — Це значить, що ми уразили ціль, врятували життя наших піхотинців, завдали втрат ворогу і на крок наблизили перемогу.

«Часто працюємо по мінометних розрахунках»

Перелік знищених й уражених ворожих цілей, про які згадує артилерист, вражає. Це бліндажі та групи піхоти, бронетехніка і мінометні розрахунки, які дуже шкодять нашим підрозділам.

— Ми всі розуміємо, що не просто знищуємо противника, а насамперед допомагаємо піхотинцям, які потерпають від дій ворога на позиціях. По мінометних розрахунках працюємо дуже часто — вони дошкуляють нашій піхоті, тому доводиться їх утихомирювати, — з притиском каже Роман.

Найчастіше артилеристам доводиться працювати по живій силі противника, утім, влучали й у танки, і в БМП. Це відбувалось, коли ворог намагався нахабно просуватися до позицій українських захисників.

Поряд із сином воює батько

Вже завершивши розмову і майже попрощавшись, питаю «Рагнара», хто підтримує його в тилу, як рідні та близькі мотивують його боронити Україну. Боєць усміхається:

— Моя дружина. Саме вона головний мій мотиватор, її підтримка і молитви допомагають мені у важких ситуаціях. А батько воює поряд зі мною у 22-й бригаді. Після того, як я пішов до ЗСУ, він не втримався і так само пішов до ТЦК, попросився до тієї ж бригади, де служу я. Йому вже 50 років, воює на посаді водія. Тобто на свій вік та стан здоров’я, скажімо так, він зайняв ту посаду, яка найбільше йому підходить і де він може ефективно виконувати завдання. Він, — каже Роман, — пишається мною і тим, що я пішов захищати Батьківщину.

З теплої інтонації в голосі воїна чую, що син так само пишається рішенням батька. Нині вони воюють поряд не лише в тій самій 22-й бригаді, але й в одному дивізіоні, тож мають змогу бачити та підтримувати один одного.

Антон Печерський