НАПРОРОЧИЛА НЕБОЗІ

0
330

Коли я навчалася в сьомому класі, у школу надійшов лист, якого хлопець із сусідньої області адресував тому, чиє прізвище стоїть третім у класному журналі. Тоді був досить розповсюджений такий вид знайомства задля листування. Третім в журналі було прізвище моєї подруги Юлі. Вона відповіла на лист, отримала у відповідь новий… Юрко, той хлопчина, виявився неабияким вигадником — надсилав Юльці свої вірші, малюнки, а якось бандероллю прислав… маленький саджанець берізки, щоб дівчина посадила її біля своєї хати.
Їхнє листування переросло в щиру дружбу, яка не переривалася. Юрій першим закінчив школу, вступив на заочне відділення педагогічного інституту й став працювати вчителем молодших класів. Юля після восьмого класу пішла вчитись до педучилища, що знаходилося в сусідньому районі.
Коли хлопець вперше приїхав до неї в гості, подруга нас познайомила — Юрко виявився вродливим і ставним. Юлька теж красою не була обділена: кароока, світлокоса, до того ж завжди усміхнена і привітна. Відчувалося, що те кумедне дитяче знайомство переросло у перші світлі почуття.
Після закінчення училища Юлю направили працювати в одне із південних міст України, Юрій часто до неї навідувався.
І ось мов зараз пам’ятаю: прибула я у відпустку додому й дізналася, що Юля теж саме гостює у батьків. Зраділа неймовірно та й подалася до подруги. Юлька приголомшила мене новиною: через два дні приїздить Юрій і вони розпишуться в сільраді!
Веселі та щасливі, ми почали обговорювати майбутні урочистості. Юля сказала, що в неї багато клопотів вдома, тому нареченого в райцентрі зустрінуть її тітка з донькою, двоюрідною Юлиною сестрою.
Родичі не підвели — зустріли Юрія, як і належить, але… повезли його не в наше, а в своє село. День, два… Наречений не їде. Юлька образилась, нічого не стала з’ясовувати, повернулась у місто, де працювала. За кілька днів поїхала і я, а згодом дізналася, що Юра одружився на Юлиній двоюрідній сестрі.
Мої односельці ще довго обурювалися вчинком Юлиних родичів та жениха, а моя подруга дуже важко пережила цю першу дорослу драму свого життя.
«Навіщо ви так вчинили?» — запитала вона за кілька років у своєї тітки, рідної материної сестри. А та відмахнулася: «Ти, Юлько, гарна, ще знайдеш собі хорошого хлопця, матимеш і сім’ю, і дітей, а до моєї Гані другий такий, як Юрко, навряд чи посватався б…» Донька в неї була наче й гарна, але щось неприємне приховувалось у рисах обличчя. При спілкуванні з нею відчувалися нещирість, неповага до людей, якась незрозуміла злість. Пещена одиначка в сім’ї хоч усім і забезпечена, та женихи біля неї не крутилися.
Юрій, зробивши свій вибір, навряд чи думав про якусь там матеріальну вигоду. Швидше за все то був порив, миттєве засліплення юності, за яке люди, буває, розплачуються все життя. Саме так вийшло й у нього — поета й вигадника Юрка. Не зійшлися вони з Ганною характерами: вогник, який спалахнув під час першої зустрічі на вокзалі в райцентрі, швидко перетворився на попіл. Дружина з маленькою донькою більше жила в мами, ніж у їхньому новому будинку, а Юрій відчував себе неприкаяним і одиноким.
Зрештою, не витримав: коли у студентів-заочників почалася чергова сесія, поїхав до міста і розшукав у педінституті Юлю (знав, що вона здобуває там вищу освіту). Каявся перед нею, освідчувався у коханні, благав, щоб стала його дружиною, бо з Ганною вони давно вже чужі люди й збираються розлучатися.
Вона дивилася на колись таке рідне обличчя, розуміла, що говорить Юрій щиро (ну, помилився, з ким не буває?..), проте нічогісінько не збиралася міняти в своєму житті.
Моя подруга Юля зустріла хорошого хлопця, створила з ним щасливу сім’ю, в якій підростають двоє синів. Усе вийшло так, як казала рідна тітка. Напророчила долю небозі, а рідній дочці? Наврочила?
Євгенія МАРЧЕНКО