“ХОЧЕШ, РОБИ АБОРТ, НЕ ХОЧЕШ – ЯК ХОЧЕШ, Я ТУТ НІ ПРИЧОМУ”

0
370

Я пишу до редакції для тих, хто, як і я два роки тому, опинився в ситуації важкого вибору – робити чи не робити аборт. Я не маю ніякого морального права читати кому-небудь нотації або звинувачувати тих, хто піддався спокусі просто “вирішити проблему”. Пишу тому, що хочу поділитися своїми власними роздумами з цієї теми.
Ситуація у мене була дуже складна. Батько дитини (мій наречений, оскільки все відбулося вже після офіційних змовин, обміну обручками у присутності родичів і пропозиції руки і серця, не випадковий знайомий “з вулиці”!) відразу ж зайняв абсолютно незалежну позицію типу “хочеш, роби аборт, не хочеш – як хочеш, я тут ні причому”.
У мене була хороша робота, але була небезпека її втратити у зв’яжу з декретом. Начальниця сама бездітна, цілком могла розірвати контракт. Матеріально окрім себе розраховувати ні на кого. Побутові умови теж достатньо тяжкі. Не писатиму дуже детально, але повірте на слово – довелося нелегко. На одній чаші терезів – принадна легкість рішення проблеми – нічого і не було, наречений давав зрозуміти, що варто мені зробити аборт, і ми знову будемо разом, що він наразі до цього не готовий, а ось роки через два доконче народимо дитину. Я залишаюся з улюбленим чоловіком (а як я його любила!), ніхто нічого не знає, не треба мучитися з проблемами пелюшок-сорочечок, життя прекрасне, купа планів на майбутнє…
На іншій чаші терезів – мати-одиначка, коментарі родичів і знайомих, дитина без батька, фінансові проблеми, невідомо що буде з роботою (а таку хорошу роботу за фахом я довго шукала)… Всього лише треба випити якусь пігулку або півгодинки полежати під наркозом в клініці. І так все якось підозріло сходилося, що здавалося, варто тільки зробити ЦЕ і всі проблеми буде вирішено – і любов, і кар’єра…
Не знаю, чи зможу я пояснити, що я пережила за ці тижні. Думаю, ті, хто був у такій самій ситуації, зрозуміють мене. Найбільшим шоком для мене було усвідомити, що це відбулося зі мною – з дівчиною з інтелігентної благополучної сім’ї. Я завжди вважала, що в такі ситуації потрапляють тільки діти з розлучених сімей, що міняють без кінця хлопців… А я тут причому? Взагалі, це очевидно перша думка, яка приходить в голову, і з якою треба розібратися, – чому це трапилося. Немає однієї загальної відповіді – у кожного своя історія і своє життя… Але я можу сказати одне – якби я зробила аборт, я б з’їхала з глузду. В той момент, зізнаюся, я мало думала про дитину, мені хотілося зберегти свою любов.
Дитина була для мене тоді чимось дуже абстрактним, а любов – закоханість – була абсолютно божевільною. Складно навіть пояснити, чим став для мене цей чоловік в мої 28 років – він мені здавався ідеалом мужчини, світлом у віконці, порятунком від самотності… Так чому я все ж таки відмовилася від аборту?
Так, боялася за своє здоров’я, побоювалася безпліддя, не хотілося здійснювати смертний гріх – вбивство. Але тепер я розумію – просто Бог врятував. Тоді я здавалася собі та оточуючим нещасною жертвою подій, винила в усьому нареченого… Тепер, через два роки, я бачу, в якій жахливій духовній і душевній ситуації я тоді знаходилася: просто клубок з ревнощів, гордості, заздрості…. Якби я в тій ситуації ще зробила аборт – швидше за все я б зараз була вже в психлікарні, або покінчила собою.
Нескінченною милістю Божою було те, що я змогла зберегти дитину, але ще більшою милістю було те, що я побачила зараз те, що творилося тоді в моїй душі. Тоді я здавалася собі успішною молодою пані, в якої і на роботі, і в сімейному житті повний порядок, – дивіться всі, заздріть… Але що за цим стояло… До речі, що стосується зовнішньої влаштованості – вислів “Бог дасть дитину – дасть і на дитину” виконався на всі сто відсотків. Начальниця спокійно сприйняла мій декрет, хоча весь час (2 місяці) довелося працювати вдома, і втомилася я жахливо.
Ще поки я була в декреті, мені запропонували нову посаду, зарплата підвищилася в два рази, ще деякі замовлення забезпечили досить хороший прибуток в перший рік життя дитини. Дивлюся зараз на дитину і думаю – як я взагалі могла думати про аборт… Навіть не віриться, що я серйозно розглядала таку можливість, настільки ірреальним мені зараз здається той чоловік, і наскільки багатшим зробила моє життя дитина.
Мені ще треба пройти довгий шлях, щоб зрозуміти і усвідомити свої помилки, розібратися з своїми душевними “тарганами”, але головне – я уникнула непоправної помилки. Найважливіше, що я винесла зі всього цього важкого періоду, це така позиція – “головне, знати, що ти чиниш правильно, а решта не має значення”. І ось що іще мене все-таки зупинило – я б відчувала себе зрадницею, тому що зрадила безневинну дитину. А в порівнянні з цим всі міркування про маленьку зарплату, допомогу і декрети здаються такими дріб’язковими і негідними…
Все одно мучить совість через ті дрібні та осоружні нікчемні думки, які мені тоді приходили в голову. Подумую взяти дитину з дитбудинку, щоб якось загладити свою провину… І ще сподіваюся, що хоч когось мій лист відрадить від фатальної непоправної помилки… Аборт – не вирішення проблеми, він тільки більше все заплутає і виплутуватися та розбиратися доведеться роками, і невідомо, чи вдасться взагалі.
ОЛЕКСАНДРА