ОДРУЖИВСЯ ЗА ПОРАДОЮ МАТЕРІ

0
327

odruzhyvsa_za_poradoyu_300Ірина поклала слухавку і завмерла. Поринула в спогади — ось вона маленькою дівчинкою грається в пісочниці, а мама з татом поруч, вони як завжди сваряться.

— Скільки можна знущатися з мене? — вкотре говорила мама. — Ти згодний ревнувати мене навіть до стовпа! Я втомилася від виправдовувань. Невже ти думаєш, що мені з донькою вистачає часу на коханців? Та я й хвилини з нею вільної не маю!

— Що не говори, а ти шльондра! — вигукнув батько. — Подивись на себе в дзеркало, чоловіки ж не можуть повз тебе пройти, не обмірявши поглядом з ніг до голови. І я повівся на твою красу, а тепер ненавиджу і себе, і тебе.

Іринка тоді запитала у мами, що таке “шльондра”, а та нічого не відповіла, лише обняла доньку і заплакала.

Потім вона дізналася значення слова “розлучення”. Вона з мамою переїхала жити до бабусі, а тато приходив до неї спочатку кожні вихідні, потім раз у місяць, раз на рік. А пізніше забув, коли в Ірини день народження.

З того часу, як батьки розлучилася, у хаті настав мир і повне взаєморозуміння. Мама витрачала усю свою любов і зарплату на Іринку, а та добре вчилася і була слухняною. Вони стали справжніми подругами, і навіть перше Іринчине кохання пережили разом:

— Мамо, він сказав, що кохає мене! — вигукнула донька одразу з порога. Таких сяючих очей у своєї доньки матір ще ніколи не бачила.

Так, цей хлопець подобався матері, але серце підказувало, що не пара він її Іринці. Намагаючись відігнати від себе передчуття, матір обняла доньку, як завжди це робила у хвилини горя й радості, і дала пораду:

— Це тільки перше твоє кохання, а їх ще попереду буде і буде… Зустрічайтеся, я вам не забороняю, та шануйтеся.

Ірина та Сашко бачилися мало не щодня, завжди мали про що поговорити, планували походи у кіно, театр, на виставки. Якось вони розговорилися про сімейні стосунки й Ірина відверто розповіла Сашку про ту розмову батьків із дитинства, яка закарбувалася в її пам’яті.

— Чому ми, жінки, не вміємо тримати язик за зубами? Чому, коли комусь розповіси про свій біль, на душі стає легше? А коли тримаєш все всередині, воно виїдає тебе, як хробак упале яблуко, — пізніше шкодувала вона про цю свою хвилинну слабкість.

Він не забарився із своєю історією. Розповів, що у хаті голова сім’ї — матір. Вона вирішує що кому і коли робити, і він з батьком звик підкорятися її волі.

— Інколи вона помиляється, та я завжди з нею погоджуюсь, бо люблю її сильніше за всіх на світі. Вона у мене мудра жінка, і ти їй повинна сподобатись. А давай я завтра влаштую вам знайомство? — тут же придумав Сашко. — Ми ж з тобою вже два роки зустрічаємось і одружитись мріємо. Я думаю, настав час почаювати з майбутньою свекрухою!

Чаювали у тиші, яку майбутня свекруха переривала короткими запитаннями, на які отримувала такі ж короткі відповіді:

— Живу з мамою. Закінчила училище. Працюю швачкою. Не палю. Не вживаю спиртних напоїв.

Ця зустріч допомогла Ірині зрозуміти, яка прірва розділяє її і Сашка. Вона цілу ніч не спала, думала, а вранці дала собі слово будь-що здобути вищу освіту.

Дочекалася Сашка і випалила йому своє бажання, навіть не привітавшись:

— Або одружуємось, або я їду в Київ поступати на юриста!

Видно було, що Сашко зніяковів, але не хотів показувати цього.

— Добре, але мені треба порадитись з мамою, — відповів він, а такої відповіді вже не чекала Ірина.

Свекруха безапеляційно відмовила. Ірина вступила до ВНЗу й оселилася в гуртожитку. Вперше приїхала додому через три місяці по тому.

Мама зустріла її домашніми пиріжками, завела відверту розмову зі схудлою від переживань донькою:

— Ти пробач мені, донечко, та я хотіла б, щоб цю новину ти почула від мене, а не від сусідів чи чужих людей.

— Кажи, мамо, швидше, що сталося? — занервувала донька.

“Може, з Сашком біда?” — промайнуло у думках ще люблячої дівчини.

— Сашко минулих вихідних одружився на дівчині з нашого під’їзду.

Ірина стала сама не своя, пульс прискорився, щоки почервоніли. Вона вибігла з кухні у свою кімнату і почала ходити з кутка в куток, а потім схопила мобільний і набрала номер Сашка.

— Номер не обслуговується… — почула у відповідь.

Не минуло й року, як хлопець приїхав до Ірини в гуртожиток і благав пробачити його. Падав на коліна, переконував, що любить тільки її. Що одружився з маминої настанови, і вже розлучився із своєю дружиною.

У серці дівчини ще не згасли колишні почуття, тому вона не одразу, але погодилася почати все з початку, і забути про Сашкове одруження, як про страшний сон.

Вони провели разом дивовижний тиждень, а потім коханому був час повертатися додому, відпустка закінчилася. Удома його чекав сюрприз — мама дізналася про його походеньки в Києві і розлютилася не на жарт. Вона дізналась номер Іриного мобільного і зателефонувала:

— Я тебе ненавиджу, безбатченко, ти руйнуєш життя моєму синові! Ви ніколи не будете разом, тому що я цього не хочу! Твоя матір розлучилася з батьком, і ти повториш її долю, — кричала вона не своїм криком у слухавку.

Ірина вимкнула мобільний і завмерла. Поринула в спогади — ось вона маленькою дівчинкою грається в пісочниці, а мама з татом поруч…

Сашко безшумно зайшов у квартиру і чув усю мамину розмову.

— Одного разу я вже послухав тебе, і втратив своє кохання. Цього разу я не дозволю тобі цього зробити. Або прийми нас обох, або забудь про сина, — найскладніше йому далася остання фраза.

…Минуло два роки. Іринка з Сашком одружилися, теща із свекрухою танцювали на весіллі, аж гай шумів. Мир і злагода запанували в обох сім’ях, а про минуле домовились не згадувати…

КОМЕНТУЄ ПСИХОЛОГ АЛЛА ЯРЕМОВИЧ

Батьки бачать у своїх дітях продовження себе самих, і це природно. Вони завжди бажають щастя своїм синам і донькам, та кожен з них уявляє їхнє щастя по-своєму. На жаль, мама чи тато дуже часто переносять на дітей свої нездійснені мрії і сподівання. Часто, не досягнувши якоїсь мети у житті, вони щиросердно вважають, що це обов’язково зроблять їхні діти. У цьому вони помиляються. Дитина народжується для того, щоб проживати свою власну долю, а не виправляти помилки своїх батьків. Примусити її виконувати накази дорослих досить легко. Набагато складніше навчити приймати самостійні, відповідальні рішення. Людина, яка весь час діє за чужим наказом, не зможе у подальшому житті протистояти натискам долі. Вона весь час коритиметься.

Почуття Сашка та Ірини були настільки сильними, що вони змогли відстояти своє право бути разом. Справжнє кохання варте того, щоб за нього боротися. Та скількох прикрощів можна було уникнути, аби мати одразу змінила своє упереджене ставлення до Ірини, прислухавшись до почуттів сина.

Батьки, усвідомте, що ви інколи буваєте не праві. Отримавши гіркі уроки життя, ви намагаєтеся вберегти від них дітей. Так, необхідно застерігати, радити, попереджувати про наслідки, але не варто диктувати свої умови. Зрозумійте, що своїми наказами ви можете зруйнувати життя близьких і дорогих вам людей. Поставити тавро “безбатченка”, “невдахи”, легше від усього. Діти не завжди повторюють помилки своїх батьків. Іноді вони на них вчаться. Не міряйте усіх однією міркою. Довіряйте своїм дітям, вони мають право самостійно обирати власну долю. Дозвольте їм це зробити і вони пишатимуться вами.

Тетяна ЧИРВА,
Рівненська область