Нехай упокоїться душа твоя, мамо…

0
462

Стефанії Петрівні знову наснився моторошний сон. У ньому бачила свою матір: її сині руки, бліде обличчя, голодні очі. Ненька хвильку постояла біля пустого столу і, схитнувшись, впала додолу.
Жінка прокинулася у холодному поті з криком: “Мамо!”
Стефанії Петрівні пішов восьмий десяток, а вона ніяк не могла забути свого страшного дитинства. Роки голодомору чорною плямою позначились на її серці.
У сім’ї пані Стефи були старший брат, двоє сестер і мама (батько помер під час війни). Стефа була наймолодшою. Жили бідно, та на шматок хліба вистачало.
У 1932 році, з початком страшних репресій усе змінилося. Люди наче збожеволіли… Стефанія Петрівна часто згадує той день, коли трирічною дитиною підійшла тихенько до матері, яка лежала на ліжку. Ненька подивилась на неї жовтими очима і благально мовила: «Тікай». Маленька Стефа злякалася і побігла, куди очі дивилися…
На краю села жила старенька бабуся. Усі чомусь боялися Марії Петрівни, казали, що вона відьма. Жінка ж прийняла бідолашну дитину і залишила в себе. Через деякий час вони дізнались, що усі рідні Стефи померли.
Дівчинка щоранку прокидалася з криком: “Мамо!” Марія Петрівна довго молилася над переляканою дитиною і лише у двадцятирічному віці дівчина почала спокійно спати.
Минув час. Стефанія Петрівна стала щасливою мамою, бабусею, прабабусею. Та раптом їй приснився той страшний сон. Усе заново розворушилося в пам’яті. Вона знову відчула себе трирічною, до смерті переляканою дитиною. Якась незрозуміла тривога поселилася у серці.
…Одного дня селом поширилась новина, що на центральному майдані встановлюватимуть пам’ятник людям, котрі померли під час голодомору. Просили людей прийти і перевірити списки. Стефанії Петрівні аж серце стиснулось. Вона теж пішла подивитись, чи є дані про її сім’ю. Але їх там не було. Пані Стефа виправила помилку, щоб і за її рідних помолились на Молебні під час встановлення пам’ятника…
Неділя. Після Служби Божої усе село зібралось на майдані. Під час молитви за померлих сталося неймовірне… У небі появилися десятки журавлів. Вони кружляли навколо людей, а потім розлетілись і сіли на коминах будинків. Посиділи хвильку і полетіли далі. Люди не могли надивуватись, плакали. А священик перехрестився і сказав: “Тепер їх душі спочивають з миром!”
…Наступного ранку Стефанія Петрівна прокинулася з дивним відчуттям, наче камінь з душі впав. Їй знову приснилася мама. Проте тепер вона стояла в яскравому світлі та усміхалася…
Зоряна ДЕРКАЧ